Жив собі на світі один дуже велика людина - Велетень. Ну звичайно ж, були у нього і мама, і тато як годиться - Велетні. Жили вони так були, поки батьки не померли. А почався потім страшний потоп в тій країні, і багатьом велетням, що ще зуміли врятуватися, довелося шукати притулку в інших місцях. Ну може комусь і пощастило, я не знаю. А наш маленький ще Велетень потрапив чудом в країну звичайних людей. Ну як ми з вами.
Довго чи коротко пройшло - підростав наш Велетень, ставав росточком все більше, і більше. А люди хто з заздрістю, хто з побоюванням, а хтось вже і з відвертою злістю поглядали на підріс Велетня. Вселяв він їм страх своїми розмірами, своєю незрозумілістю, задумою.
А Велетень від цього ставав тільки задумчивее і сумніше. Не було у нього однолітків, з якими він міг грати. Ніхто не любив його.
І став велетень думу думати. Довго він думав. Але так хоч у Велетнів і велика голова, та все ж одна. Але надумав чого собі все-таки.
І став Велетень пристосовуватися до людського життю-буттю. Вирішив він, що раз люди не можуть до його розмірів зрости - треба йому стати менше. Щоб було у нього все як у людей.
І ось став він потихеньку відрізати від себе шматки, та ховати їх в різних місцях. Далеко, щоб ніхто не знайшов і не здогадався. Боляче звичайно було йому живе від себе відрізати. Але куди йому було подітися? Як би він ще міг стати таким, як і всі?
Ось поховалися він так все. і ходив. боліло відрізане-то, ох як боліло! але терпів. За це люди стали приймати його за свого. Ну не так щоб аж надто, але навіть і здружився Велетень з деким. Ось і жив так.
Так все б і було нічого, якби не одна турбота. Мало йому було болів та того, що відрізані шматки жили тепер самі по собі, так порізно. Так ні ж! Тіло-то його продовжувала зростати.
Чим більше відрізав - тим більше росло, тим більше боліло. Ізмучалісь він вже бідний, і став йому білий світ не милий.
І вже не знаю, чи довго він би так мучився - але зустрілася йому одного разу Маленька дівчинка. А була вона найпростіша і звичайна дівчинка, правда серце у неї було добре. І не боялася вона нічого - тому що у неї нічого не було. Ось побачила вона нашого великого людини, який прикидався маленьким - і захотілося їй з ним грати. Тільки зовсім не до ігор було великій людині - боліло у нього все, так нило - при кожному русі. І помітила тоді дівчинка, який Велетень сумний. І стала його розпитувати.
Довго не хотів він нічого розповідати Дівчинці - не по-велетнів це, про проблеми своїх розповідати! Та й чим би могла допомогти йому така маленька дівчинка.
Але все ж сталося диво - зуміла все-таки маленька дівчинка розговорити Велетня. Здивувався він дуже. І дівчинці здивувався - так як вона взагалі помітила, що він сумний? І собі здивувався - а навіщо він їй це розповів? Але зауважив Велетень, що легше йому стало. Ну рани-то звичайно ще хворіли, і кровили іноді. Але зауважив Велетень, що сонечко на небушко все ще світить, що травичка на галявині на подив яскраво-зелена, і що навіть і з ранами можна пограти трохи з дівчинкою, це відволікало від болю.
І жахнулася дівчинка, як себе спотворював велетень - і все лише для того, щоб його хоч трошки любили. І боляче стало дівчинці за нього, і прикро - ну чому ж така велика людина - і дає себе в образу. Ось вона хоч і маленька дівчинка - але не дозволяє себе нікому кривдити! І задумалася Маленька дівчинка - як би їй допомогти Велетню?
І думала вона - які дурні люди! Чому вони бояться такого доброго Велетня! Адже якби він був сам собою - тобто Велетнем - то ж і людям же він міг би приносити набагато більше користі. І поважали б його тоді більше. А може бути навіть і любили - хто знає.
Хоч і розуміла вона Велетня, чому він так робить - але вважала, що неправильно він надходить, спотворюючи себе заради мнимого благополуччя інших. Ось і сказала йому про це.
І почав наш Велетень думати. День думає, два, три.
Напевно добре було б стати реальний Велетнем, а не урізаним. Тоді б і не боліло нічого. І людям б міг приносити більше користі. А може, навіть б і зважився зібратися піти подорожувати - шукати подібних собі, Велетнів.
Але скоро казка мовиться - та не скоро діло робиться. Ось і думає він до сих пір. А допомогти ми йому тут не можемо.
Чи багато, хіба мало часу пройшло з тих пір, тільки став Велетень помічати, що все частіше і частіше приходять до нього спогади.
Про преждней життя, про матінці з папінькою, та й взагалі про країну велетнів.
І згадалося йому, що був у нього один великий Друг ТАМ, в цій чудовій волшебшой країні. Тільки ось як звали його, не міг він згадати. А так пам'ятав все - про що говорили, про що сперечалися, чим займалися, здебільшого ладнали, але бувало що і не ладили.
Наш Велетень-то поступливий був, сильно на своїй думці не наполягав. Та й Друть його трохи старший був, і росточком вище.
Тільки бувало ні-ні, та й взбунтовивался наш хлопчик проти свого Друга. Не завжди йому подобалося, як той чинить. Зарозумілий він був трохи, дружок-то його. А так хороший. І жили вони тоді не розлий водою.
Хоч і розуміла вона Велетня, чому він так робить - але вважала, що неправильно він надходить. (С)
З Вашого дозволу продовжу:
Все ж Маленька дівчинка брала серцем своїм добрі бажання Велетня,
адже їй теж хотілося бути корисною людям.
Вона багато думала про те, як же їм з Велетнем жити в цьому світі і нарешті зрозуміла,
що не варто придумувати як саме принести користь людям,
потрібно просто займатися своєю улюбленою справою,
а люди, спостерігаючи їх, самі почерпнуть те, що їм корисно,
адже не можна вкласти в посудину надміру.
Дякуємо!
Дописала початок свого продовження. Закінчення поки ще не видно. Мабуть, довгою бути казочці.
ЧАСТИНА III
Чи багато, хіба мало часу пройшло з тих пір, тільки став Велетень помічати, що все частіше і частіше приходять до нього спогади.
Про преждней життя, про матінці з папінькою, та й взагалі про країну велетнів.
І згадалося йому, що був у нього один великий Друг ТАМ, в цій чудовій волшебшой країні. Тільки ось як звали його, не міг він згадати. А так пам'ятав все - про що говорили, про що сперечалися, чим займалися, здебільшого ладнали, але бувало що і не ладили.
Наш Велетень-то поступливий був, сильно на своїй думці не наполягав. Та й Друть його трохи старший був, і росточком вище.
Тільки бувало ні-ні, та й взбунтовивался наш хлопчик проти свого Друга. Не завжди йому подобалося, як той чинить. Зарозумілий він був трохи, дружок-то його. А так хороший. І жили вони тоді не розлий водою.
Головне, щоб жили дружно.)
Рада, що Ви повернулися до цієї казці.
Дуже люблю це Ваш твір.
На цей твір написано 9 рецензій. тут відображається остання, інші - в повному списку.