- Але як же так вийшло, що ми з тобою - мешканці різних вимірів - зустрілися?
- Ти - каталізатор, навколо тебе світи починають змінюватися.
- Так, це і Доглядач мені говорив, ну і що?
- Мало цього, вони змінюються, підкоряючись твоїм думкам.
- Ти хочеш сказати, що своїми думками я творю реальність?
- Нісенітниця! Не хочеш же ти сказати, що я сама собі стільки навидумують пригод на одне місце? Та ми не раз перебували на краю загибелі! Я що, сама собі такі "подарунки" роблю, чи що?
- Чи бачиш, Неневеста, втілюються не тільки твої уявлення, твої мрії, але і твої страхи, твої побоювання. Тобі просто треба вчитися контролювати свої думки.
Я глибоко задумалася.
- Щось мені не віриться, що таке можливо. Я адже проста дівчина з Землі.
- Прості дівчата за вимірюваннями не падають, - багатозначно тицьнув мене пальцем в кінчик носа Безсмертний.
Я машинально врізала йому кулачком в дих. Він демонстративно впав на підлогу у дивана. А зверху на нього посипалися згортки.
Кощій розмотав спортивний костюм і доклав до себе, показуючи, які короткі у нього штани:
- А це? - він натягнув кросівки, які своїм розміром нагадали черевики клоуна.
- Підеш в цирк працювати, клоуном! - розреготалася я.
- Не піду, не навчений!
- А чому ти навчений? - почала я виривати у нього спортивку. - Не подобається - віддай!
Кощій відпустив одяг, і я впала на підлогу.
Безсмертний примирливо простягнув мені руку, а я по-зрадницькому смикнула її на себе. Він впав, і ми покотилися по килиму.
- Відпусти мене, - захрипіла я, лупя його кросівками. - Краще розкажи про своє минуле життя! Ти мене заінтригував!
- Коли перестанеш битися! - відповів задоволений Кощій, користуючись моєю жіночою слабкістю і вириваючи кросівки. - Мені це ще взувати доведеться!
Я застогнала, закусивши губу:
- Ой ой ой! Я, здається, вивихнула ногу!
- Що трапилося, Неневеста? - занепокоївся Безсмертний і відразу ж мене відпустив.
Я щодуху кинулася на кухню, закриваючи за собою двері на засувку.
- Ага! Ага! Я в будиночку! І у мене тут їжа! А у тебе - ні!
- Ти обдурила мене, Неневеста! - обурився до глибини душі Кощій, підскакуючи до дверей: - Відкрий!
- І не подумаю! Хочеш жити в нашому світі, звикай до непередбачуваності і нелогічності!
- Ти мені погрожуєш?
- Я прошу по-людськи.
- Не вмієш ти просити, Костик!
- А ти навчи, Неневеста!
- А ти спробуй назвати мене по-іншому, може, я й передумаю.
За дверима на якийсь час повисла тиша. Задумався Безсмертний над моєю загадкою. Невже така складна?
- Хто хто? Я не почулося? - засумнівалася я.
- Відкривай, Наречена Кощеева! - повторив серйозно Безсмертний.
І я повернула засувку.