Дорогий Гесснер! Як добре мені буде в могилі, якщо я хоч трохи допоможуть ознайомленню людей з цими джерелами. Як добре мені буде в могилі, якщо мені вдасться так само тісно поєднати природу і мистецтво в народному навчанні, як насильно вони роз'єднані в ньому в даний час! Ах, як це обурює мене: адже природа і мистецтво в цьому навчанні не тільки роз'єднані, вони навіть люто ворогують в ньому. Неначе якийсь злий дух в продовження століть берег все це для нашої частини світу і для нашого століття, щоб нагородити нас самим витонченим мистецтвом виробляти цей пекельний розрив, щоб в цей філософський століття зробити нас безсилими і найнещасніші, ніж був людський рід коли б там не було і де б то не було внаслідок самообману, вибагливі й самозасліплення.
З якою охотою я забуваю світ, де це відбувається, і як добре я відчуваю себе біля мого дорогого, маленького Людвіга, капризи якого змушують мене самого глибше вникнути в дух початкових книг для малолітніх. Так, мій друг, вони-то, власне, і завдадуть і повинні нанести удар безглуздий сучасного викладання. Характер цих книг стає мені все ясніше. Вони повинні виходити від самих простих складових частин людського знання; вони повинні глибоко запам'ятовувати дітям найістотніші форми всіх предметів; вони повинні рано і чітко розвивати в них перше поняття про відносини чисел і заходів; вони повинні дати їм вміння висловлювати словом всю суму їх знань і досвіду, а також усюди і цілком замінювати їм перші сходинки знань, по якій сама природа призводить нас до придбання будь-якого мистецтва і будь-якої сили.
Який пробіл становить для нас недолік цих книг! Нам бракує їх не тільки в тому випадку, коли нам самим, за допомогою свого мистецтва, доводиться давати все вищезазначене, але навіть в тому випадку, коли нам і не доводиться цього давати. Навіть духу їх, життям якого оточує нас вся природа, сама, без нашого сприяння, навіть цього духу у нас немає, і ми самі себе гвалтуємо, угашена в собі нашими жалюгідними народними школами і одностороннім словесним навчанням останній слід полум'яного різця, яким природа хоче відобразити в нас цей дух.
Але я знову повертаюся до свого шляху.
Шукаючи, з одного боку, початкові практичні способи для приголосного з психологією розвитку людських сил і здібностей починаючи з колиски, а з іншого боку, змушений в той же самий час навчати дітей, які до тих пір розвивалися і виховувалися абсолютно не в дусі цих поглядів і цих коштів, я, природно, впадав в своїй практиці в багато суперечність із самим собою: я вдавався і повинен був вдаватися до таких заходів, які, здавалося, цілком суперечили моїм поглядам і особливо психологічної послідовність ьности в придбанні реальних і формальних знань, на підставі якої мали розвиватися дитячі поняття. Я не міг вчинити інакше, я повинен був навпомацки впізнавати в дітях ступінь їх сил, підстава яких сам я не міг покласти в них. Я робив це всіма способами, які тільки були можливі, і постійно знаходив, навіть під сміттям самої найбільшої занедбаності, сили більш розвинені, ніж здавалося мені можливим при величезному дефіциті у них будь-якого штучно отриманого знання і всякої штучно розвиненою здібності. Оскільки люди мали на них вплив, я знаходив у них незвичайне безсилля; але і за цим безсиллям природа все-таки не була вбита. Тепер я це відчув і можу в даний час сказати: багато, неймовірно багато пройде часу, перш ніж оману і безумство людського роду абсолютно знищить природу в розумі й серці якогось дитини. Бог вклав в душу протидія нашому шаленству щодо власної особистості. Життя і правду всієї природи, паряться навколо нашого буття, підтримують і це протидія, і вічна прихильність Творця, який не хоче, щоб святе в нашій природі загинуло від нашої слабкості і від нашого своє знання, а хоче, щоб всі сини людські до тих пір, напевно, досягали пізнання істини і права, поки вони самі від себе не втратять свою природну гідність, поки з власної вини і цілком свідомо не заплутаються в лабіринті помилки і в безодні пороку. Але більшість сучасників чи знають, що Бог для них робить, і не надають ніякого значення величезного впливу природи на наше виховання; навпаки, вони зберігають всяку крихту, яку вони нерозумно й не до речі додають до великого дії природи, як ніби їх мистецтво все означає для людського роду, а природа - нічого; і тим не менше одна тільки природа і робить нам добро; вона одна непідкупно і безстрашно веде нас до істини і мудрості. Чим більше я йшов по її слідах, намагаючись зв'язати свої дії з її діями, і чим більше напружував свої сили, щоб розміряти свій крок з її кроком, тим більше величезним здавався мені цей крок; але в тій же мірі величезної здавалася мені і здатність дитини слідувати за нею. А слід було тільки звалити на візок, яка в собі самій укладає здатність рухатися, або коли треба було лише викликати з дитячої душі те, що в ній укладено, треба було лише пробудити це в ній, а не в неї вкладати. Тепер я став тричі передумувати, перш ніж щодо чого-небудь вирішувати, що діти цього не можуть зробити, і 10 разів став передумувати, перш ніж висловити: для них те чи інше неможливо.
При подібного роду первинних дослідах, при цьому ходінні потемки, при цьому змішанні неправильних заходів і ясних понять щодо своїх цілей, в мені самому мало-помалу розвивалися певні погляди на власну справу. Мені з кожним днем ставало ясніше, що в ранньому віці зовсім не випливає резонерствовать з дітьми, а треба обмежитися наступними засобами для їх розумового розвитку:
a. якомога більше розширювати коло їхніх спостережень;
b. міцно і систематично зміцнювати в них спостереження, ними засвоєні;
c. дати їм велике знайомство з мовою для вираження словом всього того, з чим познайомили їх і повинні познайомити природа і людина.
У той час як, кажу я, ці три принципи [6] з кожним днем ставали для мене ясніше, поступово розвивалося в мені і переконання
a. в необхідності для початкового віку книг, пристосованим до наочного навчання;
b. в необхідності певного способу пояснювати ці книги;
c. в необхідності заснованого на цих книгах і на цьому способі пояснення керівництва для засвоєння імен та слів, вимовляти які діти повинні вміти швидко, перш навіть, ніж настане час займатися з ними складами.