Я пройшов кілька кварта-лов повз тісно поставлених дерев'яних будиночків і надав-ся біля великого кутового навчаючи-стка, обсадженого пальмами і обнесеного високою залізною огорожею. У центрі двору, сере-ді зеленого газону, стояв будинок Хемінгуея, немов старе зда-ня суду, побудоване так, що-б встояти проти ураганів, що загрожують дерев'яним хі-Барка. Двоповерховий особняк письменника був побудований у вре-мена Громадянської війни. Хемінгуей сидів в тіні на веранді і виглядав по-домашньому - в шльопанцях і штанях кольору хакі, з газетою «Нью-Йорк таймс» і склянкою віскі. Помітивши мене біля хвіртки, він встав і зустрів мене око-ло сонячної сторони будинку.
- Як поживаєте? - сказав він, потискуючи мені руку. - Давайте сядемо там.
Він провів мене на веранду північної сторони будинку. Тут було самотньо, як в спальні. І я був у нього вдома, але не в до-ме. Майже як нібито розмовляв з перехожим на вулиці.
- У вас тут чудово, - сказав я, сідаючи в плетене крісло з подушками поруч з ним.
З веранди було видно павичі, волочили довгі хвости вздовж огра-ди і з'являється голова між прутами в пошуках виходу.
- Так непогано, - сказав Хемінгуей.
- У журналі «Космополітен» був ваш велікопепний розповідь «На той бік».
- Так. Хороший вийшов розповідь.
- Найкращий з усіх, які я взагалі Новомосковскл. - Тільки-но я це сказав, як відчув, як нерозумно воно проаіучало.
- Важкий був розповідь.
- Здорово написано місце, де він думає, чи не отруйний укус Китайця, а потім ре-шает, що Китаєць-то, може, надраювати зуби три рази на день.
- Я провів у море дев'яносто днів, преж-де ніж почав його писати, і писав його шість тижнів. А вам доводилося писати прозу?
- Так. Минулої зими я працював, як віл, поки в голові не ставало порожньо, і я зварю-Ліван і засипав мертвим сном. Я дуже старався. Я написав два романи і розповів зов штук двадцять, але все виходила якась нісенітниця, і вони не ставали кращими. Мене це дуже гнітило, а коли я прочитав в «Космополітене» ваш розповідь, то вирішив не-пременно побачитися з вами.
Хемінгуей говорив з підйомом, немов був особисто зацікавлений в моїй роботі і старався з усіх сил допомогти.
- Не засмучуйтеся, що доводиться робити багато механічної роботи. Це нормаль-но, нічого тут не поробиш. Першу частину «Прощавай, зброє!» Я переписував разів п'ять-десят. Доводиться переписувати. Перший начерк чого завгодно - завжди лайно. Ко-ли починаєш писати, сам отримуєш масу задоволення, а Новомосковсктель - ніякого, але коли навчишся працювати і зумієш віддати Новомосковсктелю все, у нього залишиться враження, що він не прочитав історію, а сам її пере-жив. В цьому і є справжня перевірка чи-ратури. Якщо досягти цього, Новомосковсктель отримає все, а ти - нічого. Тобі залишається тільки важка робота, і чим краще пі-шешь, тим вона ще важче, тому що кожен новий розповідь повинен бути кращим за попередній. Я люблю працювати і багато чого можу робити краще, ніж писати, але коли я не пишу, то почуваюся погано: талант у мене є, але він пропадає.
Я слухав уважно, намагаючись все за-пам'ятати і нічого не упустити: я думав, що коли інтерв'ю скінчиться, я ніколи вже більше з ним не зустрінуся.
- Тепер ось ще що, - сказав він. - Не можна писати про те, чого не знаєш. Чи-стое уяву - це поезія. Потрібно дос-конально знати і місце дії і людей. інакше все буде відбуватися в порожнечі. При-замислюються по ходу роботи. Закінчуєш на сьогодні і знаєш, що станеться даль-ше, але не маєш поняття, що трапиться по-тому, і до останнього моменту не знаєш, чим усе це скінчиться.
