Глава 1. Головне - завжди бути вірним собі і ні за що не здаватися.
Цей перл мудрості сходить ще до часів шекспірівського «Гамлета» і пов'язаний з ім'ям головного королівського радника Полонія. Щоб пояснити значення цього персонажа для теми нашої розповіді, а саме як ви-кувати своє нещастя своїми ж власними руками, нагадаємо, що Поло-ний примудрився довести здатність зберігати вірність самому собі до та-кого віртуозного рівня, що врешті-решт був «прийнятий за щура »і пронзен шпагою разом з килимом, за яким мав необережність спря-таться. Зауважимо до речі, що, судячи з усього, в Датському королівстві в ті часи був ще невідомий інший перл мудрості, який говорить, що підслуховування під дверима - аж ніяк не найвдаліший спосіб дізнатися про себе що-небудь приємне.
Нам можуть заперечити, що в даному випадку мистецтво творити влас-ні нещастя доведено до зовсім вже гіпертрофованих розмірів, виходячи щих за рамки цього дослідження, але ж не можна відмовляти Шекспіру в праві на деякі поетичні перебільшення. Як би там не було, але основний принцип все одно залишається в силі.
Жити в постійному конфлікті з усім світом і, головне, з оточуючими вас людьми - справа в общемто зовсім нехитра. Куди важче осягнути і довести до досконалості мистецтво бути нещасним наодинці з собою, не залежачи від оточуючих і не потребуючи їх послугах. Ми завжди можемо докір-нуть партнера в нестачі любові, підозрювати підступність начальства або звалювати на погоду провину за своє поганий настрій, з цим без праці може впоратися кожен. Але ж наше завдання - обходитися в цій важливій справі без будь-якої сторонньої допомоги. Як же стати самому собі найлютішим ворогом? Надійним дороговказом на жаль можуть служити народні після-віци і приказки. Будучи вираженням так званого здорового глузду або якогось таємничого інстинкту істини, народна мудрість таїть для нас невичерпне джерело натхнення. Головне, не звертати ніякого внима-ня на те, що для будь-якого з цих висловів завжди можна знайти інше, що має абсолютно протилежний зміст. Взяти хоча б «Береженого бог береже» і «Вовків боятися - в ліс не ходити» або «Поспішиш - людей насмішиш» і «Куй залізо, поки гаряче». Просто треба раз і назавжди виб-рать какоенибудь одне такий вислів і зробити його головним орієнтиром повсякденної поведінки, своїм кредо, символом власного «Я». Звідси неважко прийти до переконання, що на світі існує тільки одна пра-вільная точка зору і вона по дивній випадковості збігається з вашим власним. А тут вже все один крок до утвердження, що світ влаштований неправильно і в ньому все йде не так, як потрібно.
Тут, до речі, вже можна помітити різницю між справжнім профессио-налом і жалюгідним дилетантом. Останній ще іноді може, приречено знизавши плечима, змиритися з неминучим недосконалістю цього світу. Але той, хто вірний собі до кінця, справжній майстер своєї справи, ніколи не понизиться до такого жалюгідного компромісу. Опинившись перед вибором між світом, який він є, і світом, яким він, на його переконання, мав би бути, - тим же самим фатальним вибором, який ще в незапам'ятні часи займав розуми древніх індуїстських філософів, - професіонал без жодних вагань перед- почтет друге і з обуренням відкине перше. Стійкий капітан кораб-ля, з якого вже давно втекли навіть останні щури, він відважно пус-тится в плавання по бурхливому нічному морю. Залишається тільки шкодувати, що в цьому арсеналі мудрих висловів немає одного, яке було відоме ще стародавнім римлянам: Ducunt fata volentem, nolentem trahunt, або, простіше го--животворящою, «доля бажає веде, а не бажає тягне».
А вже слідувати голосу здорового глузду або підкоритися волі долі наш герой аж ніяк не розташований, причому це завзяте неприйняття реальності з часом набуває у нього досить своєрідні форми, перетворюючись в не-кую всепоглинаючу нав'язливу ідею, майже мана. У своєму прагненні завжди і в усьому бути вірним собі він все більше переймається духом отри-цанія, адже відмовитися від цього означало б для нього змінити самому собі. Уже той факт, що хтось порадив йому вступити тим чи іншим чином, служить для нього самим вагомою підставою, щоб ця рада була беззастережно відкинутий навіть в тому випадку, якщо з об'єктивної точки зору він обіцяє відомі вигоди. (Зрілість, як визначив її один з моїх колег, - це здатність людини прийняти рішення навіть попри те, що воно збігається з порадами власних батьків.) Але і це ще не межа. Справжній геній власного нещастя - це той, хто здатний досягти воістину захмарних висот і героїчно від-піддати навіть те рішення, яке представляється найбільш розумним йому самому, залишаючись глухим до аргументів власного розуму. Так змія, не задовольняючись можливістю вкусити свій хвіст, потихеньку починає пожі-рать сама себе. Чи треба говорити, що досягається при цьому відчуття ніс-частина просто не піддається ніякому порівнянню.
Звичайно, для менш обдарованих читачів стан такого повного і бе-зисходного відчаю залишається бажаним, але, на жаль, недосяжним ідеалом.
Глава 2. Чотири способи гри з минулим.
Кажуть, час найкращий лікар, воно лікує будь-які рани. Що ж, може, це і так, але не варто впадати у відчай. Адже можна перешкодити часу вести чорну, руйнівну роботу і перетворити минуле в надійний і постійного-ний джерело наших нещасть. Домогтися цих результатів можна чотирма різними способами, які відомі ще з незапам'ятних часів.
1. Ідеалізація минулого.