або-були дід та баба. Одного разу і каже дід бабі: - Ти, баба, печи пироги, а я поїду на річку за рибою.
Запріг дід коня в сани і поїхав.
Сидить дід, ловить рибу. Біжить мимо лисичка-сестричка. Побачила вона діда, захотілося їй поласувати рибкою. Не довго думаючи, лисичка-сестричка забігла вперед по дорозі, де мав проїжджати дід, лягла, згорнувшись калачиком, і прикинулася мертвою.
Лисички на удавання великі майстрині.
Лежить лисичка-сестричка, одним оком поглядає: чи не їде дід, а діда немає ще.
Але лисичка терпляча і вже якщо що задумала, то по-своєму зробить. Чи не візьме вона хитрістю, візьме терпеньем, але на своєму все одно наполягатиме.
А дід на річці знай собі ловить рибу.
Наловив він цілу діжку риби і їде додому; побачив на дорозі лисичку-сестричку, зліз з воза і підійшов до неї, а лисичка і не ворухнеться, лежить собі як мертва.
- Ось буде подарунок дружині! - зрадів дід, підняв лисичку, поклав на віз, а сам пішов попереду.
А лисичка-сестричка улучила зручну хвилину і стала потихеньку викидати з діжки рибку за рибкою, рибку за рибкою, викидайте всю рибу і сама непомітно зістрибнула з саней.
Приїхав дід додому.
- Ну, стара, - каже дід дружині, - і риби тобі привіз і лисий комір на шубу.
Стара зраділа, і не стільки риби, скільки лісьему коміра.
Запитує стара діда:
- Де ж ти взяв комір?
- На дорозі знайшов, йди подивися, там в санях - і риба і комір.
Підійшла баба до воза - а там ні коміра, ні риби.
Давай тут баба лаяти чоловіка:
- Ах ти такий-сякий! Ти ще надумав сміятися наді мною.
Уже й дісталося тут дідові! Здогадався він, що лисичка-сестричка його обдурила, прикинувшись мертвою; погоревал, погоревал, да уж справи не поправити.
"Гаразд, - думає, - вперед розумнішими буду".
Лисичка-сестричка тим часом зібрала в купу розкидану по дорозі рибу, сіла і давай їсти. Їсть та підхвалює:
- Ай да дідусь, який смачною рибки наловив!
А голодний вовк тут як тут.
- Дай і мені трохи рибки.
- А ти налови сам і їж, скільки душа забажає.
- Так я, сестро, не вмію.
- Ну ось! Адже я ж наловила. Ти, брате, як стемніє, йди на річку, опусти хвіст в ополонку, сиди та примовляй: "ловися, рибко, і велика і маленька! Ловись, ловись, рибка, і велика і маленька!" - риба сама на хвіст і начепити. Так дивись, не забудь: "і велика і маленька!", А то якщо одна велика наловиться, мабуть, і не витягнеш.
- Спасибі, сестро, за науку - зрадів дурний вовк.
Дочекавшись вечора, пішов він на річку, відшукав ополонку, опустив в воду свій хвіст і чекає, коли риба сама йому на хвіст начепити.
А лисичка-сестричка, наклав на себе рибою і відпочивши, як слід, після ситного обіду, теж вирушила на річку - подивитися, що поробляє вовк.
Прийшла лисичка-сестричка на річку і бачить - сидить дурний вовк у ополонці, опустивши свій хвіст у воду, сидить, тремтить, від холоду зубами клацає. Ось вона і питає вовка:
- Ну, що, братик-вовк, чи добре ловиться рибка? Потягни-ка хвіст-то, може, багато вже риби начепити.
Потягнув вовк з води свій хвіст, бачить - жодної рибки ще не причепилося.
- Що б це значило? - каже лисичка-сестричка. - Та ти примовляв чи то, чого я тебе вчила?
- Ні, не примовляв.
- Так я забув, що треба засуджувати; все сидів та мовчав, риба-то, знати, тому й не йшла.
- Ех, який ти, братику, безпам'ятний! Треба засуджувати: "ловись, ловись, рибка, і велика і маленька!" Вже так і бути, треба допомогти тобі. Ну, давай разом, авось справа-то краще піде.
- Ну, давай, - каже вовк.
- А чи глибоко у тебе, братику, хвіст-то опущений?
- Ну, тоді почнемо.
І ось почав вовк:
- Ловись, ловись, рибка, все більша, все більша.
А лисичка в той же час:
- Ясні, ясні, небо! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
- Ти що, сестро, кажеш? - питає вовк.
- Так я тобі допомагаю. - відповідає лисичка-сестричка, а сама все: - мерзну, мерзни, вовчий хвіст.
- Ловись, ловись, рибка, все більша, все більша!
- Ясні, ясні, небо! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
- Що ти, сестро, кажеш?
