П'ять десятків років тому великий американець, під чиєю символічної покровом ми сьогодні зібралися, підписав Прокламацію про звільнення негрів.
Цей важливий указ став величним маяком світла надії для мільйонів чорних рабів, обпалених полум'ям спопеляє щей несправедливості.
Він став радісним світанком, що завершив довгу ніч полону.
Але після ста років ми змушені визнати трагічний факт, що негр все ще не вільний. Через сто років життя негра, на жаль, як і раніше калічаться кайданами сегрегації і кайданами дискримінації. Через сто років негр живе на безлюдному острові бідності посеред величезного океану матеріального процвітання. Через сто років негр як і раніше тужить на задвірках американського суспільства і виявляється в посиланні на своїй власній землі. Ось ми і прийшли сьогодні сюди, щоб підкреслити драматизм плачевну ситуацію.
В якомусь сенсі ми прибули до столиці нашої держави, щоб отримати готівку за чеком. Коли архітектори нашої республіки писали прекрасні слова Конституції і Декларації незалежності, вони підписували тим самим вексель, який належало успадкувати кожному американцеві. Згідно з цим векселем, всім людям гарантувалися невід'ємні права на життя, свободу і прагнення до щастя.
Сьогодні стало очевидним, що Америка виявилася не в змозі виплатити за цим векселем то, що належить її кольоровим громадянам. Замість того щоб виплатити цей святий обов'язок, Америка видала негритянського народу фальшивий чек, який повернувся з позначкою «брак коштів». Але ми відмовляємося вірити, що банк справедливості збанкрутував.
Ми відмовляємося вірити, що у величезних сховищах можливостей нашої держави бракує коштів. І ми прийшли, щоб отримати за цим чеком - чеку, за яким нам будуть видані скарби свободи і гарантії справедливості. Ми прибули сюди, в це священне місце, також для того, щоб нагадати Америці про настійних вимог сьогоднішнього дня.
Зараз не час задовольнятися заспокійливими заходами або приймати заспокійливих ліків поступових рішень. Настав час вийти з темної долини сегрегації і вступити на залитий сонцем шлях расової справедливості. Настав час відкрити двері можливостей всім Божим дітям. Настав час вивести нашу націю з сипучих пісків расової несправедливості до твердої скелі братства.
Для нашої держави було б смертельно небезпечним проігнорувати особливу важливість даного моменту і недооцінити рішучість негрів. Спекотне літо законного невдоволення негрів не закінчиться, поки не на стане бадьорить осінь свободи і рівності. 1963 рік - це не кінець, а початок.
Тим, хто сподівається, що негру потрібно було випустити пар і що тепер він заспокоїться, належить суворе пробудження, якщо наша нація повернеться до звичної повсякденності. До тих пір поки негру не будуть надані його громадянські права, Америці не бачити ні безтурботності, ні спокою. Революційні бурі будуть продовжувати стрясати основи нашої держави до того часу, поки не настане світлий день справедливості.
Але є ще дещо, що я повинен сказати моєму народу, що стоїть на благодатному порозі біля входу до палацу справедливості. В процесі завоювання при належного нам по праву місця ми не повинні давати підстав для звинувачень в непорядні вчинки. Давайте не будемо прагнути втамувати нашу спрагу волі, куштуючи з чаші гіркоти і ненависті.
Ми повинні завжди вести нашу боротьбу з благородних позицій гідності і дисципліни. Ми не повинні дозволити, щоб наш творчий протест виродився у фізичне насильство. Ми повинні прагнути досягти величних висот, відповідаючи на фізичну силу силою духу. Чудова войовничість, яка опанувала негритянським суспільством, не повинна привести нас до недовіри з боку всіх білих людей, оскільки багато хто з наших білих братів усвідомили, про що свідчить їх присутність тут сьогодні, що їх доля тісно пов'язана з нашою долею і їх свобода неминуче пов'язана з нашою свободою. Ми не можемо йти на самоті.
І почавши рух, ми повинні покластися, що будемо йти вперед! Ми не можемо повернути назад. Є такі, які запитують тих, хто відданий справі захисту цивільних прав: «Коли ви заспокоїтеся?» Ми ні коли не заспокоїмося, поки наші тіла, обважнілі від втоми, викликаний ної довгими подорожами, не зможуть отримати нічліг в придорожніх мотелях та міських готелях.
