Ян Айрапетян живе в невеликому красивому містечку Костёрово Петушинському району Володимирської області, вчиться в школі №2, із задоволенням відвідує гурток юних кореспондентів «Ехо», яким керує Світлана Борисівна Матюнина, збирає шкільні анекдоти і пише казки. Одну зі своїх казок Ян дарує всім читачам «Багаття».
Жили колись на світі два брата. Старший брат був людиною заздрісним і ледачим, а молодший - добрим і працьовитим. І ось одного разу в тому краю, де вони жили, настала посуха. Вирішили тоді обидва брати до Бога в працівники найнятися. Бог погодився. Розділив він своїм пальцем поле на дві рівні частини і сказав братам:
- Ось цю частину поля будеш обробляти ти! - звелів він лінивці. - А праву ти! - вказав він трудяга. - Плату за роботу отримаєте в кінці року.
Потім Бог дав братам насіння пшениці та двох зайців, запряжених в голоблі. І брати взялися за справу.
Лінивий не дуже-то і потів: з горем навпіл зорав поле, сяк-так посіяв пшеницю. А коли прийшла пора поле поливати, лінь йому стало воду з Річки Сліз Радості тягати, адже за нею далеко йти треба було. Тому він полив поле водою з Річки Сліз Горя. А ось Трудяга працював не покладаючи рук. За одну ніч він зорав і засіяв все поле, полив його водою з Річки Сліз Радості.
Настала осінь. Дозріла пшениця. Брати стиснули її і понесли на показ Богу. Першим свої зерна показав Лінивий. Але якими вони були чахлими! На вигляд вони були схожі на чорні вуглинки.
Бог, побачивши це, насупився і, взявши зерна, підкинув їх у небо. І в ту ж хвилину з них з'явилися чорти і полетіли на поле, на якому працював Лінивий. Там вони і оселилися.
Так з'явився пекло.
Слідом за цим Бог взяв зерна Трудяги. Ці зерна блищали, немов золото, і вони сяяли, як діаманти. Бог посміхнувся і підкинув їх у повітря. І в ту ж мить з цих зерен з'явилися ангели і полетіли на поле, де орав молодший брат.
Так з'явився рай.
А Господь, діставши з-за пазухи два мішка, простягнув їх братам і прорік:
- Відправляйтеся додому!
І зараз брати опинилися в своїй хаті. Вони розв'язали мішки і ось що побачили.
У мішку лінивця лежали десять золотих монет, а ось у Трудяги ... один щербатий гріш.
Ледар від радості мало не збожеволів, а дізнавшись, скільки отримав його брат, розреготався:
- От дурень! Працював би, як я, і отримав би стільки ж грошей!
Прикро стало трудяга. Схопив він тоді гріш і, не пам'ятаючи себе, шваркнул його об підлогу!
Але тут сталося диво! Тільки-но гріш вдарився об підлогу, як тут же розлетівся на шматки, а уламки перетворилися ... в золоті монети!
Ледар, побачивши це, подумав про себе: «Якщо у брата гріш перетворився в золото, то у мене, напевно, золоті перетворяться в діаманти!» Вирішивши так, він схопив десять золотих і кинув їх на підлогу. Монети з дзвоном впали додолу і перетворилися ... в чорні вугілля!
Ледар став з досади волосся на собі рвати, але Трудяга пошкодував його і сказав: «Не горюй, братик. Я поділюся з тобою своїм багатством! »
Але Лінивий тільки затрясся від злості і в той же день помер від заздрощів.
Поховав брата Трудяга, погоревал, а через деякий час одружився, обзавівся господарством і зажив з тих пір, як у Христа за пазухою.
Художник Ольга Граблевская