Кілька років тому я похапцем збиралася на заняття французьким відразу після чергової подорожі. Кинула на кавовий столик свій закордонний паспорт і втекла на заняття. Будинки були: мій молодий чоловік і два пси - невеликий штіц 11ти місяців і англійський бульдог на півроку молодший. В витівки всі троє до цього помічені не були, тому приводу для хвилювання теж не було.
Після занять ми зустрілися з мч і пішли на прощальну вечірку колеги. А прийшовши додому, виявили що вся підлога була вкрита ніж то рожевим. Тільки коли на нас глянув двухглавий Прилуки, ми зрозуміли яку підставу влаштували песики. А справа була у Франції.
Дзвінок в Марсель в найближче консульство підтвердив підозри - довідка на виліт з Франції тільки при особистій явці, при наявності внутрішнього паспорта України (який лежав на поличці в Москві), а наступні заяви на новий паспорт приймають тільки через півроку, так як у Франції влітку не любить працювати ніхто :) Після деякого часу (що включало декларації в поліцію і тп), внутрішній паспорт мені передали, а я знайшла консульство яке брало заявки в літній сезон.
Приходжу. Сидить жінка років 40 і дивиться їдким поглядом. "Причина зміни паспорта: закінчився термін або втрата?" - "Псування." - "Дівчина, можливо ми не зможемо прийняти вашу заяву. Що сталося?" - "Його з'їли собаки."
Наступною мене допитувала консул. Після всіх формальностей каже, "А ти знаєш чому тебе сьогодні прийняли? Буквально вчора приходив мужик. Робили шашлики, а вогонь не розгорався. Ну ось він і вирішив паспортом роздути. Приносить останки в мішечку - від паспорта одна обгоріла корочка".
Але фотографію того, що залишилося від паспорта показати все-таки попросила. Заради формальності.
