ностальгічна комедія
за мотивами п'єси Миколи Дьяконова «Весілля».
Оля, бригадир
Галя, її сестра
Максим, бригадир
Микола Курочкін
Люба Бубенчікова
Сан Сергійович, агроном
Ликера Похлебкина, сторожиха
Семен Іванович, голова колгоспу
Федя, гармоніст
Світлиця в хаті.
Стіл, лавки, піч, самовар, вікно на вулицю.
Музика.
Входять Максим і Агроном.
Агроном: Всім привіт! Нікого. Так заходь, чого встав, як укопаний! Максим, ти не бійся, не такі фортеці брали! Пам'ятаєш, як у сорок третьому? А тут якась баба!
Максим: Я б попросив тебе ...
Агроном: Гаразд, гаразд, це я так. Звичайно, не якась, а Оля! Дарма що дівка, а перший бригадир на селі!
Максим: Ось того і побоююся. А ну як не піде за мене?
Агроном: Здрастуйте-приїхали! А за кого? Та вже рік все село вашого весілля чекає! Мужики втомилися чекати, коли за вас зможуть чарку підняти!
Максим: Мужики?
Агроном: Мужики.
Максим: Втомилися?
Агроном: Втомилися.
Максим: Ще скажи, що і баби втомилися.
Агроном: І баби втомилися!
Максим: А вони чого?
Агроном: Як чого. Перший хлопець на селі без хомута на шиї ходить! Ти або Олю за себе бери, або іншим дівкам дорогу дай. Сам знаєш, мужиків після війни не вистачає.
Максим: Точно, чогось у мене не вистачає, щось забув ...
Агроном: Так чого ти забув? Руки - дві штуки, ноги - на місці, голова - погана, зате красива, груди в орденах! Комплект!
Максим: А. Точно! Медалі забув! Ну, як свататися і без медалей !?
Агроном: Я і кажу, голова погана. Вона що, медалей твоїх не бачила?
Максим: Без медалей якось не по-людськи. Не можу я…
Агроном: Ой, дурний! Ну, лети, сокіл!
Максим: Куди?
Агроном: Чув, що від любові люди голову втрачають, але щоб так! Так за медалями своїми! А заодно і голови з собою позовом.
Максим: А голова нам навіщо?
Агроном: Для страховки. Щоб ти в наступний раз ще чого не придумав. З головою ти від сватання вже не відкрутишся! Пішли!
Ідуть.
Явище 2.
Входить сторожихи. Озирається по кутах.
Знаходить пляшечку, прикладається.
Знаходить бусики.
Сторожиха: Ні, ти глянь, які! А дзеркальце тута есть?
У пошуках люстерка йде за фіранку.
Входить Курочкін з гармоністів.
Підходить до завіски, за яку пішла сторожихи.
Каже, звертаючись за фіранку, вважаючи, що там Оля.
Курочкін: Толька сьогодні, тільки для вас! Виступає самий народний артист без всяких там театрів Микола Курочкін! (Гармоністу) Давай!
Ти мене уважно послухай,
Будеш робити висновки сама.
Не знайдеш на світі хлопця краще,
Про такого скажуть: «Голова!».
Заживемо ми щасливо з тобою,
Друг для друга підійдемо цілком.
Дівчина ти теж з головою,
А з моєї їх буде рівно дві!
Курочкін: І тепер скажіть мені, невже можна не вийти за такого хлопця. Я ж люблю тебе більше життя! Вийдеш? Чого мовчиш?
Через фіранки з'являється сторожихи.
Сторожиха: Вийду, що не вийти! Аби ти мене взяв.
Курочкін: Ти тут звідки?
Сторожиха: Як звідки, я на посту! Склад сторожу!
Курочкін: Так де склад і де ти?
Сторожиха: Так я примерзла маненько, зайшла погрітися, та так і ... пригріло, а тут ти до мене і прийшов.
Курочкін: Ну-ну, не на тобі!
