3.1 Сутність християнства і в чому його роль як явища культури
Християнство в значній мірі було підготовлено греко-римської духовною культурою, в якій з'являються мають принципове значення для християнства ідеї Бога як нескінченного духу, зв'язку людської душі з Божеством, внутрішньої його протилежність світу духу, потреба в спокуту, нарешті, ідея Логосу як посередника між Богом і людьми.
У становленні християнства велику роль зіграли релігійні тенденції пізнього еллінізму - синкретизм (взаємне проникнення) різних вірувань, зокрема східних міфів про страждає, вмираючому і воскресає Бога; зближення всіх релігій, посилення справи людини; особистісне розуміння абсолюту.
У християнстві релігією стає загальна любов до людства, до людей як братам в їх сановних Божої, рівність людей перед Богом. Християнство стало вдалим відповіддю на потреби мас в позитивному ідеалі. Воно ставало перед людьми нову мету, поєднуючи надію на особисте безсмертя з надією на загальне спасіння і оновлення в очікуваному царстві Божому, доводило ідею братства людей, рівних у гріху і спокуту, санкціонувало розрив віруючих з ворожим їм земним світом.
Християнство багато в чому відрізняється, часто до протилежності, від античного язичництва. Для християн характерні:
· Орієнтація на внутрішній світ людини (для античного язичництва - на зовнішній);
· Гріховність земного життя (радість земного буття);
· Смиренність людини (активність);
· Аскетизм (повнота життя);
· Установка на вдосконалення людини (допомога).
Останнє є важливою особливістю християнства як вираженою моральної релігії, що має установку на духовну досконалість людини з метою пробудити прагнення до єднання з Богом і тим самим знайти краще життя.
Разом з тим християнський Бог є глибока таємниця (Бог таємничий), він таємниче обіймає людей, будучи абсолютно незалежним, від них. Бог-творець є і вищої етичної цінністю як втілення любові до всіх людей, хто шанує його. Серед ціннісних орієнтацій християнства провідне місце займає вчення про те, як повинна жити людина, в чому сенс його буття. Вперше моральні заповіді були сформульовані не тільки як заборони, але і як рекомендації, спрямовані на вдосконалення людини: метою його життя стає порятунок через духовне вдосконалення.
Християнство знаменувало собою становлення нової культури, в якій людина зізнавався особистістю, сприймався як земне втілення Бога, а сам Бог - як втілення любові до людей, як небесне втілення Христа. Основні положення християнства викладені в Біблії, його сутність виділена в 12 принципах «Символу Віри», прийнятого Нікейським собором (325) і конкретизовано наступними Вселенськими соборами.
Християнство об'єднало народи Європи, додало сенс їх існування в очікуванні царства Божого, внесло історизм в розуміння розвитку культури (від Адама і Єви і Різдва Христового до Страшного суду). Християнство стало першою релігією, здатної впливати на величезні маси самих різних людей-одновірців. Воно висвітило роль духовного життя людини, внесло в світоглядний хаос народів наступаючого середньовіччя початок внутрішнього, релігійного єдності, духовної спільності, тим самим сприяло створенню в чому всеосяжної європейської культури.
3.2 Життєві цінності середньовічного людини
Головним «об'єктом» служіння був Бог. Йому служили всі - духовенство, дворянство, народ. Зрозуміло, головну роль в такому служінні грали діячі церкви, для яких це покликання збігалося з професією. Служіння Богові духовенства проявлялося як у специфічній роботі церкви - мотиви, дотриманні обрядів, проведенні релігійних свят і т.п. так і в практиці мирського життя (монастирі).
Другим об'єктом служіння був пан, сеньйор, причому васал пишався особистою відданістю йому, знаходив радість у служінні своєму панові, а не обтяжував ім. У цих умовах особиста свобода дворянина не більше ніж свобода свого сеньйора. Для лицарів об'єктом служіння була також Прекрасна дама: в значній мірі схиляння перед нею було відгомоном шанування Діви Марії - матері Христа, широко розповсюдженого в середні століття. Крім служіння Богу, сеньйору і дамі, лицарський ідеал життя припускав і інші цілі - військову доблесть, славу, турботу про честь і т.п. Служіння простого народу втілювалося, перш за все, у праці, виконання різних феодальних повинностей перед своїм феодалом, якого він не може і вибирати.
