Трохи згодом сталося на заставі нещастя. Вночі з незрозумілої причини вибухнув льох, в якому зберігали козаки свій пороховий запас - полбочонка пороху. Вартовий козак, що мав охороняти льох, виявився, як то кажуть, під градусом і спокійно спав у сусідній гайку.
Вранці зібрав Никифор всіх козаків. І на сході вартовий повинився - розповів, що трясла його лихоманка і він, щоб прогнати прокляту тремтіння, взяв у пана Пампушки склянку горілки.
- Ось і роби людям добро! - почувши козака, заголосив пан. - Я ж йому від доброго серця. Щоб лихоманку його вилікувати, останню горілку віддав, а він нажерся, як свиня, і льох прокарауліл! Що ми тепер без пороху робити будемо? А раптом турків або ще якийсь ворог налетить?
- Вірно каже пан! Погане справа! Поки порох підвезуть - поріжуть усіх нас! - закричали козаки.
- Ех, що б ви без мене робили! - похитавши головою, проскрипел пан. - Та хіба я потерплю, щоб нашу рідну кордон порушили, щоб братчиків-козаків вороги побили! Самому потрібно, але в такому разі готовий вам підсобити, продати за безцінь ...
Тут пішов пан в свою хату і витягнув звідти п'ять гарбузів-криївок, про які говорив, що Єрусалимська земля в них зберігається.
- Нате, козачки! Отримуйте! Візьму недорого. Подивилися козаки, а в панчохах найкращий порох.
- Ось тобі і земелька зі труни Христа! - здивувалися козаки.
А пан скромненько опустив до землі свої вузькі, хитрі оченята і знизав плечима:
- Все від бога! Захотів бог - і стала земля порохом. Тільки маловіри можуть сумніватися в божому всемогутності!
- А що хочеш за свій порох, пан? - запитав Никифор-запорожець.
- Так зовсім небагато, - захихикав пан. - Нехай сход віддасть за нього лісу навколо нашої застави ...
- Тю, чудний пан! - зареготали козаки.
- Та хай користується! Що він - є цей дубняків буде?
Так сход і порішив - віддати пану за порох лісу навколо застави.