Виховання дитини як людини культури1
У фундамент побудови концепції виховання людини культури покладено постулат: «Століття техніки поступається місцем століття людини, і людство веде творчий пошук пу-тей переходу від техногенної цивілізації XX століття до антро-погенной цивілізації майбутнього». Нагадаємо в зв'язку з цим, що словом «постулат» позначають судження, далеко не оче-видне, але прийняте без доказів і підстав. Та-ким чином, Е.В. Бондаревська як вчений представляє в педагогіці оптимістичний варіант розвитку сучасно-го українського суспільства XXI століття.
Поняття «виховання». Виховання в цій концепції визна-виділяється як процес педагогічної допомоги дитині в ста-лення його суб'єктності, культурної ідентифікації, з-соціалізації, життєвому самовизначенні.
До базових виховним процесам, що сприяє становленню дитини як суб'єкта життя, історії, куль-тури, відносяться:
- життєтворчість - включення дітей в рішення ре-альних проблем власного життя, навчання технологіям зміни власного життя, створення середовища життя;
- соціалізація - входження дитини в життя суспільства, його дорослішання, освоєння різних способів жізнедеятель-ності, розвиток його духовних і практичних потребнос-тей, здійснення життєвого самовизначення;
- культурна ідентифікація - затребуваність куль-турне здібностей і якостей особистості, актуалізація чув-ства приналежності дитини до певної культури і надання йому допомоги в набутті рис людини культури;
- духовно-моральний розвиток особистості - оволодіння загальнолюдськими нормами моралі, формирова-ня внутрішньої системи моральних регуляторів поведінки (совісті, честі, власної гідності, боргу та ін.), Здатності робити вибір між добром і злом, вимірювати гуманістичними критеріями свої вчинки і поведінку;
- індивідуалізація - підтримка індивідуальності, са-мобитності особистості, розвиток її творчого потенція становлення особистісного образу дитини.
Людина культури - гуманна особистість. Педагогічні аспекти виховання гуманності складаються з гуманізації та гуманітаризації всіх методів і всієї системи вихователь-них відносин. У зв'язку з масовим поширенням в со-тимчасової життя різних форм агресії, жорстокості і насильства актуальною стає завдання виховання безопас-ної особистості, тобто особистості, нездатної завдати шкоди ні людям, ні природі, ні собі.
Людина культури - це духовна особистість. Виховання духовної особистості передбачає розвиток духовних потреб-ностей в пізнанні і самопізнанні, рефлексії, красі, спілкуванні, творчості, автономії свого внутрішнього світу, пошуку сенсу життя, щастя, ідеалу. Духовність людини культури проявляється в його здатності до культурної іден-тіфікаціі, вибору культуросообразного способу життя. Для учня російської школи полем культурної самоідентіфі-кации є російська національна культура - від її ис-струмів до наших днів. Тому духовні підстави і цільових перевірок ші установки виховання людини культури зв'язуються в першу чергу з образом гражданінаУкаіни.
Людина культури - особистість і творча, і адаптуюся-ва. Подвійна природа зазначеного атрибута людини культури обумовлена тим очевидним фактом, що життє-здатність людини в сучасних умовах складається з двох блоків: засвоєних алгоритмів поведінки і готовий-ності до їх перетворення відповідно до ізменяющ-мися умовами, тобто до творчості.
Таким чином, людина культури - це осередок заходи творчості та адаптації. І, як ми вже зазначили, цей захід підтримується фундаментальним властивістю, забезпечую-щим цілісність і гармонійність різноманітних сторін особистості, - суб'єктність. Тобто цілісна людина культури - це не набір властивостей, функцій і добродете-лей, а це людина, здатна з максимальною ефектив-ністю реалізувати свої індивідуальні здібності в якомусь одному «спеціальному» зрізі особистості.
Особистісний розвиток, становлення особистісного образу передбачає проектування способу життя дитини в визна-діленої культурно-подієвої середовищі. Тому основне завдання вихователів - створення культурного середовища розвитку дитини і надання йому допомоги в самовизначенні.
У розглянутій концепції статус принципу як ме-тодологіческого і методичного компонента теорії і прак-тики кардинально змінений: це вже не основоположення, що не керівна ідея, не основне правило дослідження і практичної дії, а умова, що забезпечує дві-ються виховного процесу шляхом здійснення мети - становлення особистісного образу людини культури. Е.В. Бондаревська справедливо вважає, що принципи вос-харчування людини культури можуть бути поширені на всю систему культурологічного особистісно-орієнтованої освіти, і називає такі принципи:
- природосообразности. що означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає його виховання з ура-те закономірностей природного розвитку, статевовікових особливостей, особливостей психофізичної організації і за-датків; принцип зосереджує увагу вихователів на екологічній проблематиці, що включає як екологічно чисте навколишнє природне середовище, так і дбайливе відно-шення до природи дитини, її індивідуальності;
- культуросообразкості. орієнтує вихователів і всю систему освіти на ставлення: до дитинства - як культурного феномену; до дитини - як до суб'єкта жит-ні, здатному до культурного саморозвитку і самоізме-рівняно; до педагога - як до посередника між дитиною і культурою, здатному ввести його в світ культури; до обра-тання - як до культурного процесу; до школи - як до цілісного культурно-освітнього простору, де відтворюються культурні образи життя дітей і дорослих, відбуваються культурні події, здійснюються творіння культури і виховання людини культури;
- індивідуально-особистісного підходу. що передбачає ставлення до дитини як до особистості, індивідуальності, яка потребує педагогічної підтримки; принцип орі-ентірует на облік незавершеності, відкритості особистості до постійних змін, невичерпності її сутнісних характеристик; принцип означає неодмінну спрямований-ність виховання на виявлення, збереження і розвиток ін-індивідуальної, самобутності дитини, на підтримку про-процесів саморозвитку, самовиховання;
- ціннісно-смислового підходу. спрямований на со-будівля умов для здобуття дитиною сенсу свого вчених-ня, життя, на виховання особистісних смислів всього від-ходить в його спілкуванні з природою, соціумом, культурою;
- співпраці. який передбачає об'єднання це-лей дітей і дорослих, організацію спільної життєдіяльності-ності, спілкування, взаєморозуміння і взаємодопомога, взаємну підтримку і загальну спрямованість у майбутнє.
а) аксіологічний (ціннісно-смисловий), що включає універсальні загальнолюдські цінності, які «присвоюються» свідомістю і стають особистісними сенсу-ми відносин людини до світу, людям, самому собі;
б) культурологічний - різні «культурні завдання» і культурні середовища, в яких розгортається жит-недеятельность особистості (академічна, оздоровча, сімейна, досуговая і ін.); загальнокультурні здатності] твори культурного творчості, включені в со-тримання духовного життя особистості; цінності і традиції! національної культури і діяльності по їх збереженню, відродженню, відтворення та ін .;
в) жизнетворческое (подієвий) - події життя, способи їх організації та проживання (наприклад, колектив-тивні творчі справи), технології життя, способи изме-нения свого буття, перетворення життєвого середовища та ін ,;
г) морально-етичний - накопичення досвіду пережива-ня і проживання емоційно насичених ситуацій гуманного, морального поведінки: організація дітьми актів милосердя, прояви турботи про близьких і далеких, терпимості, поваги до інших людей, переживання почуття совісті, сорому, власної гідності і ін .;
д) цивільний - участь в суспільно корисних справах, прояв громадянських почуттів, відстоювання прав людини та інші ситуації, розвиваючі досвід громадянської поведінки;
е) особистісний - насиченість життєдіяльності дітей ситуаціями реальної відповідальності, вільного вибору, прийняття рішень, рефлексії своїх вчинків, поведінки, способів самооцінки, самокорекції і самовиховання, проектування своєї поведінки, особистісного розвитку та ін .;
ж) індивідуально-творчий - кошти розвитку здібностей, формування різних стилів життєдіяльності, впевненості в собі, самостійності, креативності.
Механізм виховання. Вихідним положенням будь-якої концепції виховання є відповідь на питання: де знаходиться джерело енергії, активності, що забезпечує стаю-ня дитини як людини культури, особистості і громадяни-на? У концепціях, що виникли на основі так званого об'єктного підходу, цей джерело-поза особистості дитини, він - в активності вихователя, в середовищі, в державі, в так чи інакше потрактований Абсолют і ін. В концепціях особистісно-орієнтованого виховання це джерело вбачаючи-ється всередині дитини у вигляді потенціалу його особистісного са-моразвітія, закладеного природою, і суб'єктивного досвіду. В силу цього учень виступає активним учасником воспи-тательного процесу, його суб'єктом, здатним орієнтир-вать цей процес відповідно до потреб свого розвитку. Виховання при цьому здійснюється як процес суб'єкт-суб'єктної взаємодії, заснований на діалозі-ге, обміні особистісними смислами, співробітництво. Саме факт визнання наявності у дитини внутрішнього потенціалу саморозвитку звертає увагу і турботу вихователя на розвиток суб'єктних властивостей особистості, що сприяють ак-туалізаціі внутрішніх потенцій, - внутрішньої неза-мости, самостійності, самодисципліни, самоконтролю, саморегуляції, здатності до рефлексії.
- вивчення вузлових подій життя дитини;
- педагогічна інтерпретація його індивідуальних особливостей;
- емпатичних прийняття учня таким, яким він є;
- спільне з учнем проектування етапів його подальшого розвитку;
- адаптація виховних засобів до характеру дитини;
- залучення його в педагогічні та життєві події;
- розкріпачення для діалогу, творчості, саморозвитку і самостроітельства.
1) рівень цін-ностно-смислового розвитку і самоорганізації особистості,
2) здатність до моральної саморегуляції поведінки,
3) міра педагогічної допомоги, яка необхідна навчаючи-щемуся в самостроітельства власної особистості.