Мал. 2.5. Ніжкс! Рудне дихання з подоланням опору
Мал. 2.6. Верхньо-і срсднсгруднос дихання з подоланням опору рук методиста.
ня з урахуванням локалізації гнійної порожнини, Для створення кращого відтоку виділень з ураженої зони використовують статичні і динамічні дренажні вправи.
Дренажні вправи статичного характеру. Перед початком заняття лікувальною гімнастикою хворому на 10-15 хв необхідно прийняти так зване дренажний положення. Час перебування в такому положенні треба збільшувати поступово. Якщо виділень секрету багато, а хворий досить звик до такого стану, дренування можна продовжувати до 30-40 хв. Щоб уникнути затікання виділень в здорове легке, рекомендується закінчувати процедуру дренированием здорового легкого (рис. 2.7).
Права легеня. Якщо гнійна порожнина знаходиться в передньому сегменті верхньої частки легені, хворий сидячи повинен відхилитися назад; при дренуванні заднього сегмента нахил повинен бути впе-ред; при дренуванні верхівкового сегмента - вліво. У фазі видоїти-ха методист ЛФК тисне на верхню частину грудної клітки справа. Застосовуваний вібраційний масаж і легке поко- лачіваніе під час видиху сприяють обходження мокротиння.
При дренуванні середньої частки лівої легені хворої дол-дружин лежати на спині, підтягнувши до грудей ноги і відкинувши назад голову, або на животі і здоровому боці. Хороші умови для відтоку мок-роти з середньої частки легкого створюються в положенні хворого на лівому боці при піднятому ножном кінці ліжка і опущеному правому плечі. Під час видиху виробляються вібраційний масаж і лупцювання Ніжнепередняя відділу грудної клітки справа.
Дренування правої нижньої частки легкого здійснюється в положенні хворого на лівому боці з притиснутою до грудей лівою рукою. Нижній кінець ліжка при цьому піднятий на 40 см. При видоїти-хе методист виробляє вібраційний масаж і лупцювання в заднесреднем відділі між лопатками.
Ліву легеню. При дренуванні переднього сегмента верхньої частки легкого хворий повинен сісти і відхилитися назад. При лока-лізації абсцесу в задньому сегменті треба нахилитися вперед, при дренуванні верхівкового сегмента - вправо. Дренування двох нижніх сегментів верхньої частки лівої легені здійснюється в положенні хворого на правому боці з опущеним лівим плечем, зігнута права рука притиснута до грудей, ліва нога зігнута в колін-ном суглобі.
Л ^ ебнаяф1 * е рв. глава 2
Мал. 2.7. Дренажні положення для різних сегментів легкого, Цифрами позначені бронхи, для яких створюються найкращі дренажні умови в зазначеному вихідному положенні хворого.
Мал. 2.8, Нахил тулуба вліво з піднятою рукою сприяє дренування бронхів верхньої частки правої легені (а); нахил тулуба вперед сприяє виведенню мокротиння. Методист натискає на грудну клітку синхронно з кашльові поштовхами (б);
підтягування ноги до грудної клітки сприяє збільшенню рухливості діафрагми, виведенню мокротиння з нижньої долі правої
легкого (в); нахил тулуба до стопи лівої ноги сприяє дренування бронхів правої нижньої частки (г); імітація подлезанія сприяє дренування бронхів нижніх часток обох легень (д).
Дренування верхнього сегмента нижньої частки лівої легені здійснюється на ліжку з піднятим ножним кінцем в поло-жении хворого на правому боці з поворотом на живіт; під груди підкладена подушка »ліва нога зігнута в колінному суглобі. Для дренування нижніх сегментів лівої нижньої частки ножний коней ліжка піднімають на 50 см. Хворий лежить на правому боці, рука притиснута до грудей. При повороті вперед отгок здійснюється з заднього сегмента, положення на боці сприяє дренированию бічного сегмента.
В процесі виконання статичних дренажних вправ хворий повинен старанно откашливаться. Необхідно пояснити його-нить механізм кашльового руху і навчити хворого откашлі-ванию. Доцільно стежити за кашльовими рухами перед дзеркалом. Хворий повинен навчитися розрізняти кашель, обумовлюються ленний переповненням бронхів секретом, і рефлекторний кашель. При переповненні бронхів кашель сприяє відділі-нию їх вмісту. Після закінчення дренування хворого легкого необхідно перейти до загального дренированию здорового легкого щоб уникнути вторинного його обсіменіння.
Дренажні вправи динамічного характеру. Їх ефекти-вність досягається застосуванням найпростіших гімнастичних вправ з урахуванням локалізації гнійного процесу. Важ-но правильно вибрати вихідні положення. Деякі хворі самі знаходять найбільш зручне положення, при якому найкращим чином відбувається відтік мокроти (рис. 2.8. По В.Л. Сілуяновоі). У процесі виконання вправ особлива увага повинна бути звернена на розвиток глибокого діафраг- мального дихання, яке покращує просування виділень по бронхах. Часта зміна вихідних положень, кругові розтираючи-ня і руху, пов'язані з поворотом тулуба, найбільш сприятливі, покращують спорожнення гнійних порожнин.
