Найбільшими учасниками перестрахувального ринку є корпорація «Ллойд», «Мюнхен Ре», «Свісс Ре».
Цивільне законодавство РФ розглядає перестрахування як ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування, який може бути ним застрахований повністю або частково у іншого стра-ховщіка (страховиків) за укладеним з останнім договором перестрахування. При цьому відповідальним перед страхувальником за основним договором страхування за виплату страхового відшкодування або страхової суми залишається страховик за цим договором.
Таким чином, перестрахування можна розглядати як різновид страху-вання або, іншими словами, як страхування страховиків. З цієї точки зору пере-страхування притаманні всі сутнісні ознаки страхування як економічної кате-горії. Але необхідно враховувати, що перестрахування є специфічною різно-видність страхування. Це специфіка пов'язана з тим, що сторонами договору Перебудуй-Хованов не є страхувальник і страховик, а професійні страховики. От-сюди підвищена роль звичаїв ділового обороту в регулюванні перестрахувальних відносин. Крім того, при перестрахуванні не відбувається створення нових страхових резервів, між перестрахувальником і перестраховиком перерозподіляються вже створився дані першим резерви.
У перестрахуванні цессией називають вторинне розміщення ризику або процес передачі ризику (частини або всього) від першого страховика, називає-мого цедентом до другого страховика, званому перестрахувальником або цессіонером. При подальшій передачі ризику другої страховик на-ни опиняються ретроцедентом, хто ж приймає у нього ризик - ретроцессіонером.
Перестрахування має важливу юридичну особливість. Відповідальність за страховим ризику перед страхувальником несе повністю перший страховик, незважаючи на те, що договір перестрахований. Клієнт, як правило, навіть може не знати про це. Відно-шення з перестрахування - це внутрішня справа страхових компаній, яка не каса-ется первинних або оригінальних ризиків. У той же час страхувальник, укладаючи договір страхування великого ризику, має право вимагати у страховика інформацію про систему його перестрахувального захисту.
Перестрахування ризику може бути багаторазовим. Подальша передача ризику на перестрахування називається передача частини.
Власне утримання страховик може враховувати за окремим договором пе-рестрахованія (полісу), по окремому ризику (страхової суми) або по ряду ризиків. Всі частки ризиків (страхових сум) понад власного утримання (ексцедент) він передає в пе-рестрахованіе. Розмір власного утримання визначається страховиком виходячи з його фінансових можливостей і нормативів органу державного страхового нагляду.
Згідно ст. 13 закону «Про організацію страхової справи» перестрахування -діяльність з захисту одним страховиком (перестрахувальником) имущест-ських інтересів іншого страховика (перестраховика), пов'язаних з прийнятим останнім за договором страхування (основному договору) орга-Визначення нізацією по страховій виплаті.
Не підлягає перестрахуванню ризик страхової виплати за договором страхування життя в частині дожиття застрахованої особи до певного віку або строку або настання іншої події.
Страховики, які мають ліцензії на здійснення страхування життя, чи не вправо-ве здійснювати перестрахування ризиків за майновим страхуванням, прийнятих на себе страховиками.
Перестрахування здійснюється на підставі договору перестрахування, заклю-ченного між страховиком і перестрахувальником відповідно до вимог грома-данського законодавства.
Поряд з договором перестрахування в якості підтвердження угоди між-ду перестрахувальником і перестрахувальником можуть використовуватися інші документи, при-змінювані виходячи з звичаїв ділового обороту.
Згідно «Умов ліцензування страхової діяльності на території Рос-сийской Федерації», затверджених наказом страхового нагляду від 19.05.94 № 02-02 / 08, обсяг прийнятої страховиком страхової відповідальності за одиничного ризику не дол-дружин перевищувати 10% власних коштів страховика. Ця величина зазвичай називається власним утриманням страховика.
З точки зору економічної сутності перестрахування являє собою засіб вирівнювання ризиків в портфелі страховика і амортизації можливих колі-баний збитків. Перестрахування можна порівняти з амортизатором в автомобілі, кото-рий робить дорогу більш гладкою, але дозволяє пасажирам відчувати себе на ній досить комфортно.
Серед учасників перестрахувальних відносин, перш за все можна виділити страховика, що пропонує ризик в перестрахування (перестраховик, цедент), і страховика, приймає ризик у перестрахування (перестраховик). Перестрахувальник може бути як професійним (тобто займаються виключно перестрахуйтеся-ням), так і виконувати одночасно функції прямого страховика. Дуже часто перестрахувальний захист організовується за участю перестрахового брокера.
