§ 1. Характеристика вікової психології, психології розвитку як науки
Вікова психологія - це галузь психологічної науки, що вивчає факти і закономірності розвитку людини, вікову динаміку його психіки. Об'єкт вивчення вікової психології - розвивається, змінюється в онтогенезі нормальний, здоровий чоловік. Психологія розвитку виділяє вікові зміни в поведінці людей і прагне пояснити ці зміни, розкрити закономірності придбання людьми досвіду і знань.
1. У центрі уваги - «різні форми психічної організації, типові для окремих періодів життєвого шляху людини».
2. Вікова психологія ставить своїм завданням дослідження цілісного психічного розвитку «на всьому просторі людського життя від народження до смерті», надзавдання - вивчення «що змінюється, розвивається індивіда в світі, що змінюється».
3. Предмет вікової психології - вікові періоди розвитку, причини та механізми переходу від одного вікового періоду до іншого, загальні закономірності і тенденції, темп і спрямованість психічного розвитку в онтогенезі.
Виділено наступні розділи вікової психології: психологія немовляти, психологія раннього віку, дошкільна психологія, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія юності, психологія середнього віку, психологія старості (геронтопсихолога). Найважливішою складовою частиною вікової психології була і залишається дитяча психологія. Д.Б. Ельконін в своєму «Вступі в дитячу психологію» визначив її предмет як вивчення процесу становлення «суб'єкта різноманітної людської діяльності» з безпорадного новонародженого. На рубежі XIX-XX ст. вікова психологія саме як дитячої психології виділилася в самостійну галузь знань. Що вийшла в 1882 р книга німецького біолога В. Прейера «Душа дитини» вважається відправною точкою систематичних наукових досліджень психічного розвитку в дитинстві. Протягом минулого часу саме поняття предмета дитячої психології (розуміння того, що слід вивчати) неодноразово трансформувалося, що було тісно пов'язане зі зміною методології дослідження. Спочатку, в другій половині XIX - початку XX ст. завданням учених був збір і накопичення конкретних даних, емпіричних відомостей, вивчення феноменології психічного розвитку в дитячі роки. Це був пошук відповідей на питання про те, що саме відбувається в дитячому розвитку, коли і в якій послідовності з'являються у дитини нові вміння, компетентність в тому чи іншому відношенні. Цьому завданню відповідали методи об'єктивного спостереження, що констатує, зрізового експерименту (Ч. Дарвін, В. Прейер, А. Гезелл). Пізніше постало питання про систематизацію, про впорядкування фактологічну, виявленні деяких загальних закономірностей психічного розвитку. Вирішення цього завдання пов'язане з іменами С. Холла (теорія рекапитуляции), А. Гезелла (теорія дозрівання), Л. Термена (нормативна традиція вивчення дітей).
У 1920-1930-х рр. зовні спостерігається поведінка дитини стало основним об'єктом вивчення з позицій класичного біхевіоризму. Вважалося важливим встановити реакції дітей різного віку і дорослих на ідентичні стимули, описати відмінності в реагуванні на зовнішнє середовище. Дослідників все більше починають займати питання про фактори, умови і рушійні сили розвитку. Прагнення проникнути в сутність дитячого розвитку реалізувалося в переході до методів порівняльного вивчення психічного розвитку в нормі та патології, методів крос - культурного дослідження, експериментально-генетичним дослідженням і призвело до створення цілого ряду теорій - 3. Фрейда, А. Валлон, Е. Еріксона і ін. У вітчизняній психології основні завдання дитячої вікової психології були визначені Л.С. Виготським (1896-1934).
У роботі «Проблема віку» він вказав на необхідність вивчення особливостей кожного віку, основних типів нормального і анормальну розвитку, структури і динаміки дитячого розвитку в їх різноманітті.
Теоретичні завдання вікової психології:
- вивчення рушійних сил, джерел і механізмів психічного розвитку на всьому протязі життєвого шляху людини;
- періодизація психічного розвитку в онтогенезі;
- вивчення вікових особливостей та закономірностей протікання (виникнення, становлення, зміни, вдосконалення, деградації, компенсації) психічних процесів (сприйняття, пам'яті, уваги та ін.);
- встановлення вікових можливостей, особливостей, закономірностей здійснення різних видів діяльності, засвоєння знань;
- дослідження вікового розвитку особистості, в тому числі в конкретних історичних умовах.
Значення вікової психології вагомо і в теоретичному плані. Згадаймо про те, що практично всі великі вчені, що залишили свій слід в науці, займалися і питаннями вікової психології. Вивчення психології дитини - ключ до розуміння психології дорослої людини. Л.С. Виготський відводив дитячої психології фундаментальну роль у вирішенні завдання створення «нової» психології, підкреслюючи, що «єдино правильний шлях - йти в вивченні психіки від дитини до дорослого». Шлях перетворення психології - «з описової і уривчасті, що констатує психології в науково-пояснювальну, узагальнюючу систему знання про поведінку людини, про механізми його руху і розвитку, про виховному управлінні процесами його розвитку, формування і зростання». Практичне значення вікової психології пов'язано в першу чергу з науковою розробленістю питань про нормативному розвитку здорової дитини, про типових вікових проблеми, шляхи та способи їх вирішення, стадіях становлення дорослої повноцінної особистості, громадянина, професіонала, батька.
Практичні завдання вікової психології:
- визначення вікових норм психічних функцій, виявлення психологічних ресурсів і творчого потенціалу людини;
- створення служби систематичного контролю за ходом психічного розвитку, психічного здоров'я дітей, надання допомоги батькам в проблемних ситуаціях;
- вікова та клінічна діагностика;
- виконання функції психологічного супроводу, допомоги в кризові періоди життя людини;
- найбільш оптимальна організація навчально-виховного процесу, безперервної освіти (в тому числі орієнтованого на людей середнього та похилого віку).