Меблювання кімнати Іванопуло збільшилася ще на один стілець. після
розтину стільця Іполит Матвійович засумував.
- Шанси все збільшуються, - сказав Остап, - а грошей ні копійки. ска
житі, а покійна ваша теща не любила жартувати?
- А що таке?
- Може бути, ніяких діамантів немає?
Іполит Матвійович так замахав руками, що на ньому піднявся піджачок.
- В такому випадку все прекрасно. Будемо сподіватися, що надбання Івано
пуло збільшиться ще тільки на один стілець.
- Про вас, товаришу Бендер, сьогодні в газетах писали, запобігливо сказав
Іполит Матвійович.
Остап насупився. Він не любив, коли преса піднімала виття навколо його
імені.
- Що ви мелете? В якій газеті?
Іполит Матвійович з торжеством розгорнув "Верстат".
- Ось тут. У відділі "Що трапилося за день".
Остап трохи заспокоївся, тому що боявся заміток тільки в разоб-
лачітельних відділах "Наші шпильки" і "Злоупотребітелей - під суд".
Дійсно, у відділі "Що трапилося за день" нонпареллю було напе-
чату:
Потрапив під коня
Вчора на площі Свердлова потрапив під коня візника №8974
гр. О. Бендер. Потерпілий відбувся легким переляком.
Розділ чотирнадцятий
Глава XXIX. Чудова допровская кошик
Старгородський відділення ефемерного «Меча і рала" разом з молодцями
з "Швидкоупаку" вишикувалося в довжелезну чергу у мучного Лабазов "Хле-
бопродукта ". Перехожі зупинялися.
- Куди чергу варто? - запитували громадяни.
У нудною черзі, яка стоїть біля магазину, завжди є одна людина, сло-
воохотлівость якого тим більше, чим далі він коштує від магазинних
дверей. А далі всіх стояв Полєсов.
- Дожилися, - говорив брандмейстер, - скоро все на макуху перейдемо. В
двадцятому році і то краще було. Муки в місті на чотири дні.
Громадяни недовірливо підкручували вуса, вступали з Полєсова в суперечку і
посилалися на "Старгородський правду". Довівши Полєсова, як двічі два -
чотири, що муки в місті скільки завгодно і що нічого влаштовувати паніку,
громадяни бігли додому, брали всю готівку і приєднувалися до муч-
ної черзі.
Молодці з "Швидкоупаку", закупивши все борошно в коморі, перейшли на бака-
лею і утворили чайно-цукрову чергу.
У два дня Старгород був охоплений продовольчою і товарних кризи-
сом.
Госмагазіни і кооперативи, розпродавши денний запас товарів в два ча-
са, вимагали підкріплень. Черги стояли вже всюди. Не вистачало круп,
соняшникової олії, гасу, дріжджів, печеного хліба і молока.
На екстреному засіданні в губвиконкому з'ясувалося, що розпродані вже
двотижневі запаси. Представники кооперації і держторгівлі запропонували,
до прибуття знаходиться в дорозі продовольства, обмежити відпустку това-
рів в одні руки - по фунту цукру і по п'ять фунтів борошна.
На другий день було винайдено протиотруту.
Першим в черзі за цукром стояв Альхен. За ним - його дружина Сашхен,
Паша Емільович, чотири Яковича і всі п'ятнадцять прізреваемих бабусь
в туальденорових нарядах. Викачавши з магазину Старгіко півпуда цукру,
Альхен повів свою чергу в інший кооператив, клянучи по дорозі Пашу
Емільовича, який встиг з'їсти відпущений на його частку фунт цукрового
піску. Паша сипав цукор гіркою на долоню і відправляв в свою широку
пащу. Альхен клопотав цілий день. Щоб уникнути усушки і розтрушування він
вилучив Пашу Емільовича з черги і пристосував його для перетягування
скупленого на привізних ринок. Там Альхен соромливо перепродував в