2
Завершивши справи в місті, Ахмаді рушив в зворотний шлях. Настрій у нього був піднесений. Все в місті склалося добре. Рахунки-розрахунки зі своїми господарями він справив вдало, багаті замовники залишилися ним задоволені. Ахмаді тримався послужливо, пообіцяв в найближчі дні відрядити з Ташбаткана обоз з рештою мачулою і обіддям, отримав досить пристойну суму для найму підведення і попросив надати в його розпорядження побільше борошна, чаю, цукру, аршином товару - без цього працювати народ не змусиш. Господарі написали в Аскин, в свою контору, щоб Ахмаді міг отримати там, в факторії, все необхідне, і він вирішив по дорозі додому побувати в Аскине.
Замовники порекомендували Ахмаді зайнятися заготівлею стройового лісу, щоб навесні, по великій воді, доставити його в плотах до їх причалів. Справа, хоч і незвичне, обіцяло солідний бариш, і Ахмаді охоче взяв на себе клопоти з валки лісу біля берегів Зилима. Тут намічався такий розмах, що він відразу виріс у власних очах, - як то кажуть, дістав верхівкою небо.
І в Кошівка своєї він їхав, картинно розгорнувши тулуп, важливо розвалившись. Кошівка, розрахована на двох, немов би стала тісна йому одному.
Так, все складалося якнайкраще, тим більше, що і історію, пов'язану з Хусаїнов, начебто вдалося заглушити. Можна було тепер спокійно подумати про те, як зручніше розпорядитися отриманими від замовників грошима і товарами, щоб більшу їх частину залишити при собі.
Перед від'їздом з міста, на квартирі, Ахмаді потайки випив півпляшки горілки. В дорозі злегка захмелів, чому душа його і зовсім заграла. І думалося підряднику, що тепер не тільки в Ташбаткане, але і у всій окрузі він - найперший особа. До його слову всюди дослухаються. Все йому доступно. Все відомо.
Ось і з міста він їхав з великою новиною, від якої і в аулі, і в волості люди - ха-ха! - оніміють. Навіть його замовники - товстосуми - вчора, почувши її, спочатку втратили дар мови. А потім усюди - в магазинах, на базарі, на вулицях - тільки й було розмови:
- Цар Микола зрікся престолу!
- Царя скинули!
Одних це втішило, інших злякало: до добра б! Судячи з того, що лісоторговця не відмовилися від своїх замовлень, а навпаки - порадили Ахмаді розширити справу - має бути на добро.
Ахмаді смакував задоволення, яке він отримає, розповідаючи з усіма подробицями про те, що чув і бачив у місті.
Випадок для цього представився вже в дорозі. Він переночував в Бішаул-Унгаро, куди звістка про падіння царя ще не дійшла. Мужичок, який надав йому нічліг, за чаєм почав розпитувати, чи не чути чого щодо закінчення війни. Тут Ахмаді і виклав свою новина. Мужичок і справді роззявив рот від подиву. Але про царя він немов тут же і забув, заталдичіл своє:
- Може, скоро закінчиться війна ...
Ледве розвиднілось - Ахмаді знову вирушив у дорогу. Під'їжджаючи до Карламанскому мосту, він наздогнав двох пішоходів. Виявилося, що це повертаються додому з госпіталю солдати - Зекерія і син гумеровца Гіляжа Мансур.
Зекерія одразу впізнав Ахмаді, привітався.
- Хай, егет! Підвіз би я вас обох, так треба згортати на Аскин, - подосадував Ахмаді пристойності заради. І подумав, що не взяв би їх в Кошівка, якщо б навіть їхав навпростець в Ташбаткан.
Переїхавши через міст, Ахмаді повернув ліворуч. А Зекерія з Мансуром пішли вправо, в бік будинку.
3
Ішмухаметов напередодні відправки на призовний пункт десь потрапив на гулянку і з'явився додому з двома товаришами, голосно співаючи пісню. Мати глянула на нього засмучено, сказала з докором:
- Чим бродити по селу, дуріючи від медовухи, з'їздив би в Ташбаткан, попросив у Ахмаді-бая плату за свою роботу. Дивишся, і собі на дорогу сякі-такі гроші здобув би. - І тут же дорікнула на Ахмаді: - Ні адже, щоб розрахувався по совісті. Чи ж варто йому при такому-то багатство! Хоч би вже пуд-другий борошна дав, а то у мене ось і борошна - ні жменьки ...
Ішмухаметов, що продовжував співати і вдома, все ж почув сказане матір'ю.
- Не горюй, есей! Тобі, есей, кажу! Не горюй, кажу, через дрібниці. Вірно я кажу? - Він обернувся до товаришів, ніби очікуючи підтвердження. - Повернемося живі-здорові - і мука буде, і все буде. Вірно? А роздратувати, так і яку ні то завалящу невістку тобі знайдемо, хліб пекти. Вірно? Ти, есей, скажи: вірно! Скажи: масла тобі, син, на мову ...
