Надіслати свою хорошу роботу в базу знань просто. Використовуйте форму, розташовану нижче
Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань в своє навчання і роботи, будуть вам дуже вдячні.
Придністровський Державний Університет ім. Т. Г. Шевченка
Інститут мови і літератури
Кафедра англійської філології
«Методика навчання говорінню на початковому етапі вивчення англійської мови»
Студентка 5 курсу 505гр.
Капша Ольга Іванівна
Балан Оксана Володимирівна
Глава 1. Теоретичні основи навчання говорінню на іноземній мові
1.1 Говоріння як вид мовленнєвої діяльності
1.2 Існуючі методи навчання говорінню, їхні переваги й недоліки
Глава 2. Розробка комплексу вправ з навчання говорінню на іноземній мові
Сучасна міжнародна обстановка, інформаційний вибух, міжнародна економічна і політична інтеграція обумовлюють залучення все зростаючого числа фахівців в різних областях науки і техніки в безпосереднє здійснення міжнародних науково-технічних зв'язків, супроводжуваних значним зростанням і розширенням культурних і ділових контактів, - все це пред'явила свої вимоги до характеру володіння іноземною мовою і тим самим детермінувало деякі принципи і параметри нових методів навчання, в приватно ти, іноземними мовами. іноземний говоріння урок мовної
Умови іншомовного спілкування в сучасному світі, коли іноземна мова є засобом спілкування, пізнання, отримання і накопичення інформації, визначили необхідність володіння всіма видами мовленнєвої діяльності: говорінням і розумінням на слух мови на даному іноземною мовою, а також читанням і письмом.
Участь в спілкуванні передбачає оволодіння усним мовленням іноземною мовою, тобто створення навички говоріння. На відміну від аудіювання, власне говоріння не пред'являє настільки високих вимог до обсягу словника, обсягу мовного матеріалу як умові, що забезпечує реалізацію цієї навички. Однак, говоріння досить жорстко встановлює обсяг необхідного мінімуму словникового і взагалі мовного матеріалу, яким повинен оволодіти якого навчають для повноцінної участі його як особистості в процесі спілкування. Цей мінімум, крім словникового і граматичного матеріалу мови, передбачає опанування цілого ряду основних екстралінгвістічесчкіх засобів даної мови, як наприклад, абсолютний темп мови, характер пауз (їх тривалість і розміщення), а так же жести-мімічні особливості даного мови.
Що стосується граматичних явищ мови, то всі вони знайшли відображення в курсі. При їх введенні дотримується той же принцип: мовна достовірність (застава, відо-часові форми, артикль), смислова противопоставленность і можливість проілюструвати її на матеріалі уроку.
Особливе значення в інтенсивному курсі навчання набуває питання розподілу навчального матеріалу в часі. Воно визначається і регулюється цілою низкою чинників різної природи: дидактичними, методичними, психологічними, социопсихологическими. Всі ці фактори однаково важливі, взаємопов'язані і підпорядковані завданням навчання.
У процесі цієї роботи будуть розкриті принципи говоріння як виду мовленнєвої діяльності, проаналізовано сучасні методи навчання говорінню в школі, досліджені їхні переваги і недоліки, розглянуті психо-фізіологічні характеристики учнів старших класів які повинні враховуватися в процесі їх навчання усного мовлення англійської мови. На підставі теоретичних узагальнень розроблено концепцію комплексу вправ з навчання говорінню учнів старших класів загальноосвітніх шкіл.
Справжня робота включає в себе вступ, основну частину, що складається з двох глав розкривають теоретичну і практичну складові цієї роботи, висновок, бібліографію використаних джерел.
Глава 1. Теоретичні основи навчання говорінню на іноземній мові
1.1 Говоріння як вид мовленнєвої діяльності
Говоріння як вид мовленнєвої діяльності в першу чергу спирається на мову як засіб спілкування. В основі говоріння лежить усвідомлення значення лексичної одиниці мови. Мова, як говоріння - це вербальна комунікація, тобто вербальний процес спілкування за допомогою мови. Розрізняють такі види усного мовлення: діалогічну і монологічну. Для розмовної мови (діалогу) характерні репліки, якими обмінюються говорять, повторення фраз і окремих слів за співрозмовником, питання, доповнення, пояснення, вживання натяків, зрозумілих тільки говорить, різноманітних допоміжних слів і вигуків. Монологічне мовлення має велику композиційну складність, вимагає завершеності думки, більш суворого дотримання граматичних правил, суворої логіки і послідовності при викладі того, що хоче сказати вимовляє монолог.