«Не можна писати про те, чого не знаєш. Чисте уяву - це поезія. Потрібно досконально знати і місце дії і людей, інакше все буде відбуватися в порожнечі ».
- Ви хочете сказати, що пишете розповідь, не маючи в розумі ніякого сюжету?
- Кращі розповіді саме так і пишуть-ся. Знаєш гарну історію - сідай і запиши її. Так пишуться речі за один при-сісти, але найкращі робляться постепен-но, день за днем. Це набагато важче, але і набагато цікавіше - і письменникові і Новомосковськ-телю. Якщо сам не знаєш, як розвинеться розповідь, то і Новомосковсктель не здогадається.
- «Викрадений» Стівенсона і «Уолден» Торо. Зараз нічого не можу пригадати ще.
- «Війну і мир» Новомосковсклі?
- Страшенно хороша книга. Вам треба її прочитати. Давайте піднімемося в мій кабі-нет і я накидаю список книг, які вам необхідно прочитати.
Кабінет був за будинком над гаражем. Ми піднялися по зовнішньої сходах в прямокутну кімнату з викладеним керамічними плитками підлогою, віконницями на вікнах, що виходять на три сторони, і довгими книжковими полицями від вікон до підлоги. В кутку стояв старовинний широкий пись-менний стіл і старовинне крісло з високою спинкою. Хемінгуей сів у крісло в кутку на-проти мене, через стіл. Він знайшов ручку і почав щось писати на листку паперу.
У тиші я відчув себе дуже ніяково. Я зрозумів, що забираю у нього час, хотів було зайняти його розповідями про свою бро-дячей життя, але подумав, що це буде йому нудно, і притримав мову. Я прийшов сюди, щоб отримати від нього все, що він дасть, не маючи нічого дати натомість.
- Важко судити, але мені здається, що ви серйозні, - нарешті сказав він. - серйозний-ність - дуже важлива якість. Писати довжин-ні речі - найсерйозніша робота з усіх, а художня проза - вершина спокуса-ства. Але треба бути ще й талановитим. Ні-які взагалі не можуть писати художні-ву прозу. Що б ви зробили, якби виявили, що не можете писати?
- Не знаю. А як може людина дізнатися, чи є у нього талант?
- Відразу можна. З роками іноді це про-ясняется. Якщо у людини є талант, він коли-небудь позначиться. Єдине, що я можу вам порадити, - продовжуйте писати, але це чертовски важке заняття. Свої письменницькі заробітки я пояснюю тим, що я ніби як літературний пірат. З кожних десяти оповідань, які я пі-шу, тільки один - нічого, а дев'ять я ви-брасиваю. Видавцям хочеться роздобути мій матеріал, ось я і ставлю їх в поло-ження, коли вони пропонують ставки, ста-раясь перебити один одного, і я доводжу їх до того, що вони платять мені за один розповідь стільки, скільки заплатили б за все де -сять. Такий аукціон викликає в них лють, і вони щиро бажають мені провалитися. Коли починаєш писати, все тобі бажають успіху, але варто домогтися успіху, як усім хочеться тебе втопити. Єдиний спосіб втриматися - писати добре.
- А як щодо фантазії? Що, якщо че-ловек не може нічого придумати?
- Навчіться придумувати по ходу справи.
- Навіть якщо спочатку нічого не виходить?
- І ще хочу вас щось запитати. Я дуже люблю самотність. Терпіти не можу бути постійно на людях. Чи добре це для письменника?
- Не погано. Це підсилює сприйняття лю-дей, коли з ними зустрічаєшся. Минулої осені, коли я їхав в Африку, рід че-ловеческій мені страшенно спротивився, хо-телось ніколи більше не бачити людей. Запам'ятайте: важливо не хто ви, а що ви де-гавкаєте. За можливим винятком вашої матері, всім наплювати, живі ви ще або вже померли. І нікому немає до вас справи. Як особистість - ви ніщо. Але ви повинні звернути на себе увагу.
