Інтерв'ю Day.Az з відомим українським експертом з питань Близького Сходу та Ірану Ігорем Панкратенков.
- Які цілі ставлять США, розширюючи санкції відносно Ірану, чи може цей факт спровокувати ІРІ на односторонній вихід з ядерної угоди, укладеної в Лозанні, і якими можуть бути наслідки цього кроку для Ірану і регіону?
- Цілі тут очевидні. Іран був і залишається основною мішенню для США в регіоні. Єдине, що змінилося, - це тактика. Якщо за президентства Обами Вашингтон звалював основний тягар антиіранських зусиль на себе, то зараз Трампу вдалося зробити те, чого так і не домігся його попередник, - розділити обов'язки. Тобто, Америка бере на себе економічний і політичний тиск на Тегеран, а безпосереднім виконавцем буде антиіранська коаліція арабських держав Затоки (на чолі з Ер-Ріяд) і їх союзники.
Що стосується одностороннього виходу Тегерана з Угоди, то це питання було предметом найсерйознішого обговорення в іранських політичних елітах. Поки всерйоз практична реалізація цього кроку не планується, заяви офіційних осіб Ісламської Республіки на цей рахунок потрібно сприймати виключно як своєрідні послання Вашингтону - мовляв, дивіться, до чого ви можете довести ситуацію.
Потрібно враховувати і те, що вийшовши з Угоди, Іран втрачає набагато більше, ніж набуває. Як не крути, але зараз мова йде саме про конфлікт з Вашингтоном. А в разі виходу Тегерану доведеться мати справу вже з усією західною коаліцією і лояльної до нього частиною "світової спільноти". Іранські еліти прекрасно розуміють цю обставину, тому риторика не тягне за собою будь-яких серйозних політичних кроків.
- Як відіб'ється на ірано-українських зв'язках фактор посилення американських санкцій відносно Тегерана і Москви?
- Знаєте, я вже зіткнувся з думкою, що ось тепер, коли дві наші країни під санкціями, встанемо плечем до плеча і вистоїмо, відобразимо, переможемо - потрібне підкреслити. Але це ілюзія, і ілюзія небезпечна. В першу чергу - для Ірану. Розумієте, цільові установки правлячих елітУкаіни і Ірану - кардинально протилежні. До того ж, сирійський досвід став для Тегерана "щепленням від ілюзій" щодо стратегічного партнерства з Москвою. Ні, ми ще почуємо про якісь спільні проекти і плани, ми ще побачимо обійми та інші красивості, але ні до яких серйозних наслідків це не приведе. Це буде чистої води шоу, такий легкий шантаж Заходу, який, зазначу, передбачаючи подібний варіант розвитку подій, нехай і не дуже в нього вірячи, все ж визнав за необхідне підстрахуватися. Європейці вже натякнули Тегерану, що якщо він спробує стати каналом передачі в Україну технологій або фінансових потоків, що потрапляють під санкції, то про співпрацю з країнами ЄС може забути. Іран це послання почув і, думаю, зробив відповідні висновки. Не на користь Москви, але інакше і бути не може, досить згадати, скільки разів він був обманутий українською стороною.
- Які загрози несе для Південного Кавказу протистояння США та Ірану?
- Я не вважаю, що нинішній стан цього конфлікту таке, що може представляти якусь загрозу для Азербайджану і Грузії. Швидше, навпаки - кожна зі сторін буде прагнути заручитися підтримкою цих держав, що при проведенні правильної політичної лінії означає для Баку і Тбілісі бонуси і преференції.
- Є думка, що сирійська криза не представляє серйозну небезпеку для південно-кавказького регіону. Наскільки обгрунтовано це припущення?
- Думаю, воно дуже близьке до істини. Сирія і Ірак - це перший фронт "Ісламської держави". Афганістан і Лівія - другий. Магриб, Аравія, Африка - третій. Тобто, у "ІГ" зараз немає ні об'єктивних причин, ні військових і фінансових можливостей, щоб йти ще й на Південний Кавказ.
Ну, а з підпільними осередками і погрозами терактів цілком можуть впоратися місцеві спецслужби і поліція.
- Як ви оцінюєте позицію іранської сторони в катарському кризі?
- Тут все вийшло досить цікаво. З перших же днів кризи іранське керівництво беззастережно висловило підтримку Досі, організувало перекидання деякої кількості продовольства, але на цьому практичну участь Тегерана в кризі - за взаємною домовленістю з катарської стороною, зауважу - закінчилося. Що, безумовно, було дуже мудрим кроком і іранців, і Дохи.
Розумієте, не у всяку бійку потрібно встрявати. Активну участь Тегерана призвело б не тільки до згуртування антікатарской коаліції, але і приєднання до неї нових членів. Це перше. По-друге, це не викликало б розуміння ні в самому Катарі, ні на сунітському Сході в цілому. Тим більше, що Катар мав потужний аргумент - гарантії, в тому числі - і військові, Туреччини. В результаті антікатарская коаліція розвалюється на очах, престижу Ер-Ріяда завдано серйозної шкоди, його претензії на лідерство в ісламському світі тепер нічого крім єхидного хихикання за спиною не викликають. Ну, а Тегеран заробив додаткові очки до іміджу "мудрої сили".
- До чого може привести нинішнє охолодження у відносинах США іУкаіни?
- До затяжного уповільненому протистояння, в ході якого Вашингтон буде неквапливо і методично тиснути на українську правлячу еліту, використовуючи для цього економічні важелі. І в підсумку доб'ється свого, тобто нав'яже Москві свої правила гри і змусить її відмовитися від зайвих зовнішньополітичних амбіцій.