ТРУДНОЩІ ПРИ навчання говоріння
Основні труднощі при навчання говорінню пов'язані з формуванням установки на спілкування, тобто проблема мотивації комунікативної функції [8].
Характер і структура мотивації комунікативної функції обумовлені тими ж ситуативними факторами, що і структура будь-якої сфери психічної діяльності людини, тобто, з одного боку, характером проблемності тієї чи іншої об'єктивної ситуації, з іншого - суб'єктивним образом цієї ситуації, свого місця в ній і пр.
В якості рушійної сили розвитку мовного дії розглядають «конфлікт», «криза», «дилему», «дисонанс» [8].
Загальним для всіх зазначених понять є порушення гармонії в системі відносин, в яку включені комуніканти, що народжує потребу відновити втрачену рівновагу. Результатом неузгодженості в рівні інформованості може бути як повідомлення пізнавальної, так і керуючої інформації [8].
Наявність неузгодженості в рівні інформованості можна висловити опозицією знаю - не знаю [8].
Можна спостерігати і інші види неузгодженості, такі, наприклад, як маю - не маю. Типовими побудниками мовного спілкування є також такі види неузгодженості, які випливають з відмінності поглядів, смаків, різниці в оцінці ситуації. Вони можуть бути виражені опозиціями: подобається - не подобається; хочу - не хочу, які особливо типові для міжособистісних відносин, але іноді виникають і в процесі спільної діяльності, коли приймається рішення про наступне ході або загальної стратегії дій (лежать в основі суперечки, домовленості, переконання) [8].
Аналіз факторів, від яких залежить потреба в спілкуванні, призводить до висновку про те, що вони можуть бути постійно діючими і епізодичними [27].
Наприклад, ситуація переваги інформації у одного з партнерів є постійною при спілкуванні батьків та дітей, вчителів та учнів. Відповідно до цього рольової компонент ситуації виступає як основний детермінатора певних комунікативних дій в умовах стабільного дисонансу [27].
Не всяка роль виконує таку функцію, а тільки така, яка володіє або [27]:
- потенціалом для переваги інформації або будь-якого іншого дисонансу, наприклад, старший завжди в принципі може знати більше молодшого, високий - бачити більше низького, онук - чути краще бабусі, примхливий - відкидати пропоноване;
- закріпленими за роллю текстовими характеристиками (комунікативними програмами або навіть готовими текстами).
Цікавий за своєю природою людина постійно звертається до оточуючих з питаннями, а хвалько розповідає про свої досягнення.
Епізодично діючі фактори пов'язані із зовнішніми умовами. наприклад:
- один бачив фільм, а інший не бачив;
- один їздив влітку в табір, а інший - до бабусі;
- один сидить недалеко від тарілки з хлібом, а інший не може до неї дотягнутися.
Це тимчасовий дисонанс, тут учасники можуть легко мінятися ролями, тому в якості детермінатора виступають умови, в яких здійснюється діяльність, яку обслуговує спілкуванням, або умови, що характеризують діяльність, що передує спілкуванню [27].
Таким чином, підбиваючи підсумок вище сказаного, можна зробити наступні висновки.
До основних труднощів навчання говоріння слід віднести мотиваційні проблеми, такі як:
- учні соромляться говорити на іноземних мовах, бояться зробити помилки, піддатися критиці;
- учні не розуміють мовну завдання;
- в учнів не вистачає мовних і мовних засобів для вирішення поставленого завдання;
- учні не залучаються до колективне обговорення предмета уроку з тих чи інших причин;
- учні не витримують в необхідній кількості тривалість спілкування іноземною мовою.