Сторожиха: Так знаю, знаю до кого ти лижі нагострив, тільки даремно приндяться.
Курочкін: Чого так?
Явище 4.
З іншої кімнати з'являється Галя.
Явище 5.
Вбігає Оля.
Оля: Галя, жах як чаю хочу! Добрий вечір! Коля! А ти що в клуб не прийшов? Лектор з міста приїжджав, дуже цікаво про нові методи обробки посівів розповідав.
Курочкін: Ти розумієш, я забарився тут ... А потім думаю пізно вже ...
Оля: А до Галі не пізно?
Курочкін: А так я ж не до Галі!
Оля: А до кого?
Галя: До тебе.
Оля: Про що?
Курочкін зам'явся, Галя випереджає його.
Галя: Одружитися надумав.
Оля: Ну! Вітаю! Ну а при чому тут я-то? Хіба на весілля від бригадира дозвіл треба?
Курочкін: Ну ладно слухати Гальку то, вона дурниці тобі всякі базікає ... Ой, чегой-то я не туди гребу ... Оля, зараз я тобі все поясню. Оля ... Оля ... Федя!
Багато мною пісень було проспівано,
Стільки ж, напевно, заспіваю.
Пісень багато різних, але ось цю
Склав я сам про свої дні.
Як тебе не бачу, так страждаю.
Подивлюся, потім страждаю знову.
Вся душа повна тобою до краю.
Ось яка палка любов!
Дівчата сміються. Курочкін жестом відправляє гармоніста покурити, відходить назад до сторожихи,
яка продовжує ворожити на картах.
Сторожиха: Ой! Оленька, а весілля і справді падає! На тебе я прикинула, бути весіллі!
Оля: Навряд чи.
Курочкін: Да чего там навряд чи, бути.
Оля: Ти-то чого? А, випити захотілося.
Курочкін: Це в якому сенсі? А, ну в сенсі випивки ... А що, наречений на весіллі теж не остання фігура.
Оля: Наречений?
Курочкін: Так!
Оля: Мій?
Курочкін: Ага!
Оля: Ти?
Курочкін: Ну да!
Дівчата сміються. Галя піднімає карту у сторожихи.
Галя: Так тут Брунет падає, а ти ... рудий!
Курочкін: Хто? Кккто рудий? Я? Я ри-рудий?
Сторожиха Блондин! Блондин, каблучку!
Курочкін: Ну вот!
Сторожиха: Тока трохи не тієї масті, в булану віддаєш.
Курочкін (вистачає карту): Як прізвище, прізвище як цього королю?
Сторожиха: каблучку, а карти - вони не міліція. Прізвища не пояснюють.
Галя: Оля, сказати йому?
Оля: Помовч.
Курочкін: У нашому колгоспі такі королі не водяться! Це треба на стороні дивитися.
Сторожиха: Так на стороні тада шукають, коли своїх хороших немає, а ніж це у нас каблучку, наприклад, поганий? А, Оленька?
Курочкін: А що, багато хто схвалює.
Оля: Так хто ж тебе не любить, милий каблучку!
Курочкін: Ну подивися! Ось чому, коли ти зі мною розмовляєш, ти не говориш «товариш Курочкін» або там «Микола», а ти бачиш, «Коля, милий»!
Оля: Що ж тут такого? Разом виросли, разом вчилися.
Курочкін: І все? І тільки?
Галя: Досить з тебе.
Сторожиха: Охохонюшкі. Щас, каблучку, щас, що на серці лежить на предмет подивимось. Знову! Він!
Курочкін: Брунет?
Сторожиха: Наполегливий який!
Курочкін: Він уже рік як по п'ятах за нею ходить!
Оля: Не мели дурниць!
Курочкін: Ходить!
Сторожиха: Неприємність якась у їй.
Курочкін: Так це розлучення після необдуманого одруження!
Оля: А я заміж не збираюся.
Курочкін: Похмура картина.
Оля: А вже якщо вийду коли, так не розійдуся.
Курочкін: Да ... Зникли юні забави як сон, як ранковий туман!
Сторожиха: Ой, Коля! І як адже складає ладно!
Курочкін: Да ну який Коля, який Коля! Це ж сам Олександр Сергійович.
Сторожиха: Ну!
Курочкін: Ну да.
Сторожиха: Наш агроном. Во дает!
Дівчата сміються.
Галя (дивлячись за кулісу): Біжить!
Курочкін: Хто?
Галя: Самовар. І все через тебе, рудий!
Курочкін: Рудий? Ось це вже образа! Ну ладно, ви у відповіді будете, якщо я сьогодні нап'юся. Нап'юся і де-небудь замерзну. І знайдете ви мій гарний молодий труп на дорозі. Попередив офіційно! Всіх!
Сторожиха: Як так всіх. А я до чого. Ти чого, каблучку!
Тікають, мало не збиваючи з ніг входить Любу.
Люба (входячи): Чим це ви його обшпарили?
Галя: Чаю гарячого вхопив, вирішив охолодитися на вулиці. (Забирає тацю з пиріжками за лаштунки «в піч»).
Люба: А Ликера чого за ним? Теж чаю вистачило? Ну да ладно, я таку вам новина принесла! Гей, Оля, чого в кутку ховали? Тебе як раз стосується! А що, чай у вас гостям не годиться? Тільки холодненької розбав! Новина у мене! Ну, де ви вже ходите! Чи не збереш! Така новина! (Відпиває чай)
Галя: Так говори вже!
Люба: Ось! Ольга! Жди сьогодні сватів!
Оля: Да уж дочекалася.
Галя: І вигнала.
Люба: Як вигнала? Очманіла чи що? Правда?
Оля: Звичайно, правда.
Люба: Ой-ой-ой ... Дура-дурепою ... Девоньки! Так ти ненормальна. Слухай, так ти його не любиш?
Оля: Не люблю.
Люба: І він тобі не потрібен?
Оля: Нема.
Люба: Оля! Олечка! Девоньки! А тоді можна ж я його собі тоді заберу?
Оля: Так бери, не шкода.
Люба: Чокнутая ... Ой-ой-ой ... Дура дурепою ... Девоньки! Так я тепер ... я тепер за Максима заміж піду! (Знаходить фіранку або шаль і прикладає собі як фату).
Галя: Як за Максима?
Оля: Як за Максима?
Люба: Так він тобі не потрібен, ти його вигнала. А я не горда, мужиків після війни днем з вогнем, а Максим - хлопець хоч куди, за ним усі дівки з розуму сходять, а я чим гірше?
Оля: Стій! З чого ти вирішила, що я Максима вигнала?
Люба: Так я ж кажу, новина у мене, свататися він до тебе зібрався! А ти, кажеш, вигнала. Чого добру пропадати? Я ж не дура яка мужиками розкидатися ...
Оля і Галя сміються.
Люба: А чого смієтеся? Смієтеся, кажу, чого? Чого ірже?
Оля: Так ми думали ти про Колю Курочкіна.
Галя: Він до Олі свататися приходив, його і вигнали.
Люба: Як про Колю? А Максим, стало бути, потрібен. Та НУ вас!
Галя: Та не сердься, помилка вийшла.
Оля: А чим тобі Коля не жених? Видатний хлопець.
Люба: Чого ж сама його вигнала? Ну да, собі Максима відхопила, а іншим і Коля згодиться ...
Оля: Так з чого ти вирішила, що Максим до мене свататися прийде.
Люба: Чула я, чула! Він з Сан Сергійовича за медалями ішов був при повному, так би мовити, параді до тебе з'явитися!
Галя: Ой, Оля.
Оля: Посварилися ми сьогодні з ним ... Через агрономічних курсів. Скажете теж ... Скільки часу не йшов, а тут раптом зважився ... Та й не час, посівна на носі, а тут весілля ...
Люба: Дура-дурепою! Посівна в неї! Про що ти думаєш !?
Галя: Про колгоспі.
Люба: Я і кажу, дура-дурепою. І що в тебе мужики знаходять? Не розумію.
Явище 8.
Входить Ольга.
Галя: Оля, Максим Миколайович твоєї згоди просить. Ти згодна?
Максим: Вона згодна, згодна!
Оля: А що це ти за мене відповідаєш?
Максим: Так ти ж мені сама ...
Оля: Мене запитують, я і відповім. Згодна.
Галя витирає сльози.
Максим: Я тебе більше життя берегти буду.
Голова: Ось і чудово! Ось і пречудесно!
Агроном (заспокоюючи): Галина Степанівна, Галечка ...
Люба: Прошу всіх до столу!
Агроном: Семен Іванович, Вам розливати по старшинству!
Голова: П'ємо за щастя молодих! Раніше вони просто знатними бригадирами були, а тепер і зовсім об'єдналися! П'ємо за ударну сім'ю кращих бригадирів! За молодих!
Галя: Федя, зіграй улюблену Максима і Ольги. Оля, заспівай!
Увечері чиїсь пісні звучать,
Так дзвінки голоси, голоси у дівчат.
Заграв баян, десь за річкою
Про далеке щастя, про любов земної.
Наше селище заснув в тиші.
Від чого ти не спиш, та не спиться і мені.
І всього лише крок зробити нам з тобою
Від гарної дружби до любові великий.
Вітер в полі колише хліба.
Разом бути назавжди, - це наша доля.
Буде повної життя, як ріка навесні,
Від серцевої дружби, від любові великий.
Явище 9.
Ще на пісні тихенько входить сторожихи.
Агроном: А ну, Федір, давай танкову! Давайте, Максим з Олею, Станцюю!
Максим: Та не вмію я ...
Кадриль.
Максим з Олею танцюють.
Голова: Ну, за здоров'я молодих!
Федя: Ех, якого хлопця пропили! Хоч би викуп взяли!
Максим: Це ще що?
Федя: Жарт.
Люба: Ще чого! А ви за нареченою придане даєте?
Федя: А ви дайте викуп, тоді і придане буде!
Галя: Та яке придане! Що ви вигадуєте?
Голова: Нове! Нове придане! Наше колгоспне! Яке не розорення для сім'ї, а всім на користь! Додаткові зобов'язання на збиральну в честь нашої нареченої - кращого бригадира. Ось я про яке придане кажу! Ось у нас по колгоспу 30 центнерів з гектара зобов'язалися дати. А я пропоную бригаді нареченої 35 з гектара, тобто 5 центнерів в придане! А наречений чим відповість?
Максим: А моя бригада 40 центнерів з гектара дасть!
Оля: Та невже? Чи не даси.
Максим: Дам.
Федя: Дасть!
Оля: Так ви до цього тільки 25 давали, чи легко на 40 перестрибнути? Це треба всю роботу в бригаді перебудувати!
Максим: І перешикуємо!
Оля: По науковому до посівної підходити треба, по науковому і урожай збирати. А ти що мені сьогодні вранці сказав?
Максим: А то і сказав, що головне в колгоспі машини і дисципліна. Без них ніяка наука не допоможе!
Оля: Ні, ви чули? Тобто ти думаєш, наказав, і від твого наказу в колосі не 50, а 100 зерен буде, так?
Максим: Олю, не будемо зараз про колоски говорити ...
Оля: Ні, будемо. А про що ж? Ти слова не стримаєш, зірвешся, а мені червоніти? Чи не звикла я.
Максим: Ольга!
Оля: Так ви що хочете, робіть, а я цього хвастощів терпіти не можу! На кульгавий козі орють, а туди ж!
Максим: Як це на кульгавий козі? Ні, я прошу пояснити! Котрий рік тракторами оремо! Сівалки, сінокосарки, а вона про козу якусь ...
Оля: Так відстала бригада ваша, ось в якому сенсі коза.
Максим: Як це відстала?
Оля: Так ніякі вам машини не допоможуть, якщо ви в рільництві нічого не тямите і з наукою вважатися не будете. А ви ж не зважаєте! І скільки разів ми через це сварилися, Максим! А ти все своє, все своє! Не можеш помилку визнати?
Люба: Пропав Максим. І бригаді твоєї життя від такої дружини не буде!
Агроном: Але ж вона вірно сказала.
Оля: А що збираєте? Одні волошки!
Галя: Рекордсмени по Василька! Нареченим на букети!
Максим: Так де ти в моїй бригаді волошки бачила? Так є у тебе совість таке заявляти? До чого тут я?
Оля: Як це при чому! Ти бригадир або пішак? Може і мені після весілля замість того, щоб рекордних врожаїв домагатися, з ваших волошок віночки плести?
Максим: Ну, знаєш ...
Голова: Ольга Степана, ти того ... цього ... Ти ...
Агроном: Ну, добре, добре тобі, Семен Іванович ... Вона по науці працює. І все у неї в точності зважено, підраховано. Що там говорити!
Максим: Я її гідності дуже добре знаю, але якщо вже справа до такої критики дійшло ... Та якби я був дівчиною у віці Ольги Степанівни, то я посоромився б так розмовляти.
Оля: Як ти сказав? Посоромився б ... У мене, значить, сорому немає! Ось воно що ... Федір, а ну, грай відхідну! І нехай танцює звідси! До побачення!
Голова: Оля!
Галя: Оля, з розуму ти зійшла!
Люба: Дура-дурепою!
Голова: Ось це засватали! Підемо звідси.
Голова і Федір йдуть.
Оля з Галею тікають в кімнату, Агроном за ними.
Явище 11.
Максим, Люба.
Максим наливає собі склянку вина і випиває залпом.
Люба: Максим, Максим ... Не треба так ... Теж мені, робить з себе!
Максим (кличе): Оля, Оля ...
Крадькома з'являється Курочкін.
Курочкін: Ну що, Брунет, від воріт поворот?
Максим: Іди, Курочкін! Чуєш, іди!
Курочкін: Спокійно, тільки спокійно!
Максим йде на Курочкіна, той задкує,
так вони виходять з хати.
Люба (стежить за ними): Ой, ой ... Максим ... Коля ... каблучку ... Максим ... Божевільний! Девоньки! Люди! Допоможіть!
Люба біжить за ними.
Явище 12.
На крик вбігають Оля і Агроном.
Агроном: Що там?
Оля: Тепер вже не важливо. Нічого не важливо ... Що я йому сказала ... Що тепер буде ... Щастя своє погубила!
Агроном: Навіщо ж ти йому так?
Оля: А навіщо він хвалиться? Ненавиджу, коли хваляться! Каже, його бригада 125 пудів з гектара дасть! При всіх похвалився! Хіба він зможе? Так при таких відсталих порядках як у нього в бригаді?
Агроном: А про козу ти йому навіщо? За моїми відомостями, його бригада вже давно готується дати дуже серйозний урожай. І дасть! Чи давно він повернувся з армії? Два роки! А вже одну з кращих бригад сколотив! Активно машини впроваджує! Навіщо ж ти про нього так погано?
Оля: Що ж я наробила ... Щастя своє сама погубила. Сан Сергійович, тільки Ви нас помирити зможете! Я без нього, осоружного, жити не зможу.
Агроном: Козу візьмеш назад?
Оля: Яку козу?
Агроном: Кульгавого, на якій Максим оре.
Оля: Візьму, звичайно, візьму!
Агроном: Тоді помирю.
Оля: Сан Сергійович!
Агроном: Пора мені. Ти тільки ось що ... (дістає з-за пазухи згорток) ось це передай Галі, і привіт від мене ...
Оля: Сан Сергійович, милий! Хороший Ви який ...
Музика.
У цей момент на передньому плані в світлицю входить Максим.
Бачить Олю, обіймає Агронома.
Завіса повільно закривається.
Максим ще деякий час
залишається стояти на авансцені.