Жив в старовину бідний старий із своєю сліпою бабою. Дітей у них не було, тільки собака та кішка. Дружно жили звірі, так і ходили один за одним, як тінь за людиною, і господарям вірно служили. Піде старий з дому, вони зі старою будинок стережуть, чужого близько не підпускають. Пущі скарби берегли старі своїх улюбленців, не били, не сварили. З собакою та кішкою жилося їм, бідолахам, не так сумно.
Пішов якось старий в гори трави накосити. Йде назад, дивиться - лежить на землі чорна змійка, видать, зголоднілі, з місця рушити не може. Пожалів старий змійку, сховав за пазуху, пішов своєю дорогою. Прийшов додому, виходив змійку, відгодував. Але ось одного разу каже їй старий:
- Іди-но ти з нашого будинку, змійка. Рис у нас перевівся, трави більше немає - нічим нам тебе годувати!
Кивнула змійка головою і каже:
- Добрий дідусь, якщо б не ти, померла б я з голоду. Так от не знаю, як віддячити тобі. Тільки і є у мене що власний хвіст. Візьми його, поклади в дерев'яну шкатулку і схорони подалі, щоб ніхто чужий не побачив. А як знадобляться гроші, потряси - посиплються з хвоста монети.
Погодився старий. І тільки відрубав у змійки хвіст, як вона зникла. Поклав старий зміїний хвіст в дерев'яну шкатулку, шкатулку закопав за кухнею, куди ніхто чужий не заглядав.
Тільки переведуться у старих гроші, викопають вони заповітну скриньку, дістануть зміїний хвіст, потрясуть, на підлогу мідні монети з брязкотом посиплються. Збере старий монети, відправиться на базар, купить масла, солі, рису, хмизу. Повернеться додому, їжу варить. Зварить і розділить на чотири частини: одну - старій, іншу - собаці, третю - кішці, а четверту - собі. Так і жили вони, не відаючи потреби.
Але ось одного разу постукав до людей похилого віку бродячий торговець. Боязко йому було одному темної ночі по дорозі йти, ось і попросився заночувати. Впустив його старий.
А на другий день, ще до світанку, пройшов старий тихенько за кухню, дістав з шкатулки зміїний хвіст, потряс його. І на землю мідяки посипалися. Тільки й чути: цзян-цеян-хуа-лан. Торговець все це через вікно бачив. Тільки пішов старий з дому, як він одразу ж схопився, відкопав дорогоцінну скриньку, засунув в кошик, підняв коромисло і ходу.
Повернувся старий додому, а баба плаче, та так жалібно. Спрашивает- старий:
- Яка біда трапилася?
А стара відповідає: