Вимоги, що пред'являються до судового рішення, також випливають із завдань цивільного судочинства: 1) захистити порушене (оскаржене) право, відновити і забезпечити можливість його належного здійснення; 2) надати виховний вплив на учасників судочинства, а також на широке коло громадян. Ці завдання можуть бути виконані за умови, якщо судове рішення переконливо, зрозуміло і справедливо, тобто якщо надана захист відповідає встановленим судом обставинам та закону, що регулює спірне матеріальне правовідношення, суб'єктивні права і обов'язки, факти.
Вимоги, яким має задовольняти судове рішення, передбачені законом і за характером поділяються на дві групи вимог, що пред'являються: а) до змісту судового рішення; б) до форми судового рішення.
Відповідно до ст. 192 ЦПК судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
При відсутності норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд застосовує норми, що регулюють подібні правовідносини (аналогія закону). Якщо відсутні і такі норми, суд вирішує справу виходячи з загальних засад чинного законодавства і Конституції Російської Федерації.
Поняття законності охоплює і вимога обгрунтованості, так як обов'язок суду виносити обгрунтовані рішення встановлена законом і порушення цього обов'язку означає порушення закону.
Обгрунтованість судового рішення - вимога відповідності висловлених у вирішенні суджень встановленим судом обставинам справи. Як зазначив Пленум Верховного Суду СРСР, рішення є обґрунтованим, якщо в ньому викладені всі мають значення для справи обставини, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, і наведені докази на підтвердження висновків про встановлені обставини справи, права та обов'язки сторін *.
Вимоги законності і обґрунтованості судового рішення докладніше розкриті в розділі підручника «Перегляд рішень і ухвал судом касаційної інстанції».
Таким чином, Пленум Верховного Суду СРСР сформулював як самостійне вимога до судового рішення, - вимога вмотивованості, яке не тотожне вимогу обгрунтованості.
Судове рішення повинно задовольняти вимоги повноти, мати вичерпний характер. Це означає, що суд своїм рішенням повинен дати всебічний і повну відповідь на всі вимоги і заперечення сторін, які розглядалися судом. У рішенні має бути сформульовано, що ухвалив суд по кожному позовною вимогою (по кожному з'єднаному позовом, зустрічним позовом, заявленому вимогу на предмет спору третьою особою).
Проявом неповноти може бути те, що суд дозволив вимоги не всіх позивачів або можуть стосуватися не всіх відповідачів.
Вимога безумовності, яким має відповідати судове рішення, означає, що дія судового рішення не може ставитися у залежність від настання або ненастання будь-яких умов.
Умовне рішення не усуває невизначеності у взаєминах сторін і саме здатне привести до нового спору.
Вимога визначеності виключає можливість постанови альтернативних рішень. Однак чинне цивільне процесуальне законодавство допускає факультативні рішення.
Під факультативними розуміються такі рішення, в силу яких відповідач зобов'язаний вчинити певні дії, але якщо це неможливо, він зобов'язаний зробити натомість інше дію. Постанова факультативного рішення передбачено ст. 200 ЦПК, на підставі якої при присудженні майна в натурі суд зазначає в рішенні його вартість. Ця сума стягується з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна в натурі не опиниться.
Факультативні рішення виносяться судом і на підставі ст. 201 ЦПК.