Важливо не хто ви, а що ви де-гавкаєте.
- В минулому році я подорожував на по-путніх машинах і в товарняках кілька місяців по Заходу. Як ви думаєте, чи добре для письменника ось так бродяжити?
- Так. Я сам би не проти, але я пов'язаний з дружиною, з сім'єю. Але треба все-таки сле-дить, щоб не весь час їздити. Добре посидіти на одному місці і з ним познако-митися. Ви могли б набрати гарного матеріалу в цих паршивих транзитних лагу-рях. Ви «Гекльберрі Фінна» Новомосковсклі?
- Треба перечитати. Це найкраща книга, коли-небудь написана американцем, - до того місця, де Гек знаходить негра, якого викрали. З цієї книги починається амери-канская література. «Блакитний готель» Стіва-на Крейна Новомосковсклі?
- Ось книги, які кожному письменнику треба прочитати для власного освітньої-ня, - сказав він і передав мені список:
- Стівен Крейн - «Блакитний готель», «Шлюпка».
- «Мадам Боварі» - Гюстав Флобер.
- «Дублинци» - Джеймс Джойс -
- «Червоне і чорне» - Стендаль - 2
- «Тягар пристрастей людських» - Сомерсет Моем) -
- «Анна Кареніна» - Толстой - 3
- «Війна і мир» - Толстой - 4
- «Будденброки» - Томас Манн - 5 -
- «Привітання та прощання» - Джордж Мур -
- «Брати Карамазови» - Достоєвський - 6
- «Оксфордська антологія англійської поезії» - «Величезна кімната» - Е. Е. Каммінгс.
- «Грозовий перевал» - Емілі Бронте
- «Далеко і давно» - У. Г. Хадсон -
- «Американець» - Генрі Джеймс.
- Хто не Новомосковскл цих книг, той просто не-утворений. Ці книги відносяться до різних літературних стилів. Одні здадуться вам нудними, інші, може, надихнуть вас, а деякі так прекрасно написані, що все-лять в вас почуття безнадії. Здається, у мене тут є «Блакитний готель». А «Про-щай, зброє!» Новомосковсклі?
- Коли я закінчив цю книгу, я почуття-вал себе прекрасно. Я знав, що підкинув їм кістку, на яку вони накинуться. - Він підійшов до полиць, вийняв дві книги і про-тягнув мені: збірник оповідань Стівена Крей-на і «Прощавай, зброє!». - Сподіваюся, ви повернете мені «Зброя», коли прочитаєте. Мій єдиний екземпляр цього видання.
- Я вам завтра ж поверну. Дякуємо.
- Чим ви тепер збираєтеся зайнятися?
- Хотілося б найнятися на судно рейсом на Кубу, але, кажуть, це неможливо. І я думаю, що мені тільки і залишається, що вер-нуться на Північ.
- Ви розмовляєте іспанською?
- Тоді Куба мало чого вам дасть. Бували коли-небудь в море?
- Ще гірше. Вони беруть бувалих. Я від-правляться на Кубу цього літа, але на моїй яхті мало місця і кожен повинен взяти на себе частину матроській роботи. Варто од-ному в чому-небудь помилитися, і судна немає. Не хочеться брати на борт новачка.
- Був би у вас морський досвід, тоді дру-гое справа, - сказав він.
- Я пробував найматися в кожному порту Західного узбережжя, але все твердять одне й те саме: чи потрібен досвід. А як його придбати?
- Так, починати важко.
Хемінгуей встав, і я зрозумів, що він хоче, щоб я пішов.
- Дякую, - сказав я. - Я дуже при-знателен вам за все. Я поверну вам книги. Моє суспільство, напевно, вам набридло.
- Та ні, не в цьому справа. Мені потрібно попрацювати. Якщо вам прийдуть в голову ще якісь питання, заходьте завтра в другій половині дня. Сподіваюся, що вам посчастлі-вітся у вашій письменницької роботі.
- Дякуємо. Бажаю і вам того ж.