Склад рахункових слів в ДР:
- До формування числ. як ч. р. були назви абстрактних чисел. Вузлові (для прийнятої у слов'ян десятковоїсистеми) (1-10, 100 і т. Д.). Їх склад до 1000 (вкл. Слова, необхідні для послідовного позначення чисел аж до 999 999) в ДР був такий же, як в СРЯ, а ост. найменування, майже повністю форм. поєднанням вузлових, майже повністю відображені в СРЯ. Викл. "Сорок" (замінило більш давнє "чотири-десяти").
- У текстах зустрічаються найменування чисел більше 1000: "тьма" (10 тис.), "Легіон'" (100 тис.), "Леодр'" (1 млн.), "Ворон'" (10 млн.), "Колода" (безліч ), але їх значення або невизначено, або запозичене.
Ознаки числ. як особливої частини мови:
1. Семантичний (назва відстороненого числа).
2. Своєрідна сполучуваність з сущ.
=> Особлива частина мови вкл .:
- кількісні числ. (Як певні, так і невизначені типу "багато", "кілька"), вкл. почасти дробові.
ПЗ не порядкові типу "другий", що не мають грам. особоенностей, відмінність. їх від відносних дод.
Особливість числ. в СРЯ: узгоджуючи з сущ. в непрямих пад. числ. в Ним. керують ім. Кіт. при них употр. в Рід. од. або мн. ч. Крім "один", кіт. омонімічно невизначеному місць. "Якийсь", "деякі". + Запозичені типу "мільйон", "мільярд", кіт. випадають, так як мають рід і число.
У період створення найдавніших ДР пам'ятників всі рахункові слова характеризуються ознаками ім. або дод.
Рахунковими дод. були назви чисел 2, 3, 4 (соглас. з сущ. + 2, природно, => в дв. числі, а 3 і 4 - мн. при цьому обидва слова вим. за іменним скл. 3 - на * -i, а 4 - на * -согл.). Формам м. Р. "Тріе" і "чотири" VS форми ж. р. - "три", "чотири".
Керували Рід. сущ. у мн. ч.
10 - було ім. м. р. вим. по числах і відмінках - з закінченням іменних основ на согл.
100 - ім. пор. роду, вим. по числам і пад. - із закінченням іменних основ на * -o.
Обидва слова поєднувалися з назвами одиниць по тим же моделям, що і з сущ. (Д'ва десяти, тріе десяти, три с'та, п'ять с'т') і т. П.
Назва чисел всередині десятків і сотень:
- Відомі старослов'янські сполучення з сполучними спілками (д'ва десяти І п'ять, д'ва десяти ТАК сім).
- Більш распростран. обознач. перерахуванням чисел: д'ва десяти п'ять (СРЯ: двадцять п'ять).
- 11-19: вказувалася одиниця, додана до десяти (одін' на десяти), що соотв. греко-візантійської традиції.
- Народна традиція прикладів нація чисел "з половиною" за принципом вирахування з більшого цієї половини ( "пол' в'тора", "пол' в'тора с'та" (150)).
дуже рідкісні в ДР і функціонують як дод. зі знач. числовий сукупності, зраділі від основи назви числа + суфікс "єр" (семеро). Викл. - 2-4 (двоє, троє, четверо). Змінилися по числам, узгоджувати з визначеним ім. хар-лись флексиями местоименного відміни (єдиного троЕГО Бога). Вони використовувалися в двох випадках:
1. При ім. позначають парні предмети або сукупність предметів. В цьому випадку числ. Не володіючи. знач. собирательности, а узгоджується з сущ.
Історичні зміни пов'язані в втратою дв. в. => Вирівнювання форм. Склався помітний ряд утворень на - цат '(дцять).
Висхідні до основ на - * i ж. р. найменування чисел 5-9 хар-лись єдністю форм прямих і омонімією форм непрямих відмінків (крім Т) - ця ознака стає специфічною особливістю їх відміни. Це поширилося на весь ряд на - дцять, тобто і на назви чисел 50, 60, 70, 80, що проникає і в І-В.
VS форм прямого і непрямих відмінків в скл. 5-20 (і далі) стає специфічною особливістю словозміни числ. - з тенденцією до втрати особливої форми Т.
З втратою дв. ч. пов'язано формування специфіки поєднання числових найменувань з сущ. Втрата граматичного знання тими формами сущ. Кіт. употр. при числ. д'ва. Співвіднесеність чисел 2, 3, 4 залишалася фактом мови. => Вирівнювання всіх трьох найменувань. У східнослов'янських говорах немає єдності у схилянні 2, 3, 4, але у всіх говорах парадигма є єдиною. => Вирівнювання ім. в поєднанні в цими числами. Д'ва отримало таке ж знач. множинності, як і 3 і 4. Вирівнювання форм І-В відбувалося в тому ж напрямку, що і в непрямих відмінках. СРЯ унормував інші форми сущ. при числ. 2, 3, 4 (од. Р). Такі поєднання - не раніше 16 століття (швидше за все починаючи з північно-східного діалекту).
