Значення, визначення і тлумачення слова
ІМУНІТЕТ ДЕРЖАВИ - принцип міжнародного права, що випливає з початку державного суверенітету. І.М. полягає в тому, що в силу суверенної рівності всіх держав одна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави ( «рівний не має влади над рівними»). Імунітетом користуються іноземна держава, її органи і належить державі майно. Майно іноземної держави не може бути піддано заходам примусового характеру (накладення арешту і т.д.). У теорії міжнародного права і в міжнародній практиці зазвичай розрізняють кілька видів І.М. Судовий І.М. полягає в тому, що держава непідсудна суду іншої держави ( «рівний над рівними не має юрисдикції»). Держава не може бути притягнута до суду іншої держави в якості відповідача, крім випадків прямо вираженої ним згоди на це. І.М. від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову. І.М. від виконання полягає в тому, що майно держави не може бути об'єктом звернення стягнення в порядку примусового виконання судового чи арбітражного рішення. Точно так само не повинні здійснюватися примусові заходи (в т.ч. арешт в порядку забезпечення позову або в порядку примусового виконання вже винесеного судового рішення) державних морських суден.
У міжнародній практиці застосовується дві концепції - абсолютного і обмеженого (функціонального) імунітету. В силу концепції абсолютного імунітету І.М. презюмується у всіх випадках, в т.ч. в разі господарської, економічної діяльності держави, участі держави в приватноправових відносинах (якщо держава сама не відмовиться від імунітету). В силу концепції обмеженого (функціонального) імунітету І.М. презюмується, якщо воно вступає в приватно-правові відносини для здійснення своїх суверенних функцій, і, навпаки, презюмується відсутність імунітету (відмова від нього), якщо держава вступає в такі відносини з комерційними цілями.
ІМУНІТЕТ ДЕРЖАВИ ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ - відмова в наданні імунітету державі іноземному, якщо воно вступає в приватно-правові відносини, і надання імунітету іноземній державі в стосунках публічного характеру. Основу законодавства багатьох держав становить концепція абсолютного імунітету, згідно з якою без згоди держави неможливо пред'явити позов до держави, застосовувати заходи забезпечувального характеру щодо об'єктів державної власності, неможливо виконати рішення суду, винесене проти іноземної держави. Суть функціонального імунітету в тому, що іноземна держава має імунітет лише в тих випадках, коли воно діє як суверен (jure imperium). а в тих випадках, коли іноземна держава діє як «купець» (jure gestionis). напр. укладає торговельні угоди, бере позики у юридичних осіб та ін. воно не користується імунітетом.