Як ти схожий на промінчик світла
Блискучий в сфері золотий.
Каприз закоханого поета,
Лорд Байрон вічно молодий.
За що, за що така муза
Мені в покарання дана,
Немає в ній любові, немає в ній союзу
Лише хіть вульгарна одна.
Ти красою можна порівняти лише з трояндою,
Серйозний немов Лев Толстой,
Мене ти вбиваєш прозою.
А я поет. Ах, Боже мій!
Твій голос немов трель сопілці
Мене так часто ублажав,
З тобою в такт святі співали,
І тьмяне світло свічки тремтів,
Від пісні, тієї, що співав ночами
Мені хлопчик так улюблений мною,
З гарними як день очима,
І немов вічність молодий.
Потоне молодість в безодні
І старість старе обличчя
Раптом явить в мерзотно личині
Сівши задом на ганок
Біля самих дверей в твою младость
І хрипким голом заспіває;
Відкрий скоріше, тобі на радість
Біля дверей твоя старість чекає.
Ти своєю дверей не відкриєш
Чи не впустиш старість за поріг.
Я знаю, як ти багато стоїш,
Мій молодий, красивий бог.
Мій милий ангел ясноокий
Що мною до сих пір любимо,
Такий гарний, самотній,
Як на іконі серафим.
Мене ти холодом лякаєш
Що з душі йде твоєї.
То ти живеш, то вмираєш
То ти Христос, то ти злодій.
Ах, вульгарність, вульгарність ми в союзі
З тобою давно вже перебуваємо,
І пристрасть свою віддали музи,
Її ж ми обожнюємо.
Ні, не розпуста ж нас приваблює
Своєю вульгарну грою.
Любов нам щастя обіцяє,
В якому тільки ми з тобою.
І те, що ми не розуміли
Раптом наші осяє серця,
І пристрасті якій ми не знали
З тобою пізнаємо до кінця.
Піде мій хлопчик в ярь світанку,
Щоб за тим повернуться знову
Блакитним щастям для поета,
Що вірить в чисту любов.