1.2 Існуючі методи навчання говорінню, їхні переваги й недоліки
Найважливішим з перерахованих методів навчання є комунікативна (мовна) ситуація. Комунікативна ситуація, як метод навчання говорінню, складається з чотирьох чинників [25]:
- обставин дійсності (обстановка), в яких здійснюється комунікація (включаючи наявність сторонніх осіб);
- відносин між комунікантами (суб'єктивно - особистість співрозмовника);
- реалізації самого акту спілкування, створює нове положення, стимули до мови.
Кожен із зазначених факторів, розглянутого методу навчання говорінню, надає на мова співрозмовників певний вплив (вибір теми і напрям її розвитку, відбір мовних засобів, емоційне забарвлення мови, її розгорнення і т.д.) [25].
Прикладами типової комунікативної ситуації можуть служити: розмова покупця з продавцем, глядача з касиром театру, бесіда матері з сином з приводу його навчання в школі, вчителі з учнем, бесіда колекціонерів, зустріч близьких людей і т.д. [27].
Іншою важливою складовою методу навчання говоріння є вид спілкування. Мовні контакти людей відбуваються в умовах, що відрізняються кількістю що беруть участь в спілкуванні індивідів, характером відносин між ними, наявністю зміни ролей мовця і слухача в межах одного акту комунікації [18].
За першим принципом можна виділити 3 види спілкування: індивідуальне, групове і публічне, які визначають специфіку методології навчання говорінню [18].
В індивідуальному спілкуванні беруть участь дві людини. Воно характеризується безпосередністю, довірливістю. Тут партнери по комунікації рівноправні в долі своєї участі в загальному мовному «продукт». Кожен з них може підтримати запропоновану тему або замінити її іншою. Якщо будь-який з партнерів індивідуального спілкування припиняє розмову, комунікативний акт закінчується [18].
При груповому спілкуванні в єдиному акті комунікації бере участь декілька осіб (бесіда в компанії друзів, навчальне заняття, нарада). Комунікативне положення члена групі групового спілкування істотно відрізняється від індивідуального. Він може, наприклад, «взяти участь» у тривалій бесіді або нараді, не зронивши ні слова. В такому спілкуванні вставити слово, а тим більше своїм висловлюванням зацікавити слухачів іноді важко і вимагає від мовця додаткових якостей. Зрозуміло, що роль пасивного учасника групового спілкування (слухача) простіше, ніж в індивідуальному спілкуванні, хоча «керувати» прийомом інформації в цих умовах набагато складніше [18].
Публічне спілкування протікає при порівняно великій кількості індивідів. З цієї причини комунікативні ролі учасників публічного спілкування зазвичай зумовлені: незначне число їх виступає в якості ораторів, решта - в фіксованих ролях слухають (пор. Збори, мітинги, диспути і т. Д.) [18].
За характером відносин між комунікантами методи навчання говорінню розрізняють спілкування офіційне і неофіційне [16].
Сучасна методологія навчання говорінню розрізняє два роди неофіційного спілкування - ділова розмова і вільну бесід [3].
Ділова розмова можна розглядати як необхідна ланка у внеречевой діяльності, як засіб вирішення випливають із невербальних дій проблем (наприклад, обговорення між членами сім'ї способу проведення літнього відпочинку, вибір професії для закінчують школу сина, мовний супровід роботи в саду і т. Д.). [3]
Вільна бесіда характеризується великою різноманітністю мовних стимулів, що спонукають до спілкування її учасників. Це може бути бажання поділитися новиною, отримати ті чи інші відомості, або просто заповнити час, що виникло в результаті очікування. Вільна бесіда широко використовується для встановлення контакту між членами тимчасової групи, наприклад, під час прийому гостей [3].
Таким чином, узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що сучасна методологія навчання іноземній мові розрізняє наступні види моделі мовної комунікації:
-офіційний індивідуальний контакт;
- групова офіційна бесіда;
- монолог в груповій бесіді;
Спостереження над комунікацією в різних умовах, а також обстеження драматичних творів дозволили визначити досить великий перелік комунікативних ситуацій. Подальше зіставлення виділених ситуацій виявило не тільки їх різноманітність, але і можливість об'єднання їх в групи за принципом явної схожості. Для цього було введено поняття сфери усного спілкування як сукупності комунікативних ситуацій, що характеризуються однотипністю мовленнєвого спонукання людини, відносин між співрозмовниками і обстановки [16].