Закріплення значення Р за формами типу два (три, чотири) столу, корита було обумовлено тенденцією до поширення моделі "назва числа + форма Р" на всі поєднання числових найменувань з сущ. переконують форми слів, що погоджуються при сущ. з кінця 16 століття (Р мн. ч.). 17 століття - поєднання числ. І-В з формою Р ім. склалася як стійка норма. З тієї ж моделі стали будуватися і поєднання з колективними числ.
Так вибудовується парадигматичні модель числ. в І-В + сущ. в Р, кіт. вже не зв'язується тільки з числ. 2, 3, 4.
Закріплення універсальної моделі сполучуваності =>
- синтаксична протиставлення поєднань в прямих і непрямих відмінках => омонімія форм непрямих відмінків числових назв перетворюється в універсальну форму (п'ять-п'яти, сорок-сорок, сто-сто і т. д.).
16. Особові займенники. Зміна відміни особистих (1,2 особи) та поворотного займенника себе. Формування займенники 3-ї особи
Особисті займенники 1-2-го л. є узагальненими назвами учасників акту спілкування. Це значення об'єднує їх з зворотним займенником, яке разом з особистими 1-2-го л. включається в окрему групу займенникових слів, протиставлені неособистим займенників також і в граматичному відношенні. Таким чином, характеризуючи займенники тієї мовної системи, яка відображена в найстаріших східнослов'янських пам'ятках і може бути представлена як вихідна, необхідно виділяти два лексико-граматичних розряду, чітко диференційованих як в функціонально-семантичному, так і в формально-граматичному відношеннях.
Спеціальних зауважень вимагає форма І од. ч. займенники 1-го л. Справа в тому, що найстаріші давньоруські тексти вживають в цій функції три варіанти, а по суті -три слова: аз, яз, я; частотність їх в пам'ятках писемності відповідає зазначеному порядку за зменшенням, при цьому остання форма в найстаріших пам'ятках зустрічається особливо рідко. Варіант аз в давньоруських текстах - безперечний старослов'янізм. нагадує про своє южнославянском походження початковим а-; варіант я. вперше відзначений в Мстиславового грамоті і в Новгородській берестяної грамоти, що відноситься до рубежу XII-XIII ст. - безперечна риса живої давньоруської мови. Що ж до варіанту яз. то до XIV в. це найбільш вживані слово для вказівки на 1-е л. в ділових текстах, а пізніше - типове для книжково-літературних текстів і для традиційних юридичних формул.
Щоб зрозуміти причину рідкісної вживаними я в найстаріших текстах і збереження яз і навіть аз в пізніх текстах, як ніби не відображають (а точніше, не відображають явно) церковнослов'янської впливу, необхідно врахувати, що у всіх текстах система дієслівних форм обумовлювала відсутність особистого займенника у функції підлягає, т. е. у формі, яка нас цікавить І: в цій функції воно вживалося лише в тих випадках, коли на нього падало логічний наголос, т. е. коли на формі І особового займенника (зокрема, 1-го л.) зосереджувалася вниман ие. І в цих умовах позначалися обставини, стосовно мови зовнішні, але добре пояснюють «прихильність» не тільки книжників, але і переписувачів-непрофесіоналів до книжково-слов'янською варіантів аз, яз. Справа в тому, що саме слово аз міцно засвоювалося будь-яким грамотною людиною, бо з нього (назва першої літери слов'янського алфавіту) починалося навчання грамоті. Більш того, засвоєння першої літери, за свідченням древніх джерел, було чи не ритуальним актом початку навчання взагалі. Тому зв'язок аз - яз з системою писемної мови розумілася всяким пишуть, незалежно від його книжкової вишколу.
Що стосується інших падежно-числових форм особистих (і поворотного) займенників, то в давньоруській мові вони були такими ж, як і в старослов'янській; розрізнялися лише голосні основи в Д-М од. ч. южнославянскому [е] в давньоруському (як і в західнослов'янських) мовою був протиставлений [о], до сих пір зберігається в усіх східнослов'янських говорах (тобе, собе - тобі, собі в окающіх великоруських і в українських говорах; Табі, сабе в білоруських і акающіх великоруських). Таким чином, схиляння займенників для давньоруської мови періоду найстаріших текстів може бути відновлено в такий спосіб:
