В деякому царстві, у деякій державі жіл- був поміщик, жив і на світло глядючи радів. Всього у нього було досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі, і садів. І був той поміщик дурний, читав газету «Весть» і тіло мав м'яке, біле і розсипчасте.
Тільки й почав благати одного разу Богу цей поміщик:
- Господи! всім я від тебе задоволений, всім нагороджений! Одне тільки нагадую серцеві своєму не підлягає переведенню: дуже вже багато розвелося в нашому царстві мужика!
Але Бог знав, що поміщик той дурний, і прохання його не послухав.
Бачить поміщик, що мужика з кожним днем не убуває, а все прибуває, - бачить і побоюється: «А ну, як він у мене все добро приїсться?»
Загляне поміщик в газету «Весть», як в цьому випадку чинити має, і прочитає: «Намагайся!»
- Одне тільки слово написано, - мовить дурний поміщик, - а золоте це слово!
І почав він намагатися, і не те щоб як-небудь, а все за правилом. Курка чи селянська в панські овес забреде - зараз її, за правилом, в суп; дровець чи селянин нарубати по секрету в панському лісі збереться - зараз ці самі дрова на панський двір, а з порубників, за правилом, штраф.
- Більше я нині цими штрафами на них дію! - каже поміщик сусідам своїм. - Тому що для них це зрозуміліше.
Бачать мужики: хоч і дурний у них поміщик, а розум йому дано великий. Скоротив він їх так, що нікуди носа висунути: куди не глянуть - все не можна, так зась, так не ваше! Скотинка на водопій вийде - поміщик кричить: «Моя вода!» - курка за околицю вибредет - поміщик кричить: «Моя земля!» І земля, і вода, і повітря - все його стало! Скіпи Герасимчука мужику в светец запалити, прута не стало, ніж хату вимести. Ось і кликали селяни усім світом до Господа Бога:
- Господи! легше нам прірву і з дітьми з малими, ніж все життя так маятися!
Почув милостивий Бог слізну молитву сирітську, і не стало мужика на всьому просторі володінь дурного поміщика. Куди подівся мужик - ніхто того не помітив, а тільки бачили люди, як раптом піднявся полова вихор і, немов хмара чорна, пронеслися в повітрі плоскінні мужицькі штани. Вийшов поміщик на балкон, потягнув носом і чує: чистий- пречистий у всіх його володіннях повітря зробився. Натурально, залишився задоволений. Думає: «Тепер-то я поніжитися своє тіло біле, тіло біле, пухке, розсипчасте!»
І почав він жити та поживати і став думати, чим би йому свою душу втішити.
«Заведу, думає, театр у себе! напишу до актора Садовського: приїжджай, мовляв, любий друже! і актерок з собою привозь! »
Послухав його актор Садовський: сам приїхав і актерок привіз. Тільки бачить, що в будинку у поміщика порожньо і ставити театр і завісу піднімати нікому.