Коригуючі вправи (рухи кінцівок, тулуба або окремих сегментів тіла) розраховані на виправлення різних деформацій (шиї, грудної клітки, хребта, стоп та ін.). У цих вправах найбільш важливі вихідне положення, яке визначає їх строго локалізоване вплив, оптимальне поєднання силового напруження і розтягування, формування у всіх можливих випадках незначної гіперкорекції порочить-ного положення.
Вплив коригуючих вправ на вегетативні функції визначається сумарним впливом розтягування і дозуюч-рованного силового напруги, а на функції окремих органів - біомеханічними умовами.
При заняттях лікувальною гімнастикою (наприклад, при сколіоті- чеський хвороби) в основному використовують коригуючі, асіммет-ковий і симетричні вправи.
Асиметричні вправи також базуються на принципі корекції хребта, проте відрізняються від коригуючих оптимальним впливом на його кривизну, помірним розтягуючи-ням миші і зв'язок на увігнутій дузі викривлення і диференціювання ванням зміцненням ослаблених м'язів на опуклій стороні.
В основі симетричних вправ лежить принцип міні-мального біомеханічної дії спеціальних вправ на кривизну хребта. Для виконання цих вправ не потрібно обліку складних біомеханічних умов роботи деформованої локомоторною системи, що знижує ризик їх помилкового застосування. Симетричні вправи роблять неоднаковий вплив на симетрично розташовані мис-ці туловише, які в результаті деформації хребта знаходяться в фізіологічно незбалансованому стані. До слабких м'язів тулуба (наприклад, довгим м'язам) при кожному симетричному русі «пред'являються» підвищені функціональні вимоги, внаслідок чого вони тренуються інтенсивніше, ніж більш сильні мицщи. Це явище - суть корекції нервово-м'язового апарату і створення урівноважений-ного «м'язового» корсета.
Вправи на розслаблення м'язів можуть мати як загальний, так і місцевий характер. При їх виконанні свідомо знижується тонус різних груп м'язів. Для кращого розслаблення м'язів кінцівок і тулуба хворого повинно бути надано положе-ня, при якому точки прикріплення напружених м'язів сблі-дружини. Розслаблення м'язів плечового пояса і верхніх кінцівок можна, наприклад, здійснити за рахунок:
а) легкого потряхивания руки в вихідному положенні сидячи, або стоячи з невеликим нахилом тулуба в сторону цієї кінцівки;
б) вільного падіння відведених рук в початковому положенні стоячи і сидячи;
в) вільного падіння піднятого плечового пояса при фікса-ції рук
Вправи на розтягування застосовують у формі різних рухів з амплітудою, що забезпечує певне підвищення наявної в тому чи іншому суглобі рухливості. Інтенсивність їх специфічної дії дозується величиною активного напруження м'язів, які виробляють розтягування, больовими ощу-щеніямі, силою інерції, що виникає при швидких махових рухах з певною амплітудою, і вихідними положення-ми, що дозволяють подовжити важіль переміщуваного сегмента тіла. Ці вправи показані при тугоподвижности суглобів, нижче-ванні еластичності тканин і шкіри.
Вправи в рівновазі. Для них характерні:
а) переміщення в різних площинах вестибулярного ана-лизатор при рухах голови і тулуба;
б) зміни величини площі опори в момент виконання вправ; в) переміщення висоти загального центру ваги тіла по відношенню до опори (наприклад, при переході з початкового по-розкладання сидячи в початкове положення стоячи на носках з піднятими вгору руками).
Ці вправи активізують не тільки вестибулярні, але й тонічні, і статокинетические рефлекси, зменшують ступінь вираженості вестибулярних розладів і можуть зумовити формування компенсацій при порушеннях вестибулярної функції. У період підготовки до палатного режиму після трива-ного постільного режиму вправи в рівновазі содей-обхідних відновленню рефлекторної регуляції вегетативних функцій> відбувається при зміні положення тіла.
Рефлекторні вправи пов'язані з впливом на визна-лені м'язові групи за допомогою напруги інших мишеч-них груп, в значній мірі віддалених від тренованих. Наприклад, фізичні вправи, спрямовані на зміцнення м'язів плечового пояса, будуть рефлекторно посилювати м'шщьг тазового пояса і стегон.
Вправи в посилці імпульсів до руху (ідеомоторні вправи) виражаються в активній посилці імпульсів до скор-щення окремих груп м'язів без зміни положення сегм-тов кінцівки. Цей вид вправ, викликаючи скорочення м'язів, впливає на їх зміцнення і підвищення працездатності. Вправи рекомендують хворим, які знаходяться на ліжко-ном режимі, при наявності іммобілізації, при паралічі і парези.
Ритмопластические вправи найчастіше застосовують після виписки хворого на етапі відновного лікування з метою повної корекції функцій опорно-рухового апарату (наприклад, при захворюваннях суглобів, після перенесених травм або хірургічних втручань), а також в неврологічній практиці (при неврозах). Вправи виконуються в музичному супроводі з заданими ритмом і тональністю, в завісімос-ти від функціонального стану хворого, типу вищої нервової діяльності, віку та толерантності до навантаження.
Вправи з використанням гімнастичних предметів і сну-рядів. Залежно від конкретних умов вправи виконуємо-ють без предметів і снарядів; з предметами і снарядами (гімнастика-етичні палиці, м'ячі, гантелі, булави і ін.); на снарядах (включаючи механотерапію).