Дипломатичні поразки Імперії і оплоту її могуще-ства - Іспанії Карла V і Філіпа II - були розплатою за політику, яка суперечила вимогам господарського та політичного прогресу. Те ж історична відплата збагнув-ло і Францію кінця XVII і XVIII століть. У цю епоху француз-ська абсолютна монархія продовжує служити інтересам старіючого феодалізму. Зовнішня політика і дипломатія Франції цього часу не сходять зі старих шляхів - захисту династичних інтересів, видобутку «слави» королю, наживи - дворянської вояччини. Це призводить до зіткнення абсолют-ної монархії з третім станом; революція 1789 р відкритому-кість перед зовнішньою політикою і дипломатією Франції нові шляхи на службі переміг класу.
Особливе місце займає зовнішня політика і дипломатія Російської імперії XVIII століття. Примусово проводячи прогресивну економічну політику, яка розвиває господарство країни і організовує її військову міць, військово-ФЕО-далека імперія Петра і його найближчих наступників успішно дозволяє історичні завдання російської зовнішньої політики на берегах Балтійського і Чорного морів і в Північно-Східній Європі. Нестримна експансія цієї Росії приводить її до зіткнення з сусідами, - у другій половині XVIII століття Європа опиняється віч-на-віч з потужною Російської імпе-рией, збройні сили і дипломатія якої владно втор-гаются в міжнародні відносини.
У державі, яка служить інтересам капіталізму, що розвивається, буржуазія, передовий для того часу суспільний клас, бачить позитивну силу. Політичні ідеологи XVI-XVII століть - Макіавеллі в Італії, Боден у Франції, Гроцій в Голландії, Гоббс в Англії - раз-Віва ідею держави як вищого початку. Служіння го-жавної інтересу вони проголошують принципом внут-ренней і зовнішньої політики. У практиці міжнародних відносин цього часу значного поширення по-лучают угруповання і коаліції держав. Одні створюються для зміцнення торгової гегемонії найсильніших держав, інші - для самооборони слабких проти переважної сили суперника. У такій обстановці виникають нові право-ші поняття: про політичний рівновазі, про природні гра-Ницаха держави, про право війни і миру, про свободу морів, про непорушність міжнародного договору. Так закладаються основи науки міжнародного права.
З утвердженням в Європі XVI-XVIII століть потужних аб-солютних монархій все більшу стійкість набуває і організація дипломатичної служби. Складаються по-постійні дипломатичні представництва. Встанов-ється сувора дипломатична ієрархія. Виробляються загальноприйняті форми дипломатичного листування. Француз-ський мову стає загальноприйнятою мовою дипломатичних зносин. Більш точно регулюється і зовнішній дипломати-ний церемоніал.
В основному дипломатія залишається поки прерогативою абсо-лютні монархій. Лише в Англії, особливо після бур-жуазную революції, парламент набуває все більшого впливав-ня на зовнішню політику. Однак справжній переворот в цій області стався лише у Франції кінця XVIII століття. Буржуазної революції 1789 р проголошений був новий принцип верховенства нації в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої політики. Само собою зрозуміло, що з нацією ото-ждествляла себе перемогла буржуазія.
Політична карта Європи вXVIвеке.
Новий час в історії дипломатії було підготовлено тими успіхами капіталістичного розвитку, які стали помітними в Європі ще з часу великих відкриттів. Одночасно з цими успіхами йшла політична консо-лідація країн, які перетворювалися мало-помалу в згуртований Цінні та централізовані феодально-абсолютистські монархії. Ці монархії продовжували існувати на континенті Європи ще довгий час після буржуазної революції в Нідер-Ланд і Англії. Внаслідок припинення феодальних воєн між дрібними сеньйорами, підлеглими тепер сильної коро-Левскі влади, створюється порівняно стійкий внутрішній порядок. Він сприяє подальшому економічному і, зокрема, капіталістичного розвитку. Залишаючись по своє-му класового суті дворянській, абсолютна монархія як централізоване і сильну державу, здатну перед- попередити феодальний розбій колишніх часів і захистити по-поза інтереси своїх підданих, оцінюється буржуазією як оплот порядку і запорука добробуту.
З кінця XV століття Європа вступає в новий період між-народних відносин. До цього часу остаточно склади-вають великі держави: Іспанія, Португалія, Франція, Польща, Австрія (спадкові землі дому Габсбургів), що намітилися в межах Священної Римської імперії гер-Манський нації. Туреччина, менші скандинавські держави - Данія, Швеція та Норвегія - і зовсім вже дрібні західнонімецькі князівства, італійські міські республіки, тиранії і дрібні держави доповнюють полі-тичну карту Європи. На сході Європи величезна Москов-ське держава виступає на політичну арену Європи з другої половини XVI століття. З цього періоду, закінчивши своє політичне об'єднання, Московська держава мало-помалу стає централізованим, а потім і абсо-лютістскім державою.
«Державний інтерес» як принцип політики.
Уже в XV столітті необхідність державної єдності стає настільки очевидною, що «державний інтерес» починає розглядатися як вища мірило в політиці. Цей «державний інтерес» в кінцевому рахунку є інтерес панівного класу в цілому. Але він зводиться на рівень «загального блага», яке повинно здійснюватися державою в разі потреби навіть шляхом насильства.