З книги Геннадій Шпаликов. Вірші. Пісні. Сценарії. Роман. Розповіді. Начерки. Щоденники. Листи - У-Факторія
«ДІВЧИНКА НАДЯ, ЧОГО ТОБІ ТРЕБА?»
Волга до вечора жовта, чорна, синя. Від близькості її, від переважання над усім, оскільки вона тут глав-ная вулиця, повітря легкий, річковий.
Відправляється теплохід під марш "Прощання сла-вянкі", віконця на палубах жовто світяться, з палуб махають руками невідомо кому, сукні в сутінках яскраво біліють.
А музика ця вечірня, і оркестр з міського пар-ка, і слова, вигуки - все чітко, окремо чутно. Як пізніше - сплеск риби на темній тихій воді.
Надя Смоліна пошкодувала, що вийшла з дому без коф-ти, в плаття з короткими рукавами. Але повертатися, як відомо, не на добро, і вона повільно спускалася але своєї зеленої і похилій злегка вулиці до Волги, де око-ло нового готелю її повинна була очікувати машина.
Вийшла Надя задовго до призначеного часу. Як на побачення - на цій простій думці вона себе заплава-ла, крокуючи в бік заходу. Сумочка в руці, зам-шевая, погойдується. Футболка, тільки що відпрасованою, тепле ще від праски, комір свіжий, білий. Легкість в усьому.
Знизу, від річки, наближалася до неї, займаючи неші-рокій тротуар, дуже знайома компанія: Слава Малому шев, з ним Ліза і ще двоє хлопців. Тих вона знала менше. Але бачила цієї весни майже щовечора. Довготелесі, довговолосі, в вузьких розкльошують брюках з розрізу-ми, в яскравих прозорих куртках. Загалом, досить при-ятние хлопці, схожі на солістів якогось кон-курсу «Алло, ми шукаємо таланти». Але була у них особ-ність в одязі, вже циркова, чи що, - лампочки в розрізах брюк світилися. Різнокольорові, дрібні і яскраво-сти невеликий. Нічого подібного Надя не бачила. Вона навіть призупинилася.
Слава неголосно грав на гітарі, перевешенной через плече. Ліза, висока, довгонога, в такий же короткій помаранчевій куртці, тулилася до нього дуже незалежно - тим більше що Надю вона вже встигла побачити.
У Наді був до Лізи свій, особливий розмову, але вона вирішила його відкласти поки що. Вже дуже незалежний і від того ще більш беззахисний вид був у Лізи.
Славка! - весело запитала Надя. - Що це у вас за ілюмінація на штанях?
Простий пристрій, Надія Тимофіївна! - охоче і так само весело відповідав Слава. - Але який еф-фект?
Сам придумав? - Надя все дивилася на ці дрібні різнокольорові лампочки.
Патенту, звичайно, немає, - говорив Слава. - Думка, як то кажуть, витала в повітрі. Ось, дивіться, - Він дістав з кишені дві плоскі коробочки. - Працює від батарейок!
Спритно, - сказала Надя.
А хто вона така? - кивнув на Надю один з хлопців. - Чогось я її, Слава, не пам'ятаю.
Хлопці, пішли, - нервово сказала Ліза. - Пішли!
Надія Тимофіївна, - Слава кивнув на хлопців, - ви на них не звертайте рішуче ніякого внима-ня. Вони хлопці, - Слава вдарив по струнах, - вони хлопці - семидесятих широти. Семидесятих широти.
Хлопці, - запропонувала раптом Надя, - проведіть мене до набережної, якщо у вас, звичайно, ніяких поспішати-них справ немає.
- Які наші справи? Будь ласка! - відразу ж спів-Глас Слава.
Ліза роздратовано глянула на нього, але теж повер-нулась - пішли всі вниз по вулиці.
А що це у вас, Надія Тимофіївна, вид такий загадковий? - питав Славка.
Так як тобі сказати. - Надя посміхнулася.
Побачення? - впевнено припустив Славка.
Слава, припини! - втрутилася Ліза.
А що тут такого? - здивувався Слава. - Не розумію. Ну, побачення. Надія Тимофіївна, хоча і заміж-ня, але ще цілком молода жінка. Правильно я гово-рю, хлопці?
Хлопці охоче ще раз оглянули Надю і ника-ких сумнівів Славкина словам не висловили.
Спасибі, Слава, - сказала Надя весело.
Дурниці. Ви краще скажіть, що вам зіграти для настрою?
