Кісти підшлункової залози є обмежений-ні капсулою скупчення
рідини у вигляді порожнин, розташованих як в самій залозі, так і в навколишніх
її тканинах. Захворювання зустрічається в різних вікових групах, однаково
часто у чоловіків і у жінок.
Кісти підшлункової залози - збірне поняття. Разли-ють наступні види
I. Вроджені (дизонтогенетические) кісти, що утворюються в результаті вад
розвитку тканини підшлункової залози і її протоковой системи.
II. Придбані кісти підшлункової залози: 1) ретенційний ні кісти.
Розвиваються в результаті стриктури вивідних прото-ков залози, стійкою закупорки
їх просвіту камінням, пухлинами;
2) дегенераційні кісти. Утворюються внаслідок пошкодження тканини залози при
панкреонекроз, травми, крововиливах, опу-холевой процесі; 3)
проліфераціонние кісти - порожнинні ново-освіти, до яких відносяться
4) паразитарні кісти: ехінокок, цистицерк.
Патологічна анатомія: в залежності від причи-ни і механізмів утворення
кіст, особливостей будови її сте-нок слід також розрізняти справжні і несправжні
кісти поджел-дочной залози.
До істинним кістам відносять: вроджені дизонтогенетические кісти залози,
придбані ретенційні кісти, цистаденома і цістаденокарціноми.
Відмінною особливістю істинної кісти є наявність епітеліальної
вистилання на внутрішній її поверхні Справжні кісти складають 20% кіст
залози. На відміну від помилкових кіст істинні кісти зазвичай великих раз-мерів НЕ
досягають і нерідко є випадковими знахідками під час операції.
Хибна кіста (псевдокиста, цистоидеи) спостерігається більш часто (80% всіх кіст). вона
утворюється після гострого деструктив ного панкреатиту або травми підшлункової
залози, які супроводжувалися осередковим некрозом тканини, руйнуванням стінок
проток, виходом панкреатичного соку і крововиливами за межі залози.
Стінки помилкової кісти представляють собою уплот-ненную очеревину і фіброзну тканину в
відміну від істинної кісти зсередини не мають епітеліальної вистилки, а
представлені гран-ляціонному тканиною. Порожнина помилкової кісти зазвичай заповнена
жид-кісткою і некротичними тканинами Характер рідкого вмісту буває
різним. "Зазвичай це серозний або гнійний ексудат, що містить велику домішку
зміненої крові і згустків, виливши-шегося панкреатичного соку. Хибна кіста
може локалізується-тися в голівці, теле і в хвості підшлункової залози і
досягнень-гать великих розмірів. Кількість вмісту при помилковою кісті нерідко
становить 1 2 л і більше. Хибна кіста великих розмі-рів може поширюватися
в різних напрямках: вперед і вгору в сторону малого сальника, відтісняючи
печінку догори, а желу-док донизу; в сторону шлунково-ободової зв'язки - відтісняючи
ж-лудок догори, а поперечну ободову кишку донизу; між листка-ми брижі
поперечної ободової кишки, зміщуючи останню наперед і, нарешті, в нижній поверх
черевної порожнини, зміщуючи по-перцеву ободочную кишку догори, а тонкий кишечник
Клініка і діагностика: кісти невеликих розмірів можуть протікати безсимптомно.
Симптоми захворювання з'являються тоді, коли кіста досягає великих розмірів і
викликає здавши-лення і зміщення сусідніх органів.
Найбільш часті симптоми великих хибних кіст: болі у верхній половині живота,
диспепсичні явища, порушення загального стану, які проявляються слабкістю,
схудненням, періодами по-щення температури тіла, наявність пальпируемого
пухлиноподібного утворення в животі.
Болі можуть бути тупими і постійними або нападоподібний-ми. іноді відзначаються
оперізують і розпираючий біль, через які хворі змушені приймати
зігнуте або колінно-лок-тевое положення. Особливо сильними болі бувають в тому
випадку, якщо кіста чинить тиск на сонячне і чревное сплетення. Однак
навіть при гігантських кістах болю нерідко бувають висловлю-ни незначно і тоді
хворі скаржаться лише на відчуття давши-лення в епігастральній ділянці. з
диспепсичних явищ най-більш часто бувають нудота, блювота, нестійкий стілець.
При об'єктивному дослідженні основною ознакою кісти яв-ляется наявність
пухлиноподібного утворення. При великих розмі-рах воно може бути виявлено вже
при первинному огляді. Зовнішні його межі чіткі, форма округла або овальна,
поверхня гладка. Залежно від локалізації кісти паль-піруемое
пухлиноподібнеосвіта визначають в надчеревній, навколопупковій областях, в
правому або лівому підребер'ї.
Спостерігають як поступове, повільно прогресуюче тече-ня, так і більш
гостре, коли кіста за короткий термін досягає великих розмірів, викликає
важкі функціональні порушення з боку інших органів і супроводжується
До найбільш частих ускладнень кіст підшлункової залози відносять крововиливу в
порожнину кісти, нагноєння, розриви з раз-витием перитоніту, зовнішні і внутрішні
свищі, розлади, заподіяні здавленням сусідніх органів.
Діагностика: крім обліку клінічних симптомів, діаг-ноз кісти підшлункової
залози грунтується на даних спе-ціальних методів дослідження. Крім
невеликого підвищення кількості ферментів підшлункової залози в крові і сечі,
іног-да відзначають зменшення їх у вмісті дванадцятипалої кишки. при
рентгенологічному дослідженні виявляють відтискування шлунка, поперечної
ободової кишки наперед і догори або донизу від звичайного положення. Комп'ютерна
томографія і ультразвуко-ковое сканування допомагають виявити заповнене
рідиною освіту, пов'язану з підшлунковою залозою.
