ОСТАННІ ВІДГУКИ ПРО КНИГАХ
Приголомшлива книга. Не сподобається тільки нацистам.
Прочитав всі його книги! Велика людина, кардинально змінив моє життя.
КОРИСНА КНИГА. Шкода, що мало в Росії тих, хто прочитав.
ВИПАДКОВЕ ТВІР
Хвилина розставання настала
Ти знаєш, хто з нас тут винен.
Ми починали багато разів спочатку
Як, виявилося, було нерозумно повторювати.
Адже я так сильно був в тебе закоханий,
Поруч з тобою я забував всіх близьких.
А ти з якимось пишним богачём
Каталася за містом в мерсі сріблястому.
І зрозумів я, настав всьому кінець. >>
Хочете щоб ваш твір або ваш улюблений віршик з'явилися тут? додайте його!
Усіх трьох, в тому числі і Хасана з Амузгі, вивели з хліва на світ божий і доставили у двір до Ізмаїла.
Неабияк набивши шлунки, Ісмаїл і його кунак вийшли на балкон і спустилися по сходах. Витягаючи з зубах, Ісмаїл ще здалеку подивився на бранців. Підійшовши ближче, він сказав солдатам, показуючи на Аждара і Мірзу, які улесливо посміхалися йому, поглядом благаючи про поблажливість і прощення:
- Цього й цього Розв'яжіть! Вони мої люди. Ну що, знайшли, мерзотники? А ти хто? - не дочекавшись відповіді, звернувся він до третього.
Хасан з Амузгі глянув на нього, Ісмаїл примружився, трохи відступив, подивився, ще наблизився.
- Ну що так вилупився? - запитав Хасан з Амузгі.
- Чекай, чекай ... Ти?
- Хасан з Амузгі?
- Як бачиш, нам довелося ще раз зустрітися.
Хасан з Амузгі мав на увазі випадок, що звів їх колись на ближніх пасовищах. Він тоді викрав з Ізмаїлом цілу отару овець і поділив її між бідняками.
- Ось так зустріч! Досвідчений вовк попався в капкан! - задоволено потираючи руки, сказав Ісмаїл. - Гей, Саїд Хеллі-Пенжі! - покликав він. З верхнього поверху, ще сонний, спустився Саїд. - Дізнаєшся?
- Хто б подумав, поважний Ібрахім-бей, що нам так крупно пощастить. Тепер-то вже я вірю, що удачі будуть супроводжувати нас усюди!
- Розв'яжіть мені руки і дайте поїсти, як годиться в гостинному домі, - зронив повеління Хасан. - І якщо ти думаєш, що так просто було взяти Хасана і скрутити йому руки, то помиляєшся, Ісмаїл.
- Накажи розв'язати мені руки. Я до тебе і їхав. Є справа!
- Розв'яжіть! - наказав Ісмаїл і додав, звертаючись до Саїду Хеллі-Пенжі: - Відведи його, там в кунацкой багато їжі. Я для тебе курку приготував, на яку ще й півень не стрибав, кунак ти мій дорогий, ха-ха-ха, - злорадно усміхнувся Ісмаїл. - Та дивись, Саїд, якщо випустиш таку здобич - шкуру з тебе здеру!
Ісмаїл тим часом поманив до себе Мірзу і Аждара, приголомшених тим, що всю ніч з ними і справді просидів Хасан з Амузгі власною персоною. Зараз вони пробачити собі не могли, що так Осоромилися: чи жарт, за таку собі видобуток можна було відхопити цілих три сотні овець.
Висловивши все, що він думав про своїх нукерів, Ісмаїл кілька охолола і навіть зійшов до того, що прислухався до поради Аждара і погодився дати йому два десятка овець, з тим що Аждар піде з ними в Куймур і спробує будь-що-будь роздобути нещасливий коран.
Мірза з Аждара пішли. Ісмаїл з Ібрахім-беєм вирушили на площу, де, як доповів офіцер-племінник, їх вже чекав побудований для огляду загін. Йдучи, Ісмаїл строго попередив часових, щоб око не спускали з бранця.
- А хто він такий? - зацікавився Ібрахім-бей.
- Диявол, який заподіяв мені чимало бід. І всім Шамхалов та й князям теж.
- До мозку кісток!
- А чому ж ти обійшовся з ним, як добрий господар, навіть до сніданку запросив!
- Хороший кіт, піймавши миша, з'їдає її не раніше, ніж вдосталь награється з нею! Хі-хі-хі ...
- А ти, кунак, молодець! - Ібрахім-бей поплескав його по плечу.
На площі вишикувалися близько півтори сотні голоти - хто на конях, хто піший ... І озброєні вони були по-різному: у одних в руках обрізи бойової гвинтівки з приробленими пістолетними ручками, у інших крем'яні рушниці часів Шаміля, берданки, шаблі, кинджали ... Подивився Ібрахім -Бей на цей набрід, похитав головою і посміхнувся, вдаривши батогом про халяву чобота зі шпорами.
- На вигляд їх не дивись, кунак, - досить прицмокнув Ісмаїл, поправляючи на животі ремінь з мідною пряжкою і милуючись викарбуваним на ній царським орлом.