У гуманістичної ж етики розвинене почуття совісті виражається в здатності до вірної оцінки фактів і власної ролі в тому чи іншому дії, в здатності співвіднести цю дію з загальнолюдським і індивідуальним розумінням добра і зла і в переживанні з цього приводу. Гуманістична совість, за Фроммом, це голос са-мого людини, кращого начала в ньому, здатного на са-моразвітіе. Гуманістична совість не дає людям бути рабами, безмовно підкорятися чужим інтересам, витрачати життя даремно. Вона закликає до самореалізації, до втілення в дійсність кращих своїх сил і воз-можностей, до того, щоб будувати своє життя в гармо-нии з іншими людьми. Іноді голос совісті звучить кос-венно через страх старості або смерті, коли людина раптом розуміє, що він не відбувся і не виконав дол-га перед самим собою. Совість - це заклик.
З одного боку, вони утворюють єдиний морально-психологічний механізм регуляції поведінки особистості, в якому совість виступає в якості підстави для виконання боргу.
З іншого боку, між совістю і боргом можуть виникати конфлікти, що породжують, як правило, розбіжністю цілей і інтересів особистість і суспільства. Питання про правоту совісті або боргу заздрості від обставин, від правильного або неправильного розуміння боргу.
Адже в совісті рішення, дії та оцінки співвідносяться ні з думкою або очікуванням оточуючих, а з боргом. Совість вимагає бути чесним в темряві - бути чесним, коли ніхто не може проконтролювати тебе, коли таємне не стане явним, коли про можливу твоєї нечесності не впізнає ніхто.
Раз совість вказує на відповідність або невідповідність вчинку боргу, то, стало бути, «вчинок по совісті» - це вчинок з почуття обов'язку, це вчинок, якого вимагає совість. Совість же наполягає на виконанні боргу. Про борг щодо совісті Кант сказав:
«Культивувати свою совість, все більше прислухатися до голосу внутрен-него судді і використовувати для цього всі засоби».
І це - той борг, який людина має перед самим собою: вдосконалюватися, в тому числі в чесному і послідовному виконанні боргу.
Совість є здатністю людини, критично оцінюючи свої вчинки, думки, бажання, усвідомлювати і переживати свою невідповідність належного - невиконане зобов'язання.
Моральна свідомість інтригує висновками, які здра-вому розуму здаються то логічними колами, то тавтологія. Але це все знаки автономії морального духу, який не може вивести себе ні з чого і, не вміючи заспокоїтися, стверджує себе через себе самого [2, с.265].