Катерина Геннадіївна: Так, страх перед школою характерний не тільки для дітей, які вперше йдуть до школи. Страхи першокласників і дітей старшого шкільного віку можуть відрізнятися.
Страхи першокласників в основному пов'язані з незнанням того, що їм належить, і з тими розповідями і уявленнями про школу, з якими з ними діляться дорослі. Нерідко дорослі представляють дітям школу, як місце, де з дитиною будуть «розбиратися», де з нього «зроблять людини», де нарешті його займуть справою. Тобто дорослі формують у дітей уявлення, що в школі їм буде складно. Розповідаючи в фарбах, що перед дитиною ставитимуться непрості завдання, батьки сприяють появі страху перед школою у дітей.
Також трапляється, що батьки або дорослі, які відповідають за догляд за дитиною, самі мають негативний шкільний досвід і тому свідомо чи несвідомо його передають дітям. Коли батьки розповідають про свій негативний досвід зі школою, то дитина, схильний довіряти батькам, як достовірного джерела, заздалегідь знає, що йому там не сподобається. Якщо в цілому в сім'ї неблагополучна напружена обстановка, або сам по собі дитина тривожний, то тоді школа нічим не відрізняється від будь-якої нової діяльності - дитина її боїться. Дитині страшно йти в школу тому, що це щось нове: йому доведеться розлучитися з звичним середовищем.
Що ж стосується дітей старшого віку, які вже ходили в школу, у них, крім перерахованих вище причин боязні школи, можуть також бути причини, пов'язані зі складнощами в спілкуванні з однолітками. Діти можуть боятися йти в школу, тому що там доведеться зустрічатися і спілкуватися з тими, з ким вони не хочуть контактувати або у них це не виходить.
Причиною страху школи у дитини може бути і те, що він боїться вчителя або вчителів.
Основою страху йти в школу може бути і те, що дитині нелегко даються якісь шкільні предмети. Особливо складно дітям, які не мають допомоги з боку батьків у цьому питанні. Діти в такому випадку можуть побоюватися походу в школу, тому що бояться, що не впораються, і їх будуть лаяти.
Особливості батьківської поведінки також можуть сприяти розвитку боязні школи у дітей. Наприклад, у батьків, яким властива гіперопіка, діти можуть боятися йти в школу, так як надмірна увага з боку батьків зросте в порівнянні з тим, що було влітку. Сильне бажання батьків, щоб дитина була успішна, також може викликати побоювання школи у дитини: він буде боятися засмутити чи роздратувати батьків.
MedPortal: Як допомогти першокласнику подолати страх?
Важливо, щоб малюк до того моменту, коли треба йти в школу, мав деякими навичками: щоб він вмів самостійно одягатися і роздягатися, знав, куди слід класти змінне взуття і як давати раду портфелем.
Навіть якщо батьки мають намір щодня заводити і забирати дитину зі школи, варто заздалегідь з ним вивчити маршрут від будинку до установи: може статися так, що йому знадобиться самостійно добиратися зі школи додому і навпаки. Також буде корисно навчити дитину користуванню ключами від будинку і кишеньковими грошима.
Щоб правильно налаштувати дитину перед навчанням, батькам слід з ним розмовляти про школу, описувати школу з позитивного боку, розповідати про свій позитивний і позитивному шкільному досвіді. Треба говорити, для чого дитині необхідно відвідувати школу: щоб стати розумним, щоб бути дорослим і багато розуміти і багато в чому розбиратися. Необхідно налаштовувати дитину на те, що в школі він знайде нових друзів. Якщо є можливість, добре ще до початку навчального року познайомити дитину з кимось із майбутніх однокласників.
Дуже рекомендую залучати як першокласників, так і дітей старшого віку до покупки шкільного приладдя: нехай дитина має можливість вибрати собі рюкзак, шкільну форму, ручки та обкладинки на свій смак. Купівля речей до майбутнього навчального року допоможе сформувати у нього розуміння, що скоро в школу і від цього нікуди не дітися.
