Цикл Кармен (1914) відкривається Восьмивірш, яке набрано курсивом і являє собою пролог до всього циклу:
Як океан змінює колір,
Коли в нагромадженої хмарі
Раптом запалає мігнувшій світло, -
Так серце під грозою співучої
Змінює лад, боячись дихнути,
І кров кидається в щоки,
І сльози щастя душать груди
Перед явища Карменсіти.
«Я страшно поспішаю в« Кармен ». На афіші Давидова,
але я поспішаю, весь день - тривога.
Беру 8-й ряд. Входжу, коли вже почалося, увертюра пропущена, вже солдати на сцені, Хозе ще немає. Поруч виявляється (через даму) голова товариства поетів. Я чекаю Кармен (Хозе - той же, Мікаела - та ж). Поруч сідає паршивий хам - офіцер, голосно розмовляю-щий з дамою. Виходить якась коротконога і рабська наслідувачок Андрєєвої-Дельмас. немає Кармен
Світло гасять, вступ до 4-му акту, я жду- Уже натовп, вже торреадор. Її немає. Я вирішую чекати Хозе. Ось і Хозе, її немає, на сцені, бездарно наслідуючи їй, нудиться
Давидова. Я йду".
У вірші немає ні партеру, ні восьмого ряду, ні «паршивого хама» - офіцера з його дамою, ні «голови товариства поетів», що сидить «через даму», ні Давидової, ні навіть оркестру, вже виконував увертюру. У вірші - океан, грім, блискавка, серце. Воно говорить про пристрасть, потряс-нього все єство людини. Велике значення любовного пе-режіванія висловлює насамперед слово-образ океан, від-кривает вірш, -з океаном порівнювати серце, людина. Серце не супроводжено прітяжатель-ним займенником «моє», чому вірш приоб-РЕТА велику узагальненість, широкий общечеловечес-кий сенс.
Парадокс же тут в тому, що Блок як би стверджує: це доля будь-якого смертного, що очікує виходу Карменсіти; підставимо «моє» - вірш в корені зміниться, і зовсім не тому, що буде порушений розмір - його адже можна і зберегти (пор. варіант: Так дух мій під грозою співучої.), а тому, що общечелове-чеський, мало не космічне, поступиться місцем індивіду-альному. Дико? Звичайно, дико, але тут діє особлива логіка, - логіка поетичного мистецтва. Ланіти: це церковнославянское слово не дуже-то підходить до глядача оперного спектаклю, та й взагалі людина сама про себе чи скаже, що у нього щоки, а не особа (або «щоки»). Але Блок так сказати може - саме тому, що він опустив присвійний займенник, настільки, ка-залось б, граматично потрібне.
Весь вірш - одна фраза, спрямована до сво-йому кінця: Перед явища Карменсіти. Явище тут замість «поява», - в цьому-то і сенс речі. Слово яв-ня для нас звично в поєднанні, яке послужило назвою картини Олександра Іванова - «Явище Христа народу». Замість імені Бога у Блоку - ім'я ис-панської циганки, прославлене Меріме і Бізе і при-належне хоча і чарівною, але дуже земний, навіть вульгарною жінці. Блок створив складну поетичну систему, в якій ім'я Карменсіта (навіть не «Кармен», а зменшувальне - іспанська інтимно-ласкательная форма цього імені!) - природно сприймається як ім'я богині. Такому сприйняттю сприяє і гранди-озность порівняння серця з океаном, що змінює колір, коли над ним палає блискавка, і ототожнення ні-що не названого очікування закоханого - з грозою, і високі стерто-романтичні слова і поєднання - серце, сльози, щастя, які настільки традиційні, що були б позбавлені образності, якби її не відродив контекст (.сердце під грозою співучої / Змінює лад. сльози. душать груди).
У цю систему включений і синтаксис: велична, часу-кові фраза, що починається з двох придаткових (Як. Коли.), Ускладнена, уповільнена дієприслівник-ним оборотом (.боясь зітхнути) і паралельними од-нородного членами (І кров. І сльози. ), рухається до свого завершення, до імені Карменсіта, - поки воно не сказано, це ім'я залишається загадкою для читача, який очікує будь-якого іншого слова, тільки не це-го, - скажімо, імені Афродіти. У систему включені і звучання слів. Так в трискладових океан переважають відкриті голосні звуки (А - А), - на нього падає два віршових наголоси і воно підтримано голосними в слові змінює; в першому вірші виходить вокаліческій ряд: А ^ А-Е-А-Е-А-Е-Е, який дає звуковий образ безмежний-ного простору, а незвичайний епітет нагромадженої про-тівоположен слову океан скупченням приголосних, і до того ж в ньому захований грім (нагромаджений), опору-тися спалаху блискавки, про яку піде мова в третьому вірші, причому і блискавка, не названа прямо, а дана непрямими музично-словесними засобами. Несподіванка і урочистість заключного сти-ха виражена і засобами ритму: вірш з чотирма уда-реньямі змінюється віршем іншого темпу, підкресленим двома пирриха:
І сльози щастя душать груди
Перед явища Карменсіти.
Глядач слухає оперний оркестр, -Може бути, увертюру (під грозою співучої), - і чекає виходу певі-ці. Таким є один план вірша. Любов грандіозна, як первісні стихії природи - океан, гроза з гро-мом і блискавкою, -і всеосяжна, як віра; очікування коханої жінки одно станом релігійного Екста через, очікуванню дива, явища Бога простим смертним. Зіставлення стихій природи з внутрішнім станом людини посилено і повторенням дієслова змінює, від-носиться до обох світів. зовнішньому і внутрішньому. А саме «зміна» виражено ще й засобами поетічес-кою інтонації: підрядне речення, з якого починається пролог, охватьгвает не всі чотиривірш, а лише три вірші, - чотиривірш з перехресними риф-мами зламано, остання його рядок віднесена до слідую-щей синтагме , до головного предлйженію: так ритмико-синтаксично, та ще за допомогою єдиного в сти-хотворении enjambement, виражена ідея: змінює лад.
Любов - релігія. Ця думка проходить через всю ли-Ріку Блоку, починаючи від Віршів про Прекрасну Даму, де улюблена жінка ототожнювалася з Богом і всесвіту:
Все буття і суще згідно
У великій, безперестанної тиші.
Дивись туди участность, байдуже, -
Мені все одно - всесвіт в мені.
Я вірую, і відчуваю, ц знаю,
Співчуттям провидця не звів.
Я сам в собі з надлишком роблю висновок
Всі ті вогні, якими ти гориш.
Але більше немає ні 'слабкості, ні сили.