Але ось запис, яку перевести теж просто, а от зрозуміти - важко. «Нору в снігу копав до самої землі». Все вірно: сніг, в снігу нора до землі. І не мала - глибше метра. На дні мох морожений надерти, «шишка» рогозу розпатлана. Може, заєць по зелені знудьгувався? Та ні, не схоже: ні мох, ні «шишка» не займані - тільки розпатлане і кинуті. Навіщо ж тоді заєць нору копав? Спати біляк в норі не лягає і від вітру в нори не ховається. Та й по слідах видно: нору викопав, «шишку» Рогозова розтріпав та й пошкандибав далі.
Ось вам і загадка: навіщо зайці взимку нори риють? А ось і друга: як дізнається заєць, що під товщею снігу саме тут лежить «шишка» рогозу? А ось і третя: навіщо зайцю мох і рогіз, якщо він не їсть ні те ні інше?
І так ось завжди в лісі: одна загадка тягне другу, друга третю - без кінця!
ТАЄМНИЦЯ ЧОРНОГО Дятлов
Чорний дятел-желна - великий дятел, з ворону. А носіще у нього - що твоє долото. Дерево рубає - тільки тріски летять. І не малі: то з олівець, а то і з пенал.
Один желна одного разу за два літа цілу лісову сторожку на друзки розбив. Що й казати, дятлів ніс - інструмент завидний. Буває, в свіжому дереві дірку в два кулаки і глибиною по лікоть проб'є. Та й не в який-небудь там пухкої осики, а в вузлуватої ялинці, та у самого кореня: сокирою стукнеш - сокира відскакує! Чи не дятел прямо, а лісоруб.
Якщо про дятла просто по дірок судити, то вийде, що желна лісі ворог. Але якщо до дірок уважно придивитися - то зрозумієш, що не ворог він лісі, а друг. Лісі один і перший лісника помічник. Тому що діри желна вибиває тільки в хворих і заражених деревах. Заглянеш в дірку і неодмінно побачиш в глибині або загнили серцевину, або ходи мурах-дроворубів. І хоч на вигляд дерево свіже і здорове, а нікуди вже не годиться. Треба його скоріше на дрова рубати, поки вона сама не згнило і сусідів не заразила.
Справжні лісники цінують жовна. Він як безпомилковий покажчик. Жодне людське око не розгледить ще, що дерево захворіло, а жовна вже знайшов його і позначив. І не просто позначить, а роздовбали в самому хворому місці: витягне личинок і переловить мурах. І не було ще випадку, щоб желна помилився і пошкодив здорове дерево.
Лісники до дерев і придивляються, і вистукують їх, а відрізнити напевно хвора від здорового так і не можуть. А жовна причепиться, клювіщем рази два стукне - і ніби на рентгені просвітить! Але ж буває, що до хворого місця сантиметрів двадцять крізь здорову деревину добирається!
Це і є загадка желни.
Про грифа кажуть, що він на метр під землю бачить. Про жовна можна сказати, що він «бачить» крізь дерево.