Перший етап у розвитку зрілого етичного свідомості Давньої Греції представлений вченням софістів (V ст. До н. Е.), Своєрідним періодом сумніви в предметі етики, т. Е. Заперечення моралі як чогось безумовного і загальнозначуще.
Просвітницька діяльність софістів мала яскраво ви-вираз гуманістичний характер. У центрі їх етичних міркувань завжди знаходилася людина, який був са-модостаточной цінністю. Саме людина і мав право тво-рить, формулювати моральні закони, за якими живе суспільство. Вірно підкреслюючи нестійкість моральних поглядів в суспільстві, їх відносність, софісти розробити конструкцію талі позицію морального релятивізму, доводячи, що у будь-якої людини існує своє уявлення про щастя, сенс життя і чесноти.
Скептичне ставлення до життя софістів дозволяло їм сумніватися, зокрема, в тому, що вважалося, здавалося б, безсумнівним, - в общезначимости моральності, моралі Ця причина, а можливо, і та обставина, що софісти занадто перебільшували роль індивідуальної творчості, моральних цінностей і не висунули, таким чином, прие-млемой позитивної етичної програми, зорієнтували розвиток філософської думки в Древній Греції по направле-ня до посилення інтересу до моральних проблем.
Сократ (469-399 рр. До н. Е.), Якого по праву вважають батьком античної етики, відводив моралі першорядну роль в суспільстві, вважаючи її фундаментом гідного життя кожної людини. Труднощі у відтворенні етичної позиції Со-крата пов'язані з відсутністю писемної спадщини його філо--софскіе роздумів, хоча і збереглися записи висказив-ваний мислителя, які зробили його учні (Ксенофонт і Платон), а також свідчення сучасників про особ-ності його життя і смерті . Все це дозволяє судити про основ-них положеннях його етичного вчення.
Зокрема, самі факти біографії Сократа є прикладом моральних вчинків. Доля філософа стала справжнім втіленням такого людського ідеалу, кото-рий він обгрунтував у своєму етичному вченні. Згідно поло-жениям Сократа, сенс може мати тільки таке життя, ко-торая який суперечить переконанням.
Проявом сутності людини є вчинок, а са-мим кращим способом самореалізації особистості стає її моральна діяльність. Такі істини Сократ не толь-ко проголошував, але і довів їх ціною свого власного життя.
Сократ не брав вчення софістів через відсутність у них позитивної програми. На відміну від них філософ прагнув сформулювати систему стійких і загальних по-понять. Така початкова ідея Сократа виник не випадково (у моральній діяльності слід керуватися зна-ням про мораль) і функціональна (не можна створити етичну програму без формування системи взаємопов'язаних по-понять).
Для вирішення цієї проблеми Сократ використовував спеці-ний метод, який отримав назву індуктивного і який дослідники умовно розділили на п'ять частин:
1) сумнів (або «я знаю, що я нічого не знаю»);
2) іронія (або виявлення суперечностей);
4) індукція (або звернення до фактів);
5) дефініція (або остаточне встановлення шуканого поняття).
Необхідно відзначити, що метод, який застосував Со-крат, і сьогодні не втратив свого значення і використовується, на-приклад, як один із способів ведення наукових дискусій. А також філософ поклав початок евдемоністіческой тради-ції в етиці, вважаючи, що сенс життя кожної людини, ви-сшее благо - це досягнення щастя.
Етика покликана сприяти осягненню і здійснювала-тичних даної установки. Щастя означає розсудливе, доброчесне буття. Таким чином, тільки моральна людина може бути щасливою (а також розумним, що прак-тично те ж саме).
Евдемоністіческая позиція Сократа доповнюється також його точкою зору про самоцінності моралі: чи не сама мораль підпорядкована природному прагненню людини до щастя, а, навпаки, щастя безпосередньо залежить від моральних якостей (добродіяння) людини. У зв'язку з цим уточнює-ся завдання самої етики: допомагати кожній людині стати мо-ральних, а разом з тим щасливим.
Сократ при цьому розрізняв поняття «щастя» і «насолоджуючись-ня». Він висував проблему свободи волі. Головними добро-детелей людини він вважав: мудрість, поміркованість, чоловіка-ство, справедливість, підкреслюючи важливість морального самовдосконалення людини.
У пошуку шляхів вирішення всіх етичних проблем він зани-малий завжди раціоналістичну позицію. Саме розум, зна-ня є основою добродіяння (по-іншому, кожна чеснота - певний вид знання).
Незнання, незнання є джерелами безнрав-ності. Таким чином, за Сократом, поняття істини і доб-ра збігаються. Можливо, за твердженням Сократа про те, що вчений, мудрець не здатний на зло, знаходиться глибока думка: моральні цінності лише тоді мають важливе функ-нальні значення, коли визнані людиною як істин-ні.
Вчення знаменитого давньогрецького мислителя стало підставою для появи стійких традицій більш поз-дних етичних ідей. Разом з тим велика різноманітність його ідей і відсутність якогось суворого, однозначного оформленні д-ня давали можливість розвитку їх в різних напрямках Це і проявилося вже в установках найближчих учнів З-крата, а також в етичних навчаннях сократических шкіл - ки-Ренського і кинической . З одного боку, в своїх пошуках ис-твані як кініки, так і кіренаїки відштовхуються від вчення Сократа про щастя. Спільними з мислителем для них є також вихідні індивідуалістичні установки, але ось уже висновки, до яких вони приходять, різні.
Зокрема, Аристипп з Кірени, який став основопо-Ложніков кіренської школи, вважав вищим благом стремле-ня людини до задоволень, насолод. В результаті мораль у нього виявляється вторинної (як і розум, який допомагає людині уникати всіх страждань, пов'язаних з з-лишком насолод).
Відповідно з такою позицією людині пропонують не тривалий шлях розумового і морального досконалість-вання, чого навчав Сократ, а насолода кожною миттю своє-го буття. Але вже учні Аристиппа, які усвідомили, по всій видимості, та обставина, що принцип гедонізму, прийнятий мислителем, руйнує моральність і тим са-мим не дає можливості сформулювати етичну теорію, прагнули обмежити його «всевладдя» (стверджували роль поміркованості, розуму, пріоритет духовних задоволень).
Деяким підсумком першого досвіду етичного Розмірковуючи-ня на гедоністичної основі можна вважати вчення Геге-ся, який закликав до самогубства при тому, якщо сума життєвих страждань буде більше суми задоволень. Кі-ники Діоген Синопський, Антисфен вважали вищим благом внутрішню свободу людини, його самовладання, а також зневага до всього зовнішнього, аскетизм.
Мислителями цієї школи дуже чітко була позначення-на ригористична лінія розуміння самої моралі: добро-детелей сама по собі цінна, таким чином, мудрець, распола-гающих нею, ні в чому більше не потребує.
Таким чином, вкрай важливими для розуміння сенсу моралі стали ідеї внутрішньої свободи людини і Пріори-та духовних цінностей. Вони були в цій школі практично абсолютизувати, т. Е. Доведені до крайності, що приве-ло до їх суттєвої деформації.
Звичайно ж, заперечення задоволення як основи моралі цілком правомірно. Але ось повне виключення задоволень з життя доброчесної людини, до чого прагнули кіні-ки, - це вже крайність.
В подальшому розвитку античної філософії Розмірковуючи-ня кініків відбилися в стоїцизм, а продовжувачами вчених-ня киренаиков стали епікурейців. Таким чином, софісти, Сократ і його учні розвивали свої ідеї в рамках індивіду-алістіческі орієнтованої етики.