Всі сучасні системи навчання іноземним мовам використовують в даний час ці вісім сфер усного спілкування.
Сучасна методологія викладання іноземних мов базується на наступних принципах навчання усного мовлення [3]:
- принцип комунікативної спрямованості;
- принцип моделювання типовою комунікативної ситуації;
- принцип комунікативної діяльності;
- принцип інтенсивної практики;
- принцип поетапності мовних умінь;
Принцип комунікативної спрямованості. Важливість його для навчання іноземним мовам і особливо усного мовлення в даний час загальновизнана [3].
Даний принцип пронизує всі основні етапи організації навчання мови.
При проходженні принципу комунікативної спрямованості вся система роботи вчителя підпорядкована створенню у учня мотивованої потреби в іншомовному-мовленнєвої діяльності. Мовні операції при роботі над мовним матеріалом повинні (де тільки можливо) носити комунікативний характер. Словом, в основі навчання усного мовлення має бути спілкування, необхідність в спілкуванні, можливість спілкування, практика спілкування [3].
Принцип моделювання типовою комунікативної ситуації.
Даний принцип вимагає, щоб програма навчання усного мовлення будувалася перш за все як послідовна серія ТКС, відібраних і оброблених відповідно до виховними, комунікативними і дидактичними положеннями. Будь-яка включена в програму тема повинна розкриватися як набір певних комунікативних ситуацій [3].
Принцип комунікативної діяльності. При оволодінні іншомовної промовою сучасна методологія викладання відзначає, що також суттєво і інший аспект навчання мови як діяльності. Учитель повинен домагатися не тільки вміння породжувати усні висловлювання, але і породжувати певну рольову поведінку в процесі акту спілкування. Учні повинні оволодіти роллю як говорить, так і роллю слухача. Комунікативна завдання мовця - заволодіти увагою слухача, домогтися прийому свого повідомлення, отримати на нього реакцію, враховувати при виробництві висловлювань ситуацію спілкування, особистість слухача. Отже, навчання іноземної мови передбачає також оволодіння певною комунікативною технікою [3].
Принцип інтенсивної практики. Психофізіологічної базою мовної діяльності служить навик, або автоматизоване вміння, що стало в результаті багаторазових повторень найбільш економним і вільним способом виконання даної дії. Зрозуміло, не всі мовні елементи навіть в рідній мові знаходяться у його носіїв на рівні навичок. Інші є лише вміннями або просто знаннями, часто засвоєними лише в процесі даного акту спілкування. Однак володіння основним ядром лексичних одиниць і моделей пропозицій завжди характеризується високим автоматизмом. Звідси - нагальна потреба організації в навчальних умовах цілеспрямованої інтенсивної практики використання в мові мовних знаків [3].
Розглянуті вище принципи є методичною інтерпретацією положень дидактики, мовознавства, психології та комунікації. У відомому сенсі вони становлять сутність функціонально-комунікативного підходу [3].
Таким чином, підводячи підсумок вищесказаному можна зробити наступні висновки.
До переваг існуючих методів навчання можна віднести наступне:
Розробка чотирьох чинників комунікативної ситуації:
обставин дійсності (обстановка), в яких здійснюється комунікація (включаючи наявність сторонніх осіб); відносин між комунікантами (суб'єктивно - особистість співрозмовника); мовного спонукання; реалізації самого акту спілкування, створює нове положення, стимули до мови.
Розробка типової комунікативної ситуації, наприклад: розмова покупця з продавцем, глядача з касиром театру, бесіда матері з сином з приводу його навчання в школі, вчителі з учнем, бесіда колишніх однокашників, бесіда колекціонерів, зустріч близьких людей і т.д.
Виділення трьох видів спілкування: індивідуальне, групове і публічне.
Розробка таких моделей мовної комунікації як:
- офіційний індивідуальний контакт;
- групова офіційна бесіда;
- монолог в груповій бесіді;