Агностики, наприклад, відносяться до атеїстів точно так же, як і до теїсти - вважаючи обидва ці світогляду однаково необгрунтованими.
Ставлення одного атеїста до іншого, залежить від того, любить він його, чи ні: якщо любить, то ставиться як до брата по розуму; якщо не любить - то шукає до чого причепитися (нігер, комуняка, очкарик, буржуй).
Своїх послідовників Ісус учив любити ближнього. Логічно, що людину яку любиш, будеш рятувати в першу чергу. А значить, проповідую атеїстові Євангеліє Царства, і:
-- якщо він слухає, продовжую спілкування;
-- якщо поводиться агресивно - перли НЕ мечу, щоб він не розтоптав і перли, і мене;
-- якщо не приймає і не слухає - йду, обтрусивши пил зі своїх ніг.
Дуже цікава інструкція з поведінки християн з атеїстами (і не тільки) знаходиться в Біблії, наприклад - Римлян 12: 14-21.
"Живіть з усіма в світі, наскільки це можливо."
Мені здається, віра в Бога - це щось дуже особисте, глибинне, нікого не стосується. Те ж саме можна сказати і про невіру. Я зараз не маю на увазі войовничих релігійних фанатиків або оскаженілих атеїстів. І ті, і інші намагаються свої погляди насаджувати. Думаю, кожна людина до своєї віри повинен прийти сам. Тільки в цьому випадку він зрозуміє її суть. Іншого шляху просто немає. Кричати кожному про свою віру (як і про невіру) немає ніякого сенсу - у кожного своя доля. Думаю, релігійні переконання людей на їх відносини в соціумі не повинні впливати взагалі ніяк. Краще взагалі не чіпати цю тему, якщо ці відносини мають якесь значення.