- Дай вам аллах повернутися живими-здоровими, - зітхнула мати і промокнула хусткою набігли на очі сльози.
- А до Ахмаді просити гроші ... Ні за що в житті ... Ні за що! - продовжував Ішмухаметов. - Нехай не кличуть мене Ишме, коли піду до цього бандита. Він же - бандит. Вбивця. Злодій з злодіїв. У Вагапов з пастки ведмедя вкрав? Вкрав! А минулої осені Хусаина зарізав. Ні-і-і! Я до нього не піду! Рідна дочка - і та від нього втекла. Він же, цей Ахмаді, вмираючому ложку води в рот не увіллється.
Слова Ішмухаметов вразили прийшли проводити його товаришів, тому що історія з Хусаїнов викликала восени багато розмов і в Гумерова, все її знали.
- Бей! Хіба ж Хусаина вбила не оця сама Фатіма? Начебто адже так говорили? - скинувся один з хлопців.
- Ні! Ахмаді вбив, а звалив на свою дочку. Вона з горя на завод до Сунагату втекла. Я сам її відвіз. Ось! Скоро Ахмаді-баю кінець. Тепер покрутиться.
* * *
У день від'їзду Ішмухаметов вже з ранку по селу пішли розмови про злодіяння ташбатканского підрядника. Хусаина-то говорили люди він сам підстеріг, а винуватою виставив дочка. Бач адже як хитро все підстроїв! Жінці-то, мовляв, виправдатися простіше, а? За що, питаєте, вбив? Так адже червоного півня йому підпустили. Підрядник підозрював в підпалі Хусаина, ось і вбив. Щоб помститися, значить. Хто б міг подумати про Ахмаді, що він - вбивця, а? На вигляд - прямо-таки святий ... А дочка його нібито на завод втекла. Цілком, цілком може бути. У нинішні часи не скажеш: «Не може бути!» Та-ак, влип Пастка. І так йому! Дуже вже знахабнів, народ в аулі сильно ображав, зароблене не віддавав. Зажирілий ворона, кажуть, своє лайно клює. Так і тут ...
День був базарний. Зустрівши приїхали на базар ташбатканцев, гумеровци запитували:
- Правда иль пусте, що Хусаина вбив сам Ахмаді?
Ташбатканци розводили руками, дивувалися:
- Ось тобі й маєш! Зі старого рота - нова звістка. Вперше чуємо ...
- Гей, тугоухие! - посміявся один з гумеровцев. - Нічого-то ви у себе не чуєте. Скоро почнете їздити до нас справлятися, хто у вас за кого заміж виходить. Ахмадіева-то дочка все ж втекла на завод до Сунагату. Ви хоч про це щось знаєте?
Ні, і про це ташбатканци не знали.
Повернувшись з базару додому, вони розбурхали весь аул.
- Вірно ще прадідами сказано: про те, що твориться в твоєму домі, запитай у сусідів! - міркували в аулі здивовано.
Інші спочатку сумнівалися - не придумано чи все це Злоязична гумеровцамі? Але розказані подробиці і те, що таємницю розкрила Фатіма, не залишали місця сумнівам. Поміркувавши і так, і сяк, люди приходили до спільної думки: Ахмаді - лютий звір, безжальний хижак ...
Тут як раз підступилися до Ахмадіевим злочинів і з іншого боку.
Повертався з фронту, з госпіталю, Зекерія в дорозі підвіз Сосновський мужик Євстафій Савватеевич, який в розмові згадав передсмертні слова Вагапов.
Зекерія, тепер людина вже тертий, що пройшов вогонь і воду, дізнавшись при зустрічі зі старим Адгамом, що Сунагат чув те ж саме від свого товариша з Саитова, вирішив розплутати цю справу. Хтось сказав йому, ніби дітлахи Ісмагил базікали про страшну таємницю свого батька, та потім примовкли. Зекерія потягнув ниточку ...
Коли Ахмаді, уявляючи, як здивує всіх своєю великою новиною і ще більш піднесеться в очах жителів округи, під'їжджав до Ташбаткану, аул гудів, точно вулик перед роением.
4
Умій Фатіма говорити по-російськи - сама б вирушила на пошуки. Але не знаючи мови, вона не наважилася піти в селище одна, весь день перебувала в будинку Шубіна в очікуванні Хуснізамана. Той, пообіцявши відвести її до Сунагату ввечері, поїхав у своїх справах, проте повернувся пізно. Поки повечеряв, за вікнами спустилася пітьма.
- Де ж він живе? Чи зуміємо в такій темряві відшукати?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35