Однак для виявлення істинного родоначальника сучасного нотаріату доцільно звернутися до історії такої держави, де ". Була створена знаменита правова система, стрижнем якої був ретельно розроблений інститут приватної власності" <2>. Саме Стародавній Рим, який подарував всьому світу римське право, на основі якого досі відрегульовано право багатьох країн, в силу бурхливого розвитку права і приватної власності вже потребував особах, які охороняють права і інтереси громадян, які гарантують законність і забезпечують докази. Створити орган, що виконує всі вищеперелічені функції в стародавній державі, природно, було неможливо. Так, спочатку в Стародавньому Римі з'явилися переписувачі, основною функцією яких було підібрати ту чи іншу формулу до певному правовому нагоди, забезпечуючи тим самим законність дії.
--------------------------------
<2> Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. Ленінград, 1977. С. 38.
Провівши паралель між табелліонов, про які говорилося вище, і сучасним нотаріатом, можна виявити чимало подібності: це і наявність помічника у нотаріуса, і спеціальні приміщення, які в епоху табелліонов також називалися конторами, і процедура проведення угод, і наявність спеціальної гербового паперу у табелліонов , схожою на спеціальний бланк єдиного зразка, наявний у сучасних нотаріусів.
Однак вчені вважають, що ототожнювати нотаріат Стародавнього Риму з сучасним нотаріатом і приймати його за родоначальника останнього некоректно, тому що здійснюються акти у табелліонов не мали ніякої переваги в судових позовах. На наш погляд, це було пов'язано з недорозвиненістю правової системи держави. Саме писарі задали ідею, за допомогою якої почав розвиватися інститут майбутнього нотаріату, а табелліони, еволюціонуючи, в свою чергу розвинули діяльність, схожу на нотаріальну діяльність, що призвело в XII столітті до заміни слова "табелліонов" на слово "нотаріус".
Абсолютний прототип нотаріату сформувався в Італії після припинення існування Західної Римської імперії, який отримав право на життя в XIV столітті законодавчими актами Карла Великого; саме в цей період і сам італійський нотаріальний інститут, і римське право почали завойовувати провідні позиції в Німеччині, а потім у Франції, Австрії та інших європейських державах, в тому числі і Росії <7>, тим самим ще більше розвиваючись, переймаючи позитивні сторони правових систем інших країн.
--------------------------------
<7> Кашурін Н.І. Указ. соч. С. 10.
Далі указ Федора Івановича 1597 року <16> вводить таке стан, як дяки, проте коло їх повноважень був вузький. Вони лише "зміцнювали" дрібні угоди.
--------------------------------
<16> Історичні хроніки російського нотаріату. С. 100.
А ось вже майданні піддячі, що з'явилися в епоху правління Михайла Федоровича, більше мають схожість з римськими табелліонов і нотаріусами.
Стан майданних піддячих склалося під впливом попиту на юридичні послуги неграмотного в своїй більшості населення Московської держави. Законодавче закріплення їх виняткового права на майданні лист відбулося тільки за царя Олексія Михайловича, на підставі його Соборного укладення 1649 року. У попередніх законодавчих актах ніяких систематизованих норм про їхню діяльність не існувало <17>.
--------------------------------
<17> Кашурін Н.І. Указ. соч. С. 16.
Як видно з вищевикладеного, нотаріат, з моменту виникнення його в Росії і до XVIII століття, розвивався не так стрімко, як в європейських країнах, і змінювався лише зовнішніми даними: змінювалися найменування, структура, а сутність нотаріуса залишалася колишньою, в зв'язку з чим не був розкритий весь потенціал нотаріату, незважаючи на те, що розвивалися держава, торговельні відносини, приватна власність.
Тільки XIX століття в особі імператора Олександра II подарував Росії реформи, що торкнулися і нотаріальну діяльність. Імператором в 1866 році було введено Положення про нотаріальної частини, відділу нотаріату від судової влади. Відзначимо, що аж до правління Олександра II нотаріат входив до складу судової влади <19>.
--------------------------------
<19> Історичні хроніки російського нотаріату. С. 55.
Процес розвитку нотаріату в Росії відрізнявся від процесу розвитку в європейських країнах своєю нестабільністю і повільністю. В європейських країнах нотаріат розвивався дуже стабільно, поступально, як того і вимагали тенденції відповідного історичного періоду. Однією з причин такого розвитку послужило поширення в Європі римського права. Росія ж мала масу особливостей розвитку держави в цілому, що і відбилося на розвитку нотаріату. Нотаріат в Росії розвивався дуже нестабільно і повільно. Це було пов'язано з особливостями історії Росії (монголо-татарське іго зіграло чималу роль у розвитку держави), менталітету російського народу, відсутністю правової культури, впливом східних країн. Післяреволюційний період похитнув систему нотаріату, що призвело до застою в розвитку нотаріату. Можна відзначити, що кожен раз з приходом нового царя або нової влади в Росії виникали нові органи, які виконували функції нотаріату, нові нормативні акти, що регулювали по-різному нотаріальну діяльність, дуже часто змінювалося найменування нотаріату. Довгий час в Росії нотаріат ставився до судової влади і був залежний від неї.
Адже важко уявити державу (а особливо держава, що має романо-германську правову систему), що не має інститут нотаріату, так як саме нотаріуси забезпечують законність в країні, виступають гарантами охорони прав та інтересів громадян. Без нотаріусів правова система в державі впаде, про це свідчить факт, що навіть після революції 1917 року влада не ризикнули повністю скасувати нотаріат. Необхідно відзначити, що всі особливості розвитку нотаріату відбилися на стані нотаріату в Росії і зараз.
Що стосується питання про виникнення "справжнього" нотаріату в Росії, то, вважаємо, нотаріат в Росії - в його істинному розумінні, з властивим йому поєднанням публічного і приватного інтересів - сформувався з прийняттям Положення про нотаріальної частини 1866 року <25>. А що було до цього моменту, можна говорити лише про прообразах нотаріату та правовідносинах, відмінною рисою яких є обов'язкова участь нотаріуса в їх регулюванні. Регулювання цивільно-правових відносин в Росії до прийняття вищевказаного положення здійснювалося різними особами, які діють в інтересах якої держави, або у власних інтересах <26>.
--------------------------------
<25> Сичов О.М. Указ. соч. С. 45 - 50.
<26> Там же. С. 45 - 50.
Якщо ви не знайшли на цій сторінці потрібної вам інформації, спробуйте скористатися пошуком по сайту: