Прихильність, по-перше, може позначати тес-ву емоційно позитивний зв'язок між людьми, їх взаємний потяг один до одного, в результаті якого вони вважають за краще загально-ня між собою спілкування і контактів з іншими людьми. В такому її визначенні прихильність відноситься не тільки до дітей, але і до дорослими-лим людям. По-друге, прихильність може розумітися як реаль-ва емоційний зв'язок, що утворюється між дитиною і одним або обома його батьками, а також між дитиною та іншими дорослими або старшими за віком людьми. До людей, до яких він прив'язаний, дитина воліє звертатися у важкі хвилини життя. Їх він з-вершенно не боїться і поруч з ними не відчуває ніякого почуття страху. Якщо ж почуття страху у нього вже виникло, то в присутності тих людей, до яких у нього є прихильність, цей страх зникла-ет. Дитина найбільше піддається впливу людей, до яких найбільше прив'язаний, і саме їм він завжди намагається наслідувати. Будучи на віддалі від цих людей, він відчуває почуття страху, роби-ства і тривоги.
Види прихильності. Особиста (безпосередня) прихильність - це особливе предраспо-ложение людини до будь-кого, відданість цій людині, бажання постійно перебувати поруч з ним, розділяти його радощі і печалі, в усьому йому допомагати, готовність жертвувати собою, своїми інтересами заради даної людини. Транзитивная, або опосередкована, - це прихильність до тієї людини, до якого, в свою чергу, прив'язаний той, до кого прагне або кому симпатизує даний індивід.
Надійною називають різновид особистої емоційної прив-занности до людини, при якій дана людина використовує турботи-щегося про нього людини як надійну опору, постійно отримує від нього допомогу і розраду (підтримку). Ненадійною називають прив'язаний-ність однієї людини до іншої, при якій він не проявляє харак-терни, яскраво виражених позитивних ознак прихильності.
Три типу ненадійною прихильності:
Прихильність по амбівалентне-сопротивляющемуся типу прояв-ляется в тому, що людина, перебуваючи в стані дистресу, шукає або прагне до близькості з піклуються про нього людиною, але одновремен-но з цим пручається надання підтримки і розради зі сторо-ни цю людину. Така поведінка означає, що одна людина або не довіряє іншому, або не бажає опинитися залежним від нього.
Прихильність по дезорганізувати типу являє собою поведінку, при якому людина демонструє поєднання двох типів уподобань: уникає і амбівалентне-чинить опір. Іноді це відбувається з явними проявами страху і невпевнено-сти. Цей тип прихильності характеризується внутрішніми конфлік-тами і суперечливим, непослідовним поведінкою людини по відношенню до об'єкта своєї прихильності.
Прихильність по уникати типу являє собою варіант ненадійною прихильності, при якій людина свідомо, цільових перевірок направлено уникає людей, які повинні піклуватися про нього, хто б їх шукав підтримки і розради. Так нерідко надходять не тільки дорослі люди, а й діти, які претендують на самостійність, неза-лежність або несучі в собі образу на ту людину, до якого вони раніше були прив'язані.
Три ха-характерних стилю прихильності.
1. Стиль зближення. Цей стиль відрізняє поведінку людей, які прагнуть до встановлення близьких, інтимних взаємин, тісних особистих контактів з тими людьми, до яких вони прив'язі-ни. Даний стиль також характеризує поведінку людей, які відчувають себе в психологічній безпеці тільки в умов-ях найбільш близьких взаємин з іншими людьми.
2. амбівалентність-який чинить опір стиль. Він характеризується тим, що обидві людини, що зазнають почуття взаємної симпатії, одночасно і прагнуть, і побоюються близьких взаємин.
3. Дезорганізований (нестійкий, мінливий) стиль. Його від-личать відсутність будь-яких стабільних, постійних ставлення-ний між прив'язаними один до одного людьми.
Дружбу можна визначити як дуже близькі, емоційно поклади тільні взаємини, засновані на взаємній відкритості, пів-ном довірі, спільності інтересів, відданості, постійної готовно-сті людей в будь-який момент прийти один одному на допомогу. Дружні стосунки завжди безкорисливі. У них люди отримують задоволення від того, щоб доставляти приємне один одному. Не можна, однак, утвер-чекати, що дружба є лише такі взаємини людей, завдання яких полягає тільки в доставлянні задоволення від спілкування один з одним. Дружба є багатоцільовий і дуже корисний для людей вид людських відносин.
Цілі, які переслідує дружба, можуть бути різними: де-ловимі або утилітарними; емоційними, пов'язаними з удо-вольствия від спілкування з одним; раціональними, заснованими на взаємній інтелектуальному збагаченні друзів; моральними, орієнтованими на взаємне моральне вдосконалення. Всі ці цілі в реальному житті складним чином переплітаються, соче-тають і взаємно доповнюють один одного, а сама по собі дружба при-знаходить багатоцільову орієнтацію.
Для дружніх відносин характерно глибоке взаєморозуміння людей. психологічно це означає можливість спілкуватися одного дру-гом практично без слів, в основному за допомогою жестів, міміки і пантоміміки, сприймати і добре розуміти один одного на основі-ве ледь вловимих рухів і модуляцій голосу, зрозумілих тільки друзям, але не сприймаються оточуючими людьми. Давні друзі можуть заздалегідь передбачати реакції і поведінку один одного в раз-особистих життєвих ситуаціях, аж до визначення ходу думок, які приходять в голову одному з приводу того чи іншого життєво-го епізоду.
Дружба займає проміжне положення між двома іншими видами людських відносин: знайомством і любов'ю. Від першого дружба відрізняється тим, що носить більш інтимний характер і набагато глибше простого знайомства або товариства. Від любові дружба отли-чає, навпаки, меншою інтимністю і більшою розсудливістю, більш строгими, нормативно і ритуально певними правилами поведінки по відношенню один до одного.
Норми і правила, якими керуються люди в своїх дру-жеское відносинах, - це рівноправність, повагу, здатність і розумі-ня зрозуміти один одного, готовність завжди прийти на допомогу, довіру і відданість. Порушення будь-якого з них веде до руйнування друж-би, в той час як в інтимних відносинах типу любові люди можуть прощати один одному подібні порушення особистих взаємин заради збереження зв'язують їх більш глибоких почуттів.
У міжособистісному спілкуванні друзі зберігають особливу делікатність, піклуючись про те, щоб не образити, не зачепити один одного необережно сказаними словами, ненавмисними діями. Таке загально-ня можна назвати турботливим, ця дія спрямована на емоційну підтримку один одного. Справжні друзі підтримують один одного не тільки емоційно, а й іншими доступними для них способами, причому така підтримка завжди є безкорисливої, тобто йде від душі.
В індивідуальному житті людини дружба виникає як законо-мірне явище. З'являється вона в ранньому юнацькому віці тоді, коли у людини, що росте виникають перші проблеми і питання суто особистого характеру - такі, в яких він самостійно не в змозі розібратися.
Спочатку відносини між людьми носять характер товариства або товариства, а потім поступово трансформуються в справді дружні взаємини. Для того щоб стати повноправним учасником таких взаємин, людина як особистість має дозріти морально і інтелектуально. Це відбувається приблизно до 15-16 років, коли дружні взаємини вперше проявля-ються в повному обсязі. Потім, через рік або два, вони починають диф-ференціроваться і від них відокремлюються ще ближчі відносини любові. При цьому, однак, дружба не вмирає, вона продовжує жити і розвиватися за своїми, незалежним законам, зберігаючись іноді протягом усього життя людини.
Якщо у юнаків і дівчат дружба змістовно обмежена загально-ням з приводу порівняно простих особистих і ділових питань (наприклад, спільні захоплення), то у дорослих людей дружні зв'язки збагачуються спільними професійними заняттями. Друзі-ми в старшому віці часто стають колеги по роботі, які, крім спільності особистісних і інтелектуальних якостей, мають ще й спільністю професійних цілей і намірів.
Ті, хто включений в тісні дружні зв'язки з іншими людьми, краще справляються зі стресами, в тому числі з переживаннями з приводу тя-желих життєвих втрат. Люди вважають себе більш благополучними, якщо друзі і близькі виявляють постійний інтерес до їх особистої жит-ні, підтримують їх, піклуються про них, пропонують їм свою допомогу. На питання про те, що їм необхідно для щастя, більшість людей називають друзів і хороші взаємини з людьми. Существова-ня тісних, перевірених часом хороших особистих взаємин з оточуючими людьми підвищує життєздатність індивіда.
Любов - це не тільки почуття, але і здатність лю-бити іншу людину, а також можливість бути коханим. Вона тре-бует зусилля і старання, кінцеву мету програми яких можна висловити одним словом - самовдосконалення, тобто підняття себе до висот гідності любові, до здатності дарувати її іншим. Це також мистецтво, якому треба вчитися і в якому необхідно постійно вдосконалюватися.
Любов - такий вид відносин між людьми, яка не допуску-ет панування однієї людини над іншим або беззаперечного під-чинення одного іншому. У любові обидві сторони рівні, одна не жертву-ет собою заради іншого, а кожна, нічого не втрачаючи, тільки набуває. Люди в цьому типі відносин не залишаються розділеними так, як це буває у відносинах ворожнечі і самотності. Разом вони складають нероздільне ціле, кожна сторона або частина якого служить усло-Вієм і найважливішою передумовою для вдосконалення інший.
Віддаючи в любові свою життєву силу і енергію іншому суще-ству, людина ділить з ним свою радість, збільшуючи її, розширюючи своє розуміння світу, збагачуючи особистий кругозір, свій досвід, знання і пе-режіванія, які разом складають його духовне багатство. У люб-ві людина віддає, щоб одержувати, і отримує, щоб віддавати. Це Положення-ящая любов викликає в людині вибух відповідної енергії, назад спрямовані руху душевної щедрості.
Любов передбачає турботу про іншу людину, зацікавленість в поліпшенні його життя і розвитку. Де немає цією, гам не може бути і справжнього кохання. Любов - це милосердя і відповідальність лю-бящего за дорогу людину. Це і повага до нього, і активне про-нення в нього з метою пізнання, але без порушення права мати таємниці і залишатися особистістю. Палке пізнання іншого в любові відрізняється від бездумного споглядання і байдужого мислення, ис-пользуемя як бездушне засіб пізнання світу. Це пізнання пу-тем духовного зближення, ідентифікації з коханою людиною, пе-режіванія своєрідного психологічного тотожності з ним.
Людина, глибоко і по-справжньому любить кого-то, не може лю-бити тільки його одного. Його любов свої благодатні якості поширенням рюється на інших оточуючих людей.
· Братська - це любов між рівними, однаково розповсюджується людиною на всіх близьких йому людей.
· Материнська любов - любов сильного до слабкого, захищеного до беззахисному, заможного до неим-щему. Материнська любов найбільш безкорислива і відкрита для всіх.
· Еротична любов - це любов психофізіологічного плану до єдиній людині, спрагла повного злиття з ним і про-долженой в потомстві. Цей вид любові, на відміну від двох попе-щих, є винятковим в тому сенсі, що вимагає віддай перевагу-ності, особливого виділення улюбленого істоти серед інших йому подібних і особливого, виняткового до нього відношення.
· Любов людини до себе як цінність донедавна знаходь-лась в повному нехтуванні в нашій науковій літературі через гос-подстве ідеології, виключно орієнтованої на громад-ний ідеал. Думка про те, що любити інших цнотливу картину, а любити самого себе грішно, до сих пір досить широко поширене серед багатьох людей. Справжня любов до себе не буває егоїстичною. Від любові до себе егоїзм відрізняється тим, що при ньому існує виняткова любов до себе на шкоду такому ж відношенню до оточуючих людей. Егоїстичний-ний в любові людина бажає тільки для самого себе всього того, що він повинен віддавати людям.
Можна виділити і різновиди любові, що включають відношення люблячих людей до своїх близьких, насамперед до матері і батька. Ще один різновид - фанатична любов до ку-світу. З любові рівноправній вона перетворюється в самознищується-щую, в любов-поклоніння, в любов-обожнювання. Нарешті, - сентиментальна любов. Тут на пер-вий план виходить поверхневе, ритуальне залицяння, театралів-ве поведінку з епізодами мелодрами.
Альтруїзм в його самому короткому і точному визначенні - це безкорисливість-ве наданням допомоги людям. Альтруїст допомагає іншим людям все-гда, в тому числі тоді, коли нічого не отримує взамін і навіть сам може постраждати через надання допомоги людям. Сповнений почуття співчуття до людей, він може віддати своє абсолютно незнайомий-мому людині, не чекаючи ні подяки, пі винагороди.
Відносно альтруїзму склалися дві протилежні точки зору:
1. Біологічна точки зору на происхожде-ня альтруїзму полягає в тому, що він як потреба і форма поведінки вважається вродженим, успадкованим людиною від жи-Вотня. Ця точка зору обгрунтовується тим, що не тільки у челове-ка, а й у тварин, особливо вищих, можна спостерігати випадки забо-ти один про одного і надання допомоги один одному. Крім того, у дітей досить рано можна помітити альтруїстичні тенденції в пове-ження, і цей факт розглядається також як непряме Підтвердженням-ня вродженого походження альтруїзму.
Маленькі діти зазвичай виявляють альтруїзм, просто наслідуючи дорослим людям і іншим дітям, і це відбувається задовго до того часу, коли вони усвідомлюють необхідність вести себе подібним чином навіть в тому випадку, якщо інші люди поводяться інакше. Слід-ністю простого наслідування альтруїзм може стати в групі або в натовпі, коли інші люди, що оточують даної людини, ведуть себе альтруїстично.
Помічено, що ми не тільки виявляємо симпатії по відношенню до тих людей, хто на нас схожий, але і в більшій мірі прагнемо допомагати саме таким людям. В даному випадку альтруїстичне поводження управляється відповідно схожістю або відмінністю тих, кому ми по-мога, від нас самих.
Всі три решти чинника (власне психологічний перебуваючи-ня людини в даний момент часу; індивідуальні особливості людини, відношення людини до релігії) мають відношення до індиві-дуальним особливостям людини, який виявляє альтруїзм. Следова-кові, пояснюючи альтруїстичне поводження, необхідно брати до уваги стан (настрій) як того, хто проявляє АЛЬТРА-вим, так і того, хто приймає альтруїстичних допомогу. Є особистісні властивості, які сприяють або перешкоджають про-явищ альтруїзму. Сприяють такій поведінці, наприклад, ем-патия, доброта, відповідальність, порядність, а заважають егоїзм, аг-рессівность, черствість і байдужість до людей.
Влада. Існує чимало різних визначень мотиву влади, але у всіх цих визначеннях підкреслюється внутрішнє бажання і прагнення людини, що володіє мотивом влади, контролювати те, що про-виходить навколо нього, управляти відповідними подіями і їх учасниками. Іншими словами, мотив влади виражається в явному бажанні людини керувати, управляти, керувати, розпоряджатися людьми, контролювати їх поведінку, вирішувати за них їхню долю.
Етології і зоопсихологи вважають, що мотив влади має свій ана-лог серед тварин і проявляється у формі прагнення і боротьби тварин за те, щоб стати ватажком в стаді. З точки зору деяких етологов, цей мотив є вродженою потребою і, більш того, може грати позитивну роль в боротьбі за існування і ви-ня найбільш пристосованих до життя живих істот. Такої позиції дотримувався, наприклад, К. Лоренц.