UDK 351.71
BBK 65.201-21
This paper analyses reasons and consequences of curtailment in the list of strategical enterprises in the state property of Russian Federation. Advantages of "strategical enterprise" status are examined.
Перелік стратегічних підприємств в Укаїни в даний час скорочується. Цей процес може мати негативний вплив на положеніеУкаіни у світовій економічній системі. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває теоретичне переосмислення ролі стратегічних підприємств в системі управління державною власністю. Значимість даного аспекту досліджень обумовлена тим, що в зв'язку з глобалізацією світової економіки, загострюються протиріччя між національними державами і міжнародним капіталом, який прагне зруйнувати національні держави з метою безконтрольного використання ресурсів. Недавні дослідження швейцарських учених статистично підтвердили, що реальна економічна влада і левова частка світового національного багатства припадає на частку 147 суперкорпорацій, які шляхом перехресного контролю оволоділи 40% глобального корпоративного багатства [1].
Росія для світового фінансового капіталу представляє першорядний інтерес, так як на її території розташовані практично всі стратегічні ресурси: земля, прісна вода, ліси та інші корисні копалини. Значна частина їх поки ще перебуває в державній власності. Щоб вивести ці ресурси з під контролю держави, необхідно обгрунтувати необхідність зменшення частки державної власності, довести її неефективність. В ході ринкових реформ вУкаіни на державному рівні сформувалися нові підходи до ролі державної власності в господарстві країни. Ці зміни стосуються як масштабу державної власності, так і системи управління. Можна відзначити наступні зміни в розвитку державної власності на сучасному етапі: впроваджується ідея поділу влади і власності; відбувається поетапне скорочення державної власності; посилюється розмивання меж фірми і меж корпоративного управління; спостерігається тенденція до зближення, комбінування різних форм власності через механізм державно-приватного партнерства (ДПП); відбувається постійний перерозподіл власності. За даними рейтингового агентства «Експерт РА» майже чверть виручки великого бізнесу вкладається в придбання нових активів, а не в розвиток виробництва. В ході перевірки Рахункової палатойУкаіни ВАТ "НК" Роснефть ", держкорпорації" Росатом ", ВАТ" Інтер РАО ЄЕС "з'ясувалося, що збільшення інвестиційної програми" Інтер РАО ЄЕС "вироблено за рахунок збільшення покупки активів при одночасному зниженні обсягів капітальних вкладень. У ВАТ" Газпром ", ВАТ" українські залізниці "(РЖД), ВАТ" ФСК ЄЕС ", ВАТ" Аерофлот "обсяги інвестиційних програм зменшилися [2].
Відповідно до українського законодавства перелік стратегічних підприємств формує Уряд Укаїни, а затверджує Президент. Стратегічними вважаються «організації оборонно-промислового комплексу - виробничі, науково-виробничі, науково-дослідні, проектно-конструкторські, випробувальні та інші організації, які здійснюють роботи по забезпеченню виконання державного оборонного замовлення» [3].
З числа стратегічних підприємств були виключені навіть такі важливі з точки зору оборони країни підприємства і організації, як Московський інститут теплотехніки - розробник «Тополя» та «Булави» і Стрийський завод в Удмуртії, де виробляється ядерне озброєння. Правда, згодом Московський інститут теплотехніки повернули до переліку стратегічних підприємств.
Спробуємо розібратися, які конкурентні переваги дає включення в перелік стратегічних підприємств? По-перше, такі підприємства мають право на державну підтримку в самих різних формах: субсидії, відстрочка зі сплати податків, гарантований державне замовлення. По-друге, ускладнюється процедура банкрутства стратегічних підприємств. По-третє, ці підприємства мають обмеження на використання іноземних інвестицій. Розглянемо кожне з виділених переваг більш докладно.
Для підприємств ОПК діючими правилами надання державної підтримки ніяк не пов'язане з формою власності підприємства. Умовою отримання субсидії є включення даної організації до переліку стратегічних підприємств ОПК і в зведений реєстр організацій ОПК. Більшість підприємств ОПК перебуває в підпорядкуванні Міністерства промисловості і торгівлі. У ньому створено департамент розвитку ОПК.
У Міністерстві розроблені різноманітні інструменти підтримки підприємств ОПК. До них відносяться федеральні цільові програми, внесок до статутних капіталів підприємств, субсидування процентних ставок за кредитами, спрямованими на підтримку експорту високотехнологічної продукції, підтримка учасників виставково-ярмаркових заходів, субсидування процентних ставок за кредитами, отриманими для здійснення технічного переозброєння підприємств, субсидії на здійснення інноваційних і інвестиційних проектів з випуску високотехнологічної продукції ОПК, лізинг.