Ми не заспокоїмося, поки основним видом пересувань негра залишається переїзд з маленького гетто в велике. Ми не заспокоїмося, поки негр в Міссісіпі не може голосувати, а негр в Нью-Йорку вважає, що йому нема за що голосувати. Ні, немає у нас підстав для заспокоєння, і ми ніколи не заспокоїмося, поки справедливість не почне струмувати, подібно водам, а праведність стану подібний до потужного потоку.
Я не забуваю, що багато хто з вас прибули сюди, пройшовши через великі випробування і страждання. Деякі з вас прибули сюди прямо з тісних тюремних камер. Деякі з вас прибули з районів, в яких за ваше прагнення до свободи на вас обрушилися бурі переслідувань і шторми поліцейської жорстокості. Ви стали ветеранами творчого страждання. Продовжуйте працювати, віруючи в те, що незаслужене страждання скупається.
Повертайтеся в Міссісіпі, повертайтесь до Алабами, повертайтесь до Луїзіани, повертайтеся в нетрі і гетто наших північних міст, знаючи, що так чи інакше ця ситуація може змінитися і зміниться. Давайте не будемо страждати в долині відчаю.
Я кажу вам сьогодні, друзі мої, що, незважаючи на труднощі і раз чарівності, у мене є мрія. Це мрія, глибоко укорінена в Американської мрії.
У мене є мрія, що настане день, коли наша нація повстане і доживе до істинного сенсу свого девізу: «Ми вважаємо самоочевидним, що всі люди створені рівними».
У мене є мрія, що на червоних пагорбах Джорджії настане день, коли сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників зможуть сісти разом за столом братства.
У мене є мрія, що настане день, коли навіть штат Міссісіпі, пустельний штат, знемагає від напруження несправедливості і гноблення, буде перетворений в оазис свободи і справедливості.
У мене є мрія, що настане день, коли четверо моїх дітей будуть жити в країні, де про них будуть судити не за кольором їх шкіри, а по тому, що вони собою представляють.
У мене є мрія сьогодні.
У мене є мрія, що настане день, коли в штаті Алабама, губернатор якого нині заявляє про втручання у внутрішні справи штату і невизнання дії прийнятих конгресом законів, буде створена ситуація, в якій маленькі чорні хлопчики та дівчатка зможуть взятися за руки з маленькими білими хлопчиками і дівчатками і йти разом, як брати і сестрам.
У мене є мрія сьогодні!
У мене є мрія, що настане день, коли всі низини піднімуться, все пагорби і гори опустяться, нерівні місцевості будуть перетворені в рівнини, викривлені місця стануть прямими, велич Господа перед стане перед нами і всі смертні разом переконаються в цьому.
Така наша надія. Це віра, з якою я повертаюся на Південь.
З цією вірою ми зможемо вирубати камінь надії з гори відчаю. З цією вірою ми зможемо перетворити нестрункі голосу нашого на роду в прекрасну симфонію братерства. З цією вірою ми зможемо разом працювати, разом молитися, разом боротися, разом йти до в'язниць, разом захищати свободу, знаючи, що одного разу ми будемо вільними.
Це буде день, коли всі Божі діти зможуть співати, вкладаючи в ці слова нового змісту: «Країна моя, це Я тебе, солодка земля свободи, це я тебе славлю. Земля, де померли мої батьки, земля гордості пілігримів, нехай свобода дзвенить з усіх гірських схилів ».
І якщо Америці належить стати великою країною, це повинно про спливти.
Нехай свобода дзвенить з вершин дивовижних пагорбів Нью-Гемпшира!
Нехай свобода дзвенить з могутніх гір Нью-Йорка!
Нехай свобода дзвенить з високих Аллегенскіх гір Пенсільванії!
Нехай свобода дзвенить з засніжених Скелястих гір Колорадо!
Нехай свобода дзвенить з вигнутих гірських вершин Каліфорнії!
Нехай свобода дзвенить з гори Лукаут в Теннессі!
Нехай свобода дзвенить з кожного пагорба і кожного горбка Міссісіпі!
З кожного гірського схилу нехай дзвенить свобода!
Коли ми дозволимо свободі дзвеніти, коли ми дозволимо їй дзвеніти з кожного села і кожної села, з кожного штату і кожного міста, ми зможемо прискорити настання того дня, коли всі Божі діти, чорні та білі, євреї і язичники, протестанти і католики, зможуть взятися за ру ки і заспівати слова старого негритянського духовного гімну: «Вільні на кінець! Вільні нарешті! Спасибі всемогутньому Господу, ми вільні нарешті! »
М.Л. Кінг, 28.08.1963г.
Поділіться зі своїми друзями - можливо це саме те, що їм буде цікаво!