MedPortal: А як бути, якщо дитина в школі починає плакати і просить забрати його додому - не відправляти на уроки?
Катерина Геннадіївна: По-перше, для того, щоб таке не відбувалося і необхідна підготовка до школи. Дитина повинна чітко розуміти, що відвідування школи - це обов'язковий процес. Якщо дитина плаче в школі, батькам варто підвести його до вчителя, щоб той завів його в клас. Важливо не дати зрозуміти дитині, що сльозами він може маніпулювати і є ймовірність, що якщо він буде плакати і влаштовувати істерики, то уникне школи. Період адаптації у першокласника може розтягнутися на півроку.
MedPortal: Якщо страх у дитини не проходить, і кожен день знову і знову повторюються істерики, чи варто переводити його на домашнє навчання?
Катерина Геннадіївна: Батькам варто розібратися в причинах страху і усувати їх. Якщо адаптація триває більше півроку, то варто звернутися за консультацією до фахівців - дитячих психологів.
Що ж стосується домашнього навчання, то, безумовно, воно має плюси: дитина буде займатися в звичній комфортної йому обстановці, батьки зможуть вибрати вчителів, скорегувати розклад занять, але ... Я б рекомендувала переводити на домашнє навчання тільки тих дітей, які цього потребує по станом здоров'я. У школі є довгострокові контакти, відносини: і образи, і сварки, і примирення. При домашньому навчанні дитина цього позбавлений.
Домашнє навчання не є виходом з положення для неконтактного дитини.
MedPortal: Як бути, якщо дитина не хоче йти в школу після літніх канікул?
Катерина Геннадіївна: Небажання йти в школу - нормальне явище. Батьки повинні про це пам'ятати: адже їм теж не хочеться повертатися з відпустки на роботу, змінювати більш розмірений ритм життя на робочу метушню. Тому варто ставитися до небажання йти в школу частково з розумінням і давати дітям час звикнути.
MedPortal: Якщо дитина скаржиться на упереджене ставлення з боку вчителів, як краще вчинити батькам: поговорити з вчителями, бути присутнім на уроках?
Катерина Геннадіївна: Для початку варто взяти це питання під контроль: перевірити, як дитина готується до уроку з цим учителем, чи справляється він з програмою, чи все домашні завдання виконує і які оцінки в результаті отримує.
Далі можна поспілкуватися з батьками інших дітей: дізнатися, чи не скаржаться їхні діти на цього вчителя, чи не помічали їх діти упередженого ставлення до конкретної дитини. Не варто також боятися розмови з учителем: батькам важливо знати думку двох сторін.
MedPortal: А якщо дитина не може знайти в школі друзів, ніж йому можна допомогти?
Катерина Геннадіївна: Першокласників треба вчити дружити, вчити знайомитися. Буде добре, якщо батьки в невимушеній обстановці розкажуть дитині, як можна представитися іншій людині, як можна почати розмову. І в ситуації, коли дитину здолає збентеження, він згадає слова батьків і зможе себе пересилити і завести розмову. Є товариські діти, які перші без сорому підійдуть, скажуть: «Привіт, я Саша, давай знайомитися», а є ті, які не те що не підійдуть, а й відповісти не зможуть.
Якщо дитині хтось подобається з класу, то батьки можуть на батьківському рівні посприяти їхній дружбі: домовитися з батьками іншої дитини, щоб діти гостювали один в одного, разом займалися і грали.
MedPortal: Ми дякуємо Вам за інтерв'ю. Наш традиційний останнє запитання звучить так: Що б Ви побажали читачам MedPortal.org?
Катерина Геннадіївна: Я бажаю, щоб звернення читачів до психологів і фахівців суміжних сфер діяльності були з метою цікавості і профілактики, а не з метою вирішення існуючих проблем і страждань.