АПК відноситься до числа найбільш великих міжгалузевих комплексів, що виникли в розвинених країнах ринкової економіки в результаті посилення міжгалузевих інтеграційних зв'язків. Наприклад, в США, де АПК виник на початку 1960-х рр. в ньому створюється 6 - 7% ВВП і близько 8% зайнятих. За приблизними оцінками, в світовому ВВП частка АПК становить 20 - 25% і має тенденцію до збільшення завдяки використанню досягнень сучасного НТП.
Організаційну структуру сучасного АПК складають три сфери:
1-ю сферу утворюють галузі, які постачають сільському господарству засоби виробництва і здійснення його матеріально-технічне обслуговування (сільськогосподарське машинобудування, тракторобудування, хімічна, фармацевтична промисловість, насінництво і ін.).
В середньому на частку 1-й сфери припадає близько 30% АПК.
2-я сфера утворює власне сільське господарство (ріллі тощо), на її частку припадає близько 10% і спостерігається тенденція до зниження.
3-тя сфера включає галузі, які здійснюють переробку, зберігання, перевезення і збут сільськогосподарської продукції, тобто галузі, функціональне призначення яких полягає в доведенні до споживача вироблених сільським господарством продуктів. У числі цих галузей - харчова промисловість (провідне місце); тарне і складське господарство; транспорт; оптова та роздрібна торгівля продовольством; громадське харчування.
На 3-ю сферу в середньому припадає 60% і спостерігається тенденція не тільки збереження цієї частки, але і збільшення.
Високу ефективність сільського господарства в розвинених країнах зумовили [24]: наявність в економіці розвиненої системи АПК; ефективне поєднання великих господарств з найманими працівниками та фермерської системи виробництва; функціонування налагодженої системи державного регулювання; висока результативність організації науки і коммерционализации науково-технічних досягнень в сільськогосподарській практиці.
За оцінкою експертів, з другої половини 90-х рр. в світовому сільському господарстві почався новий етап розвитку, що перевершує за значимістю такі прориви ХХ ст. як механізація і «зелена революція». Мова йде про біотехнології і нових інформаційних технологіях. Використання досягнень біотехнології (генетично модифікованого насіння, клонування і т.д.) може привести до серії нових проривів у зростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, а також до створення нових продуктів із заданими властивостями, націленими на задоволення специфічних потреб проміжних галузей і кінцевих споживачів.
Зазначені технологічні зрушення докорінно змінили продуктивні сили і виробничі відносини сільського господарства. На рубежі століть органічно склалося світове сільське господарство, вже не просто як сума національних аграрних економік, а як єдина світова виробнича система, де в зростаючій мірі починають застосовуватися загальні «правила гри», відбувається лібералізація міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами, чому в чималому ступені сприяє діяльність Світової організації торгівлі (СОТ).
Рівень розвитку і обсяги сільськогосподарського виробництва в різних групах країн неоднаковий і пояснюється перш за все організаційними формами господарювання (тобто ефективністю використання ресурсів), матеріально-технічною базою, а також природно-кліматичними умовами і наявністю земельних ресурсів, придатних для обробітку різних культур і вирощування худоби.
Найбільш гостро в даний час проблема дефіциту продовольства стоїть перед найбіднішими країнами, групи країн, що розвиваються (див. Розділ 1).
Однак проведення аграрних перетворень в країнах, що розвиваються в поєднанні з активізацією державної підтримки та використанням досягнень НТП свідчить про намітилися позитивних тенденцій в підйомі сільського господарства і в даній групі країн.
З урахуванням вищевикладеного багато експертів сходяться в тому, що виробництво продовольства в світі в поточному столітті (по крайней мере, до 2030 р) здатне в цілому задовольнити попит населення в продуктах харчування. Цьому буде сприяти подальша лібералізація міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, в т.ч. ослаблення протекціонізму і поступове зниження імпортних обмежень.
Міжнародна торгівля продовольством активно розвивається (частка продовольства у світовому експорті в середньому становить близько 10% зі зростаючим вартісним обсягом, таблиця 22).
Таблиця 22 - Світовий експорт і імпорт продуктів харчування
Обсяг, млрд дол.
Провідною позицією в міжнародній торгівлі продовольством є зернові культури (пшениця, ячмінь, овес, кукурудза, рис, гречка та ін.), Тому що за оцінкою фахівців, за рахунок цих культур людина задовольняє в середньому половину своїх потреб у їжі.
Сучасний світовий ринок зерна контролюють п'ять основних експортерів (США, Канада, Австралія, Аргентина і Європейський союз), на частку яких припадає понад 80%. Провідне становище на ринку зерна належить США (28% обсягу торгівлі), далі йдуть Канада - 17%, Австралія і ЄС - по 15%, Аргентина - 11%.
Разом з тим, з огляду на велику залежність сільськогосподарського виробництва від погодних умов, при прогнозах необхідно враховувати і цей фактор. Зокрема, дослідження, присвячені можливого впливу глобального потепління на сільське господарство, приходять до різних висновків, тому тут зберігається високий рівень невизначеності. Найостанніші дослідження вказують на ймовірність незначних сприятливих наслідків для врожайності зернових культур в температурних зонах середніх і високих широт через незначного підвищення температури (на 1 - 2%). На думку вчених, подальше підвищення температури швидше призведе до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Ті країни, які розташовані ближче до екватора, мають менший потенціал для адаптації, оскільки у них на частку сільського господарства припадає основна частина ВВП.
Крім того, в даний час визнається, що небезпека виходить не стільки від потепління клімату, скільки від пов'язаних з цим збільшення частоти та інтенсивності екстремальних погодних явищ (посухи, повені, урагани). Це також вплине на сільськогосподарське виробництво і на продовольчу безпеку світової спільноти.