При диференціальної діагностики кіст підшлункової желе-зи необхідно виключити
пухлини підшлункової залози, Анев-ризму аорти, пухлини заочеревинних
лімфатичних вузлів, пухлини і кісти печінки, гідронефроз і пухлини нирок, кісти
брижі ободової кишки.
Лікування: має бути тільки хірургічним. При великих кістах підшлункової
залози вибір методу операції визна-ляется видом кісти, її локалізацією та
розмірами. Радикальна операція - резекдія ураженої ділянки підшлункової
залози або екстирпація кісти можлива лише при невеликих справжніх кістах залози,
локалізуються в основному в дистальних відділах залози. При помилкових кістах, стінки
яких утворені сусід-ними органами, подібні операції не здійсненні.
Найбільш часто при псевдокістах застосовують різні дере нірующіе операції. при
кістах підшлункової залози, розташованих в хвостовій частині залози, показана
чрезжедудочная цістогастростомія, яка полягає в створенні соустя між
кістою і шлунком. При невеликих кістах, локалізованих в голівці підшлункової
залози, показана трансдуоденальні цістодуоденостомія - створення анастомозу
між кістою і дванадцятипалої кишкою. При гігантських кістах, що виходять з
тіла і головки залози, показано накладення анастомозу між кістою і виключеною
по Ру петлею тонкої кишки. При розривах кісти, ускладнених перитонітом,
септичномустані, обумовлюються ленном нагноєнням кісти, показана операція
марсупиализации - зовнішнє дренування кісти шляхом підшивання її стінок до
парієтальноїочеревині і шкірі. В даний час цей тип операцій застосовують
рідко. Після оперативного лікування сприятливі ре зультати отримані в 90--95%
Свищі підшлункової залози. Норицями підшлункової же лези називають
патологічні повідомлення проток залози з зовн-ній середовищем або внутрішніми
органами. Розрізняють зовнішні свищі, коли гирло свища відкривається на шкірі, і
внутрішні, коли свищ повідомляється з порожнистим органом (шлунком, тонкої або товстої
киш-кою). Вони можуть бути повними і неповними. При обтурації проксимальної частини
протоки (повний свищ) весь панкреатичний сік виділяється назовні. при неповних
свищах основна частина пан-креатіческого соку відтікає природним шляхом в
дванадцяти-палої кишки і тільки частина його відділяється по свищу.
Етіологія: зовнішні свищі підшлункової залози най-більш часто виникають після
відкритої травми живота або після операції на залозі, що поєднується з розкриттям
її проток. Внутрішні свищі зазвичай є наслідком деструктивних змін
в залозі, що переходять на стінку сусіднього органу (гострий панкреатит, пенетрація
і прорив кісти підшлункова-ної залози).
Патологічна анатомія: панкреатичні свищі є канал
нерівномірного діаметра, стінки кото-рого утворені фіброзної тканиною. своїм
підставою свищ пові-ється з одним з великих проток підшлункової залози. за
ходу свища нерідко є звуження або розширення просвіту. У тканині
підшлункової залози в місці гирла свища виявляють різного характеру
морфологічні зміни, які приве-ли до утворення свища (некроз,
запалення, кіста, пухлина).
Клініка і діагностика: для зовнішніх свищів під-шлункової залози характерно
виділення панкреатичного соку через зовнішній отвір свища. кількість
виділень залежить від виду свища. При повному свище (зустрічається рідко) за добу
виділяється до 1 1,5 л соку, при неповних - нерідко за все не-скільки крапель. В
Залежно від вираженості деструктивних і запальних змін в залозі і
в стінках свища виділяється або чистий панкреатичний сік, або панкреатичний
сік, з-тримає домішки крові та гною.
При неповних свищах внаслідок виділення назовні великої кількості
панкреатичного соку дуже швидко розвивається маці-рація шкіри. значна
втрата панкреатичного соку призводить до різкого погіршення стану хворого,
вираженим порушен-вам білкового, жирового і вуглеводного обміну, істотним
втрат води, електролітів і розладів кислотно-лужного стану. часто
ці втрати ведуть до обезводнення, виснаження, адинамії, а у важких випадках - до
При внутрішніх свищах виділення пакреатіческого соку від-ходить в просвіт
шлунка або кишечника. У зв'язку з цим важких патофізіологічних змін,
властивих зовнішнім свищам, не буває.
Діагностика зовнішніх свищів великих труднощів не пред-ставлять. остаточний
діагноз підтверджується шляхом дослід-вання змісту у виділеннях свища
панкреатичних фермен-тов. Для уточнення діагнозу слід застосовувати
фістулографія. Якщо при фістулографії контраст заповнює протоки підшлункова-ної
залози, діагноз не викликає сумнівів.
Лікування: неповні свищі зазвичай закриваються під впливом консервативного лікування,
яке включає заходи, на-правління на поліпшення загального стану,
боротьбу з виснаженням і зневодненням. Для зниження секреторної активності залози
призначають цитостатики, спазмолітики і спеціальну дієту, огра-нічівающую
виділення панкреатичного соку (багату білками і бідну вуглеводами). місцеве
лікування полягає в ретельному догляді за шкірою навколо свища, попередження її
мацерації і введенні в просвіт свища дренажу, через який здійснюють
аспірацію вмісту і промивають свищ слабким розчином молочної кис лоти для
інактивації протеолітичних ферментів. Неповні сві-щі зазвичай закриваються під
впливом консервативного лікування протягом декількох місяців.
При повних свищах показано хірургічне лікування. найбільш поширеними
типами операцій є: висічення свища, вшивання сформованого свища в
шлунок або тонку кишку, висічення свища з одномоментною резекцією ураженого
патолого-гическим процесом дистального відділу підшлункової залози