У середні століття відбувся перехід від античного суспільства вільних, політично рівних громадян до феодальної ієрархії сеньйорів і васалів; від служіння суспільству, державі - до особистого служіння своєму панові. Станова організація життя суспільства, її ієрархічність означають, що кожна людина має своє місце в світі, знає пред'являються до нього вимоги і живе в суворій відповідності з ними.
Середньовічний тип ставлення людини до світу, сенс його життя формуються на основі феодальної власності, станової замкнутості, духовного панування християнства, переважання духовного цілого, вічного над індивідуальним, минущим. Християнство всі ідеали, які надихали Античність - радість земного буття, чуттєве сприйняття реального світу, уявлення про людину у всій могутності й слави як про чудовому створенні, - замінило прагнення його до гріховного суті, засудженням всіх радостей. Перехід від античного атлета, що живе в гармонії зі світом, до середньовічного аскета, спрямованого до віросповідні єдності з Богом, являє собою новий рівень духовної самосвідомості людини. У християнстві зразком виступає людина смиренна, духовна, що страждає, спраглий спокутування гріхів, спасіння з Божою допомогою, знає своє місце в світі, свою роль в суспільстві.
Однак в цих умовах намічається поворот до становлення людини як особистості. До 13 в. переважала тяга до загального, принципова відмова від індивідуального, головним для людини була типовість. Європеєць жив у суспільстві, в якому людина прагнула бути «як усі», що уособлювало християнську чесноту. Середньовічна людина виступав як жорстоко певна в своєму житті особистості, що уособлює підпорядкування особистого загальному, загальноприйнятого, освяченому релігією.
Після 13 в. починається світоглядний поворот, усе більш усвідомлюються домагання окремої особистості на визнання. Цей поступовий, поетапний процес починається з усвідомлення приналежності людини не тільки до християнського світу, але і до свого стану, де особисті характеристики можливі остільки, оскільки вони прийняті і схвалені своїм колективом. Людина перетворюється на станову особистість. Пізніше людина стала тотожний своєї професії, а не займався тією або іншою професійною діяльністю. Такий світогляд починає руйнуватися в процесі становлення буржуазних відносин. Відчуває свою зростаючу самостійність в економічній сфері людина все більше усвідомлює своє розбіжність з колективом, прагне до особистої свободи, шукає новий сенс життя.
Інформація про роботу «Особливості середньовічної духовної культури»
виноградник розкішний, Квітла ти, Візантія, Сьогодні плід твій став непридатним, Колючкою став, Візантія. [297, с. 228. 229; пер. С.С. Аревшатяна] Духовна культура Візантії і її протиріччя Духовна культура Візантії несе в собі ті ж особливості, які характерні для всього суспільства в цілому. Перш за все, це впливу Сходу і Заходу, обумовлені проживають тут різними народами і.
(Хрістіансен-кою) схемою періодизації культурно-историче-ського процесу позначає епоху між давниною і новим часом. Зазвичай історики культури розглядають середні століття як період від відмирання елліністичної класичної, античної культури до її відродження. У свою чергу, ця епоха мала різні періоди, охоплює 1000 років. Тому для розуміння специфіки цієї культури доцільно рас.
творчої самореалізації, мала величезне значення для становлення уявлень про культуру. Метод, використаний Гегелем для створення своєї філософської системи, став основою подальшої професіоналізації знань про культуру. Гегель, як колись і І. Ньютон, сприймав світобудову як струнку впорядкованість. Але для нього Всесвіт була механізмом, а складним організмом, що виникли завдяки.
уявлень, оцінок, за допомогою яких учасники обговорень домагаються взаєморозуміння. Найбільшим винаходом Середньовіччя можна вважати університет як принцип і як спеціалізовану організацію. 2.2.3 Художня культура Середньовічної Європи. 2.2.3.1 Романський стиль. Першим самостійним, специфічно художнім європейським стилем середньовічної Європи був романський.