Крім названих інститутів, до суспільного сектору в широкому сенсі слова відносяться недержавні некомерційні організації. Сектор некомерційних організацій, що отримав великий розвиток в провідних зарубіжних країнах, є важливим елементом громадянського суспільства. Ці структури здійснюють свою діяльність в сфері провалів ринку і не орієнтовані на одержання прибутку. Цілі і завдання їх діяльності закріплюються в статуті. Некомерційні організації можуть отримувати прибуток, але вона спрямовується виключно на досягнення статутних цілей. Важливою відмінністю некомерційних організацій від державних є те, що вони створюються на добровільних засадах і функціонують незалежно. Вони відрізняються більшою відкритістю і відповідальністю перед споживачами їхніх послуг. У ряді випадків некомерційним організаціям може передаватися частина регулюючих функцій, традиційно виконуваних державою.
Громадський сектор - це не тільки сукупність державних підприємств і організацій, що перебувають у власності держави, а й грошові кошти. У зв'язку з цим ключову роль серед компонентів суспільного сектора відіграють державні фінанси: державний бюджет, його доходи і витрати.
Громадський сектор є такою область економіки або частина економічного простору, де в сукупності визначаються наступні спеціфіческіеусловія:
· Ринок не діє або частково діє, отже, переважає неринковий спосіб координації економічної діяльності, неринковий тип організації обміну діяльністю;
· Виробляються, розподіляються і споживаються не приватні, а суспільні блага;
На відміну від ринкового, громадський сектор має справу з суспільними благами, які в більшості своїй не є предметом купівлі-продажу. У тих випадках, коли відбувається комерційна угода з приводу суспільного блага, вона не розглядається як головний спонукальний мотив діяльності громадських організацій. У зв'язку з цим організації громадського сектора називають некомерційними. Оскільки в громадському секторі домінуюче місце займає діяльність держави, то часто його називають державним сектором економіки. Структура суспільного сектора неоднорідна і включає три підсектори. державний, добровільно-суспільний, змішаний. З одного боку, змішаний сектор займає проміжне положення між громадським та ринковим секторами, з іншого - існує суміжна зона всередині громадського сектора між державним і добровільно-громадським підсекторів.
Масштаби громадського сектора характеризується як розмірами державної власності (запас ресурсів), так і обсягом державних доходів і витрат (потоки збираються і коштів, що витрачаються). Громадський сектор традиційно займає міцні позиції в таких сферах діяльності, як оборона, фундаментальні наукові дослідження, освіту, охорону здоров'я, культура, комунальне господарство. Масштаби громадського сектора багато в чому залежать не тільки від об'єктивних економічних можливостей країни, але також від традицій і особливостей проведеної політики. Відповідно до закону Вагнера (сформульованого ще в кінці Х I Х століття) частка громадського сектора в економіці постійно збільшується в історичній перспективі. Німецький економіст пов'язував цю закономірність з процесом завоювання публічними товарами приватного ринку.
У нових умовах господарювання, коли держава виступає як один із суб'єктів ринку, а в громадському секторі починають взаємодіяти поряд з державними і громадські, некомерційні, приватні, змішані організації виникає необхідність зміни організаційно-функціональної конструкції державних фінансів, яка дозволить, зберігаючи регулюючу роль держави, забезпечити баланс між обсягом суспільних потреб і можливостями їх задоволення.
У першому випадку мова йде про попит на суспільні блага, у другому випадку про їх пропозиції. Реальне існування цих по природі ринкових явищ в неринковому громадському секторі обумовлює необхідність встановлення рівноваги між ними. Іншими словами необхідний неринковий механізм балансування, включеного в ринковий економічний оборот громадського сектора. У ринковому секторі подібним механізмом є процес вільного ціноутворення, в результаті якого встановлюється рівновага між попитом і пропозицією на приватні блага. Але і в цьому випадку ринкова рівновага будується на непрямих інституційних обмеженнях, які охоплюють державою (податки, субсидії, лімітування рівня цін).
У громадському секторі регулює механізм має принципову іншу конструкцію і специфіку, обумовлену особливостями попиту та пропозиції суспільних благ. Природа суспільних благ обумовлює необхідність рівномірного задоволення попиту на них. Пропозиція ж суспільних благ відрізняється тим, що реалізується державними і громадськими організаціями, хоча більшу частину витрат на отримання цих благ несе на собі споживачі, тобто члени суспільства у вигляді податків, добровільних платежів. У першому випадку мова йде про примус економічних агентів участі у виробництві суспільних благ, у другому випадку про добровільне участь їх в цьому процесі. На забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією на суспільні блага впливає значною мірою та частина зазначеного процесу, яка реалізується в державному секторі, так як значний обсяг суспільних благ проводиться саме тут. Такого роду механізм балансування у вітчизняній літературі називають фінансово-бюджетних, яке встановлюється між попитом і пропозицією на суспільні блага визначають як «бюджетне рівновагу». Концепція бюджетної рівноваги розкриває природу і сутність механізму створення і розподілу, суспільних благ, і з урахуванням колективного характеру їх споживання, відображає необхідність використання примусових та обов'язкових інструментів впливу на суб'єктів господарювання для забезпечення можливості формування суспільних благ.