- Я тобі, братик, допомагаю: рибку скликати.
І знову починають: вовк - про рибку, а лисичка-сестричка - про вовчий хвіст.
Вовк тільки хоче спробувати хвіст свій витягнути з ополонки, а лисичка-сестричка забороняє:
- Стривай, ще рано; мало наловити!
І знову починають кожен свою. А запитає вовк:
- Чи не час, сестриця, тягти?
Вона йому у відповідь:
- Посидь ще, братику-вовк; побільше наловиш!
І так всю ніч: дурний вовк сидить, а лисичка-сестричка походжає навколо нього та хвостом помахує, чекає, коли примерзне вовчий хвіст.
Нарешті, бачить лисичка - ранкова зоря займається, і вже баби потягнулися з села на річку по воду; вильнула вона хвостом і - прощай! - тільки її й бачили.
А вовк і не помітив, як лисичка втекла.
- Ну, не досить чи, чи не час вже йти, сестриця? - каже вовк. Озирнувся - немає лисички-сестрички; хотів він підвестися - та не так сталося як гадалося! - приморожувало його хвіст до ополонки і не відпускає.
"Ека, скільки риби привалило і, мабуть, все велика, що не витягнеш ніяк!" - думає дурний вовк.
А баби помітили вовка у ополонці і закричали:
- Вовк, вовк! Бийте його, бийте! - кинулися вони до сірого вовка і давай бити його чим попало: хто відром, хто коромислом.
Рветься вовк, а хвіст не пускає його. Бідолаха стрибав, стрибав, - бачить, робити нічого, треба не шкодувати вже хвоста; рвонувся він з усієї сили і, залишивши мало не половину хвоста в ополонці, пустився без оглядки бігти. "Гаразд, - думає вовк, - вже й відплачу я тобі, сестро!"
Тим часом лисичка-сестричка захотіла спробувати - чи не вдасться їй ще що-небудь стягнути. Вирушила вона в село, пронюхала, що в одній хаті баби печуть млинці, забралася туди, та потрапила головою в діжу з тістом, вимазалася і біжить. А назустріч їй побитий вовк йде:
- А, сестриця, так-то вчиш ти? Мене всього наколоти: живого місця не залишилося! Подивися, я весь в крові!
- Ех, братику мій милий, у тебе хоч кров виступила, а у мене - мізки; мене сильніше твого побили: я насилу плентаюся.
Подивився на неї вовк: справді, голова у лисички вся в тесті вимазана; зглянувся він і каже:
- І то правда, де вже тобі, лисичка-сестричка, йти, сідай на мене, - я тебе довезу.
А лисички-сестрички це тільки на руку.
Підійнялася лисичка-сестричка вовку на спину, він її і поніс.
Ось лисичка-сестричка сидить та потихеньку і примовляє: - Битий небитого везе, битий небитого везе. - Що ти, сестро, кажеш? - Я, братику-вовк, кажу: битий битого везе. - Так, сестро, так.
Коли вони зайшли подалі в ліс, лисичка-сестричка і каже вовку: - Тепер, братик, давай побудуємо собі хатки.
- Тобі побудуємо крижану, а мені - лубову.
Взялися вони за роботу, зробили собі хатки: лисички - лубову, а вовку - крижану, і живуть в них. Але ось прийшла весна, сонечко стало гріти сильніше, вовча хатка і розтанула.
Як не дурний був вовк, а тут вже не на жарт розсердився.
- Ну, сестро, - каже вовк, - ти мене знову обдурила; треба тебе за це з'їсти!
Лисичка-сестричка трошки злякалася, та ненадовго.
- Стривай, брате, давай перш підемо жереб кинемо: кому-то кого дістанеться є.
- Добре, - сказав вовк, - куди ж ми підемо?
- Вже підемо, авось до жереба дійдемо.
Пішли. Лисичка йде, по сторонам поглядає, а вовк йде, запитує:
- Та куди ти, братик-вовк, поспішаєш?
- Так хитра ти дуже, сестриця; боюся, як би ти мене знову не надула.
- Що ти, братик-вовк; коли будемо жереб метати, хіба обдурити можна.
Йдуть далі. Нарешті лисичка-сестричка помітила велику яму і прикинулася, що втомилася.
- Чи не відпочити нам?
- Не хочу відпочивати, ти все хитриш! Давай краще жереб метати.
А лисички-сестрички тільки це і треба було.
- Давай, - каже, - якщо ти такий впертий.
Лисичка-сестричка привела вовка до ями і каже:
- Стрибай! Якщо ти перескочиш через яму - тобі мене є, а не перескочиш - мені тебе є.
Вовк стрибнув і потрапив в яму.
- Ну, ось, - сказала лисичка, - і сиди тут! - і сама пішла.
Тут і казці - кінець!