Риторика - наука про мистецтво красномовства - існує з найдавніших часів і займає важливе місце в культурі, поєднуючи багату історичну традицію і практичні рекомендації для всіх бажаючих говорити красиво, точно і переконливо.
Роль риторики по-різному оцінювалася в різні часи і в різних суспільствах:
в античності мистецтво мови розглядалося як найважливіша частина культури мислення - мислення філософського, політичного, художнього;
в середні століття риторика стала використовуватися як зовнішня прикраса змісту промови, нерідко розумілася вкрай формально;
в 20 столітті саме слово "риторика" стало для деяких позначенням порожній, беззмістовною або нещирою мови.
1. Ораторське мистецтво і наука про нього зародилися в Стародавній Греції. Розквіт демократії в афінському полісі (місті-державі) збігся з розквітом риторики. Виступи в народних зборах вимагали вміння виступати з переконливими промовами.
Стародавні греки добре розуміли цінність слова як кращого способу вираження різноманітних процесів, що відбуваються в душі людини, як потужного знаряддя підпорядкування своїй волі інших і як способу живого спілкування. Софісти (вчителі філософії і риторики) постійно підкреслювали силу слова. Горгій у промові "Похвала Олені" стверджував: "Слово є великий володар, який, володіючи дуже малим і зовсім непомітним тілом, робить пречудові справи. Бо воно може і страх нагнати, і сум знищити, і радість вселити і співчуття пробудити".
У Стародавній Греції людині доводилося досить часто виступати з публічними промовами - у народних зборах, в суді, на багатолюдних святах і дружніх зустрічах. При цьому слухачі звертали увагу на красу або незручність мови. Тому софісти - представники школи філософів-просвітителів - навчали громадян мистецтву спору, законам логіки, складання промов.
Софісти займалися не тільки практикою, але і теорією красномовства. Саме вони заклали основи риторики як науки про ораторське мистецтво. На думку софістів, мета оратора - не розкриття істини, а переконання слухачів у правоті своєї думки. Звідси їх погляд на предмет риторики як навчання переконливим промов, тому, щоб слабке, необгрунтоване думку робити сильним, переконливим в очах аудиторії.
Іншої думки дотримувався Сократ, який вважав, що істина вище людських суджень і є мірою всіх речей. Сократ засуджував ораторів-софістів за їх готовність силою красномовства переконувати публіку в чому завгодно.
2. Під впливом грецької культури мистецтво красномовства стало розвиватися в Стародавньому Римі. Римляни також високо цінували вміння людини красиво і ясно викладати свої думки. Державні справи тут також вирішувалися в народних зборах, сенаті та суді, де міг виступити будь-який вільний громадянин. Володіння словом було тому необхідною умовою участі громадянина в політичному житті. У таких суспільних умовах ораторську майстерність було широко поширеним явищем.
5. У сучасну епоху риторика займає міцне місце в програмі шкіл і університетів по всьому світу. Риторика розглядається як важлива частина гуманітарної освіти сучасної людини незалежно від його основної спеціальності. Предмет риторики по-різному розуміється в різних наукових традиціях новітнього часу. Риторику вивчають як теорію культури мови, як історію ораторського мистецтва, як техніку усного публічного виступу, як стилістику тексту, як методику навчання ефективному спілкуванню. Всі ці аспекти мають безпосереднє відношення до риторики. Сучасна риторика - це теоретична і прикладна філологічна наука про логічних, естетичних і етичних якостях нехудожньої мови (наукової, ділової, публічної, розмовної). Якостями художнього мовлення займається інша філологічна наука - поетика. Риторика спирається на культуру мовлення, але передбачає більш високий рівень мовленнєвої майстерності мовця.
6.Ріторікі в Росії. У Росії першою книгою з риторики був переклад початку 17 століття, зроблений, імовірно, митрополитом Макарієм, підручника німецького гуманіста (сподвижника Лютера) Філіппа Меланхтона (1497-1560). Цей рукописний підручник, видозмінений при перекладі, дійшов до нас в 34 списках. У цій книзі дається уявлення про риторику, її частинах, видах промов та оздобленні мови.
Значний внесок у розвиток риторики в Росії зробив М. В. Ломоносов (1711-1765), написавши "Короткий керівництво до красномовству" (1748).
Риторика М.В.Ломоносова складається з трьох частин:
Ломоносов визначає риторику як науку про письмової та усної мови на державні, громадські та релігійно-філософські теми.