Зокрема, на підтримку внутрішнього ринку збуту для вітчизняних суднобудівних і авіабудівних підприємств спрямована така міра, як субсидування закупівель цивільних суден, виготовлених на українських верфях, і лізингових платежів за договорами на їх придбання [4].
Однак недосконалість податкового законодавства України часто підриває можливість реальної підтримки стратегічних підприємств. Зокрема, ВАТ «33 Судноремонтний завод» була надана субсидія в розмірі 199,74 млн. Рублів, з неї на погашення заборгованості з податків і зборів направлено 157,4 млн. Рублів, або 79% субсидії. Отримана субсидія практично вся знову повернулася до бюджету, а не пішла на розвиток підприємства.
Не завжди державна допомога вчасно доходить до стратегічних підприємств. Це пов'язано з бюрократичною процедурою узгоджень між різними міністерствами. Зокрема, через неузгодженості дій між Мінпромторгу і Міністерством фінансів терміни узгодження документів затягуються. Майже всі проекти розпоряджень неодноразово поверталися МінфіномУкаіни на доопрацювання в МінпромторгУкаіни [5]. Це веде до того, що підприємства не можуть вчасно отримати підтримку.
Важливим для виживання стратегічних підприємств в умовах ринкової стихії є також більш складна процедура банкрутства стратегічних підприємств. Нещодавно були схвалені поправки в законодавство про банкрутство, які стосуються ознак банкрутства і підстав для визнання банкрутства стратегічних підприємств. Зокрема, ці поправки дають можливість гасити кредиторську заборгованість підприємств за рахунок внесків України в їх статутний капітал, а також збільшені сукупні вимоги до боржника. Вони будуть складати тепер 5 млн. Руб. замість 500 тис. руб. [6].
Для зменшення небезпеки підпорядкування національних стратегічних підприємств світовій фінансовій капіталу в усьому світі використовуються законодавчі обмеження на доступ іноземних інвесторів у стратегічні галузі. Обмеження виступають в різних формах: повної заборони на придбання іноземними інвесторами акцій певних компаній, часткової заборони (придбання акцій в розмірі не більше 49% або тільки за умови попереднього схвалення або сповіщення про угоду компетентних органів відповідної держави).
- нафтогазовий / гірничодобувний сектор;
- банківський сектор;
- на підприємства, що використовують радіоактивні джерела обмеженою ступеня небезпеки;
- на підприємства, що використовують в промислових цілях бактерії невисокою групи патогенності.
Державно-правове управління Президента України обгрунтувало виключення даних підприємств з числа стратегічних наступними причинами: частка участі держави в статутному капіталі нижче контрольної, різна стадія банкрутства і відсутність стратегії відновлення платоспроможності, відсутність державного оборонного замовлення, відсутність фінансово-господарську діяльність або підприємства підлягають ліквідація. Однак, в числі виключених були і підприємства, які не підпадають під ці критерії. До них відносяться ВАТ «Трансінжстрой», ВАТ «Газпром», ВАТ Ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С.П.Корольова », ВАТ« Перший канал ».
Процес приватизації стратегічних підприємств пов'язаний з тим, що на державному рівні вУкаіни в даний час існує уявлення про надмірність державної власності. Як відзначають учасники парламентських слухань у Державній Думі Україна з проблем власності, в даний час 75% всього обсягу майна, включеного в цивільні правовідносини, доводиться на державну власність. Посилаючись на світову практику, вони вважають, що для ефективного функціонування ринкової економіки в державній власності має перебувати не більше 20-25% майна країни [7].
А.Панарін попереджав, що країни-гегемона в планетарному масштабі реалізують концепцію, в результаті якої, «власність повинна піти з рук тих, хто розпоряджається нею менш ефективно, в руки тих, хто здатний забезпечити максимальну рентабельність і віддачу» [9].
На закінчення відзначимо, що подальша реалізація існуючого підходу до стратегічних підприємств може привести до втрати національної юрісдікцііУкаіни над активами, що забезпечують обороноздатність країни. Уже зараз основним акціонером ВАТ "Туапсинський морський торговий порт" (ТМТП) - основного оператора морського порту в Туапсе є міжнародний транспортний холдинг Universal Cargo Logistics Holding BV. Йому належить 69,25 відсотка цінних паперів ТМТП. Фактично держава передала стратегічний об'єкт в руки міжнародної транснаціональної корпорації. Приватизація морських портів може призвести до того, що уУкаіни буде відсутня можливість забезпечувати стратегічне стримування та захист морських кордонів, ресурсів і комунікацій, транспортування вантажів і пасажирів на морських і внутрішніх водних шляхах, використання біологічних і сировинних багатств Світового океану [10]. Держава, втрачаючи власності, позбавляється і реальної економічної влади