Для настрою? - запитала Надя. - «Самара-містечко» знаєш?
«Ах, Самара-містечко, неспокійна я, неспокійна я, заспокой ти мене. »- проспівав Слава. - А далі ?
Не пам'ятаю, - сказала Надя і посміхнулася.
Це треба б у Рози Баглановой запитати! - зітхання-нул Славка.
А хто така Роза Багланова? - пожвавішав один з хлопців.
Те ж саме, що Ірина Бугримова, - сказав Слава, - тільки вона співала. Темні ви, хлопці, а ми з Надією Тимофіївна старі.
А кажуть, Бугримову леви з'їли, - сказав один з хлопців.
Тигрів, - поправив його другий. - Тигри!
Ну ось, - сказала Надя. - Чи вірите всяку нісенітницю. Нічого вони не з'їли, тигри.
Відсутність інформації породжує чутки, - ска-зал Слава, граючи на гітарі, - Це вам, Надія Тимофіївна, як нашому депутату треба добре запом-нить. Двома ногами ходять чутки. У мене взагалі до вас є ряд питань.
Славка, кинь! - одернула його Ліза.
Що значить - кинь? - обурився Слава. - Можна, Надія Тимофіївна?
Валяй, - дозволила Надя. - Слухаю тебе.
На мою виборчу бюлетень ви можете бе-зусловно розраховувати, - сказав Слава. - Але є ряд питань.
А чому ти, як мій виборець, вештаєшся тут, а не поспішаєш зараз на зустріч зі мною? - запитала Надя.
А ми хіба з вами вже не зустрілися? - вудь-вився Слава. - А Лізавета і ці супермени як нез-вершеннолетніе права голосу не мають, але нехай послу-шают.
-Це вони - неповнолітні? - не повірила Надя. - Скільки ж вам років, хлопці?
Мені шістнадцять, - сказав один, а другий неза-лежно промовчав.
Акселерація, - пояснив Славко. - Діти науково-технічної революції. Ви, хлопці не ображайтеся.
Так про що ж ти хотів мене спитати? - повторювали рила Надя.
Відразу не збагнеш. - посміхнувся Слава. - Треба ще звикнути: як же, член уряду на нашій вулиці живе! Хоча, безумовно, вас тепер з на-шего глухого району переселять.
Ти так вважаєш? - запитала Надя.
А ви ні. Взагалі у вас тепер все життя різко зміниться. Може, ви зараз в останній раз пішки йдете. Я, між іншим, цілком серйозно кажу. А взагалі - смішно.
Що смішно? - запитала Надя.
Та так. - посміхнувся Слава. - Перший раз точ-но знаю, за кого голосую.
Як так? - не зрозуміла Надя.
А що тут дивного? - сказав Славка. - Я в минулий раз голосував і навіть гадки не мав, за кого. Так, подивився на фотокартку - на паркані висіла, - на кшталт хлопець нічого. Сорок п'ятого року народження. А в загальному, яка різниця?
Ти вважаєш - ніякої? - запитала Надя.
А ви як вважаєте?
Я вважаю, різниця є.
Ну і вважайте, - спокійно погодився Славка, - вважайте, що є. А нам все одно, а нам все одно. - вдарив він по струнах. - Ми чарівну косимо трин-траву.
Ти про це хотів мене спитати? - зупинила його Надя. - Про це?
Ліза і хлопці насторожено мовчали.
Ви про що? - Слава спокійно подивився на неї. - Дурниці все це, Надія Тимофіївна. Суєта суєт. Я ж вам сказав: на мою бюлетень ви можете абсолютно рас-зчитувати. А я - голос маси. народу, населення.
Не хочеш говорити. Гаразд. - Надя провела долонею але особі. - Твоя справа. Тоді у мене до тебе лише одне питання.
Будь ласка, - дозволив Слава. - Тільки без політики.
Без політики, - заспокоїла Надя. - Чого ти щовечора п'єш?
Як чого? - здивувався Слава. - Портвейн ро-зовий.
Це з Лізою? - запитала Надя.
Вона тут ні при чому! - заперечив Слава. - Ліза, а ну дихни на Надію Тимофіївну!
Відчепись! - зло сказала Ліза.
Вона ж тільки березовий сік п'є, - пояснив Славка. - Улюблений напій Сергія Єсеніна. Цей сік у нас тут в трилітрових банках продають. Ось, до речі, цікаве питання: скільки ж треба погубити беріз на одну трилітрову банку соку? Куди дивиться охорона зовнішнього середовища?