- Льова, ти сам відбери, що тобі укладати, - попросила, не обертаючись, що сиділа за комп'ютером дружина.
- Тільки не це, - тицьнув пальцем у бік термобілизни Гуров.
- Ну, а шкарпетки вовняні я як носити буду? Я ж в них все одно в чоботи не вилізу.
- У готелі походиш, не думаю, що там буде дуже вже тепло, - Не вгамовувалася вона. - І дублянку одягнеш! Навіть не сперечайся!
Дублянка Гурова добила. Невідомо, чим керувалася Маша, купуючи її, але це чудо, а точніше, чудовисько канадського виробництва, мало того, що було на аж ніяк не маленького росту Львові Івановича по самі щиколотки, так ще і товщину мало таку, що він виглядав в ній, як встав на задні лапи ведмідь-грізлі. Про те, щоб водити в ній машину, і мови бути не могло, а пішки Гуров пересувався по Москві вкрай рідко, та й погода зовсім не сприяла її експлуатації, ось і припадала пилом дублянка в шафі.
- Маша права, - підтримав її Орлов. - Клімат там далеко не лагідний, так що не комизитися, а то відморозиш собі все, що тільки можливо.
- Чорт з вами! - судився, пробурчав Гуров.
- Так збирайся ти, врешті-решт! Нас вже чекають! - поквапив його Петро.
- Ну, і де нас чекають? На роботі? Або вже в аеропорту?
- Вам заброньовані квитки на шістнадцятигодинну рейс на Якутськ, а там пересядете на місцевий літак. Виліт з Домодєдово. Так що ще встигнеш і за речами заїхати, і пообідати перед дорогою.
- Так з якого переляку ця порка-гонка? - здивувався Гуров.
- Рибовод нас у себе вдома чекає, - пояснив Петро.
А ось це вже щось новеньке! Рибовод, а в миру Андрій Сергійович, був заступником міністра, і відносини у них з ним складалися не найтепліші, особливо у Орлова, тому що розноси він отримував із завидною регулярністю, але і до Льва Івановича долинали їх відгомін. А рибоводів вони його називали позаочі тому, що той не так давно завів у себе в кабінеті дуже великий акваріум з найрізноманітнішими рибками, за якими трепетно доглядав.
Гуров здивовано втупився на одного, і той йому подтверждающіі покивав:
- Саме так! Він мене з ліжка підняв. Причому я на відміну від тебе навіть бутерброд зжерти не встиг. А ось подробиці, як то кажуть, листом.
- Значить, притиснуло його під саме під не можу, - хмикнув Гуров. - Ну, а ти по низхідній вже за нас взявся!
- Скажи спасибі, що хоч трохи поспати тобі дав, Стаса-то я ще раніше розбудив і підбадьорив, - ображено заявив Орлов і посміхнувся: - Ну, куди ж ви один без одного?
- Ось він-то якраз і буде тебе в аеропорту чекати, а поки на дачу за кожухом поїхав.
Станіслав Васильович Крячко був, як і Гуров, полковником-важняків і їх третім іншому, стаж цієї дружби обчислювався не одним десятком років.
У коридорі Марія сунула їм наспіх зроблені бутерброди і сказала:
- Левко! Я тобі сумку зберу, але тільки дуже прошу нічого з неї не викладати.
- Та вже зрозумів я, що ти мені туди покладеш.
- У мене днем репетиція, а ввечері спектакль, так що давай зараз попрощаємося. До Нового року хоча б повернешся?
- Та якби я це сам знав! - знизав плечима Лев Іванович.
- Ходімо на кухню.
Там господарювала, судячи за віком, його дружина, причому заплаканим до такої міри, що особа опухло, а від очей залишилися тільки щілинки.
- Ну, годі вже, Ліза, - попросив її Рибовод. - Бог дасть, обійдеться!
- Ви сідайте і поїжте, - плакали голосом запропонувала вона гостям. - Андрій же вас спозаранок підняв, напевно, і кава навіть попити не дав. Я тут наспіх дещо скулемала, так що вибачайте. Ви вже його вибачте - горе у нас!
- Ну, все, Ліза! Іди! Дай нам поговорити! - випровадив її чоловік, і вона, хлюпотячи носом, пішла.
- Сідайте і не соромтеся, - показав їм на накритий стіл Рибовод, - а я поки поясню, що до чого.
- А ви? - здивувався Орлов. - Хіба ви з нами не поїдете? А то незручно якось виходить!
- А мені, Петре Миколайовичу, шматок в горло не лізе! - Господар будинку відійшов до вікна і, відкривши його, закурив, випускаючи дим на вулицю. - Так що їжте і не звертайте на мене уваги, а якщо якісь питання з'являться, то питайте.
Орлов з Гуровим присіли до столу, на якому ніяких різноманітної їжі не спостерігалося, а були звичайні оладки, а в окремих вазочках лежали мед і сметана.
- Ви мед беріть, він дикий, сибірський. Кажуть, найкорисніший, - запропонував їм Рибовод.
- Коли пристав говорить - сідай, як-то незручно стояти, - процитував пошепки Гуров, і вони з Орловим почали їсти оладки з медом, причому і те, і інше виявилося надзвичайно смачним.
- Коротше, ти, Гуров, все одно на місці все дізнаєшся, то вже краще я сам тобі скажу, - приступив до розмови Андрій Сергійович. - Косолапов - мій зять, чоловік моєї рідної старшої сестри Тетяни.
- Вибачте, що перебиваю, Андрій Сергійович, але це він вам телефонував з приводу Савельєва? - запитав Гуров.
Лев Іванович, погоджуючись, кивнув. Він побачив, що заступник міністра, який, ледь загасивши одну сигарету, тут же закурив іншу, щосили намагається тримати себе в руках, а насправді здорово нервує. І було це не тільки через те, що трапилося з його зятем, а й тому, що просити підлеглих про щось він явно не звик - раніше-то тільки наказував.
- Може, тобі це і не знадобиться, але ти просто повинен знати, з якими людьми доведеться мати справу і чого від них чекати, тому що сибіряки - народ особливий, - продовжив Андрій Сергійович.