культура духовний суспільство
Культура тісно пов'язана з суспільством. Якщо під суспільством розуміється сукупність людей, то під культурою - сукупність результатів їх діяльності. Культура - таке ж важливе для людського пізнання поняття, як гравітація, матерія, еволюція, суспільство, особистість. У Стародавньому Римі, звідки прийшло це слово, під культурою розуміли обробіток землі і окультурення грунту. У XVIII ст. культура придбала духовний, а точніше сказати, аристократичний відтінок. Цей термін став позначати вдосконалення людських якостей. Культурним називали людини начитаного і витонченого в манерах поведінки. До сих пір слово «культура» зв'язується у нас з красним письменством, картинною галереєю, оперним театром і хорошим вихованням.
У XX ст. вчені, які вивчають примітивні народи, виявили, що у австралійських аборигенів чи африканських бушменів, що живуть по первісним законам, немає ні оперного театру, ні картинної галереї.
Культура є основою для духовного здоров'я населення. Духовне здоров'я населення характеризується такими поняттями як духовність, суспільні ідеали і цінності.
Духовна криза - криза суспільних ідеалів і цінностей, що складають моральне ядро культури і додають культурній системі якість органічною цілісності, автентичності.
Культуру прийнято ділити на матеріальну і духовну. Під матеріальною культурою розуміють все те, що створюється людьми в утилітарних цілях. Це також способи, технології виробничої діяльності, необхідні для її здійснення знання і вміння. До матеріальної культури відноситься і фізична культура, ставлення до власного здоров'я, до місця свого проживання.
Поняття духовна культура більш складне, багатогранне. Це пізнавальна (в широкому сенсі слова) і інтелектуальна діяльність, етичні норми і естетичні уявлення, релігійні переконання. До духовної культури відноситься також ряд аспектів педагогічної діяльності, правових уявлень. В цілому ж провести чітку межу між матеріальною і духовною культурою не можна. Наприклад, одні і ті ж предмети можуть грати роль утилітарних і естетично цінних, будучи, по суті творами мистецтва (наприклад килими, посуд, архітектурні споруди). Очевидно, в одних випадках такі предмети будуть задовольняти переважно утилітарні, в інших - духовні (естетичні) потреби. Інтелектуальна діяльність також може направлятися як на вирішення суто практичних завдань, так і на філософське осмислення світу.
Поняття духовної культури:
-- містить в собі всі області духовного виробництва (мистецтво, філософію, науку та ін.),
-- теоретизм, з орієнтацією на істину і створенням особливого сутнісного буття, протилежного звичайним явищам життя;
-- цим, що підкоряє моральному змісту життя все інші людські устремління;
--творчої (т. е. спрямованої на формування «другої природи». середовища проживання людини, знарядь праці, машин і механізмів і т. п.);
-- руйнівною (пов'язаної з різними війнами, революціями, етнічними конфліктами, знищенням природи і т. д.).
У людської діяльності існують певні орієнтири. Їх називають цінностями. Цінність - це те, що значимо для людини, що йому дорого і важливо, на що він орієнтується у своїй діяльності. Суспільство вибудовує певну систему культурних цінностей, яка виростає з ідеалів і потреб його членів. До її складу можуть входити: - головні життєві цінності (уявлення про мету і сенс життя, щастя);
-- цінності міжособистісного спілкування (чесність, доброзичливість);
-- демократичні цінності (права людини, свобода слова, совісті, партій);
-- прагматичні цінності (особистий успіх, підприємливість, прагнення до матеріального багатства);
-- світоглядні, моральні, естетичні та ін. цінності. Серед найбільш важливих цінностей для людини, багато в чому визначальною, є проблема сенсу його життя. Погляд людини на проблему сенсу життя формується через усвідомлення ним кінцівки свого буття. Людина - це єдина жива істота, яка розуміє неминучість своєї смерті. Щодо проблеми сенсу людського життя склалося дві несхожі один з одним точки зору. Перша - атеїстична. Вона має давню традицію і сходить, зокрема, до епікурейства.
Суть її полягає в тому, що якщо людина істота смертна, то сенс життя - в самому житті. Епікур заперечував для людини значимість феномена смерті, стверджуючи, що її просто не існує, оскільки поки людина жива - її немає, а коли він вмирає - то він не в змозі більше усвідомити сам факт своєї смерті. Призначаючи як сенсу життя саме життя, епікурейців вчили, що ідеал людського існування - це атараксия, або ухилення від страждань, спокійна і розмірене життя, що складається з духовних і фізичних задоволень, даних в міру. Закінчення цього процесу і означає припинення буття людини. Матеріалістична філософія, яка продовжує античну традицію епікуреїзму, у всіх своїх проявах виходить із заперечення загробного життя і орієнтує людину на максимально повну реалізацію себе в існуючій реальності. Однак це не вичерпує всього змісту цього поняття. Інша точка зору на проблему сенсу життя - релігійна. Релігія вирішує цю проблему досить просто, стверджуючи факт загробного існування людини. У своїх різних модифікаціях релігія вчить тому, що земне, людське буття є лише приготування до смерті і набуття вічного життя. Це необхідний етап для очищення і спасіння душі. Вищою формою людської діяльності є творчість.
Творчість - це людська діяльність, яка створює якісно нові, ніколи раніше не існували, матеріальні і духовні цінності. Практично всі види людської діяльності включають в себе елементи творчості.
-- задум (це первинна організація матеріалу, виявлення центральної ідеї, ядра, проблеми, намітки етапів майбутньої роботи);
-- дозрівання ідей (процес конструювання «ідеального предмета» в уяві творця),
-- осяяння (рішення виявляється там, де його і не намагалися шукати);
-- перевірка (експериментальна або логічна оцінка новизни знайденого рішення). Процес створення нового приносить творцеві почуття задоволення, стимулює його натхнення і спонукає його до нового творіння.