Перестрахування може здійснюватися на договірній (обов'язкової, облігатор-ної) або факультативній основі. Під терміном «факультативне перестрахування» по-ють «рішення в кожному окремому випадку». Сутність цього методу полягає в тому, що перша передає страхова компанія - цедент не має ніяких довгострокових-них договірних зобов'язань з перестрахування ризиків перед перестрахувальником. У свою чергу перестрахувальник (цессіонер) також не має ніяких зобов'язань по при-нятію ризиків у перестрахування перед цедентом.
Характерна риса факультативного перестрахування - індивідуальна передача кожного ризику. З точки зору організації роботи факультативне перестрахування мало відрізняється від прямого страхування, андеррайтери перестрахувальника оцінюють і тарифікують кожен окремий ризик. Вони часто допомагають прямому страховику оцінювати ризик, визначати умови договору страхування, врегулювати претензії страхувальників при настанні страхових випадків.
Факультативне перестрахування дозволяє невеликій компанії приймати на страхування ризики, що перевищують її фінансові можливості. Крім того, цей метод дозволяє зберігати збалансований і стійкий портфель. За допомогою факульта-тивного перестрахування страховик може звільнити себе від зайвої відповідально-сті по великим і небезпечним ризикам, а також вибрати найбільш прийнятного страховика.
У той же час факультативне перестрахування має і недоліки. Основний з них полягає в тривалості і невизначеності процесу прийняття рішення про пе-рестрахованіі ризику. Істотна затримка в розміщенні ризику пов'язана з необхід-мостью знайти перестраховиків, надати їм необхідну інформацію і злагоди-пхати все рішення. Без цього часто не може бути укладений договір прямого страхова-ня, ніж можуть скористатися конкуренти. Необхідність в кожному окремому випадку надавати перестрахувальникові інформацію про характер ризику та умови страхування призводить до розкриття конфіденційної інформації перед потенційними конку-рентами. Нарешті, факультативне перестрахування вимагає значних адміністра-тивних витрат, пов'язаних з пошуком перестраховика, підготовкою сліпів, урегул-вання збитків і т.д.
Зазначені недоліки факультативного перестрахування привели до широкого поширення договірного (обов'язкового або облігаторного) перестрахування. Сутність договірного перестрахування в тому, що між учасниками перестрахувальних-го відносини полягає довгостроковий договір перестрахування, згідно з яким страховик-цедент зобов'язаний передавати, а перестраховики зобов'язані приймати всі ті ризики перестрахування, характер і розмір яких точно визначені умовами цього договору перестрахування. Договір облігаторного перестрахування передбачає зобов'язання сторін щодо передачі та прийому на перестрахування ризиків певної якості і певного обсягу. При цьому жодна зі сторін не має права відмовитися від даних зобов'язань.
Інформацію про ризики, прийнятих в перестрахування, перестрахувальник отримує зі спеціального документа - Бордеро, який зазвичай готується перестрахувальником на квартальній основі. Бордеро містить інформацію про страхувальників, природі ризиків, до-ле, переданої в перестрахування, терміни страхування, страхові суми і премії і т.д.
Облігаторне перестрахування вимагає найвищого ступеня довіри між сто-ронамі договору. У міру зміцнення такої довіри, сторони можуть відмовитися від бор-Деро. В результаті перестрахувальник може навіть не знати точного складу прийнятих рис-ков. Він лише отримує від перестрахувальника рахунки належних премій і рахунки під-лежать оплаті збитків. У цьому випадку на страховика-цедентом лежить ще більша від-повідальність за сумлінність і захист інтересів перестрахувальника.
Як видно облігаторне перестрахування має ряд переваг перед факуль-татівним. В першу чергу ці переваги пов'язані з автоматичним дією пе-рестраховочной захисту і зменшенням адміністративних витрат. У той же час про-лігаторние договори мають негативні сторони, пов'язані з обмеженням свобо-ди передавальної компанії у виборі партнерів і варіантів перестрахування.
На практиці страховики зазвичай використовують різні комбінації факульта-тивного і облігаторного перестрахування. Ці комбінації привели до появи фа-культатівно-облігаторного перестрахування. За таким договором передає компа-ня не зобов'язана передавати всі ризики, які підпадають під договір. Разом з тим, якщо при-приймаються рішення про передачу ризиків, перестрахувальник зобов'язаний їх прийняти. Таке злагоди-шення дає велику свободу цеденту, а й покладає на нього особливу відповідальність за сумлінність дій і дотримання інтересів перестрахувальника.