Отже, предметна область психодіагностики передбачає дозвіл двох видів завдань: науково-дослідних і науково-практичних.
Істотним фактором формулювання завдань психодіагностики є міра і ступеня та відповідальності психолога: вона істотно вище при вирішенні практичних завдань, і тут в справу вступає етика практичного психолога.
За ознакою «руху» використання психодіагностичної інформації виникають на практиці завдання можуть бути зведені до наступних ситуацій:
• застосування психодіагностичних даних фахівцем - суміжником для постановки психол-кого діагнозу або прийняття адміністративного рішення. В цьому випадку психолог не несе відповідальності за наслідки використання отриманих ним даних про конкретну людину;
• застосування психодіагностичних даних психологами для формулювання висновку про специфічні особливості обстежуваного, з подальшою передачею такого висновку фахівцям іншого профілю, які або надають якийсь вплив на обстежуваного, або приймають щодо нього якесь рішення. Тут ступінь відповідальності виявляється максимальною в зв'язку з можливими невірними рішеннями інших людей за переданими психодиагностом відомостями.
• використання психодіагностичних даних психодиагностом для подальшої передачі їх іншому фахівця - психолога, який або продовжує психодіагностичне обстеження, або здійснює необхідну корекцію або консультацію. Очевидна взаємність відповідальності в даному випадку .;
• застосування психодіагностичних даних самим клієнтом для саморозвитку, корекції поведінки і т.п. що передбачає коректність психодиагноста в доведенні достатньою і «неповреждающей» інформації до обстежуваного.
Лекція, реферат. Завдання психодіагностики. Наукові і практичні завдання психодіагностики. - поняття і види. Класифікація, суть і особливості.