Суспільна свідомість - це сукупність ідей, теорій, поглядів, ідеалів і принципів, бажань і настроїв людей, що відображають їх суспільне буття. Хоча суспільну свідомість залежить від суспільного буття, воно має відносну самостійність, розвивається за законами, відмінними від законів розвитку суспільного буття. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що його розвиток може випереджати розвиток суспільного буття або відставати від нього. У першому випадку суспільну свідомість сприяє руху суспільства вперед, а в другому - гальмує його розвиток.
Суспільна свідомість розрізняється по рівнями та формами.
Структура суспільної свідомості (його рівні):
Перший рівень суспільної свідомості - буденне (повсякденне, стихійне) созна-ня; воно грунтується на повсякденному життєво-практичному досвіді людини, охоплює головним чином зовнішню сторону об'єкта, явища. У повсякденній свідомості представлені одночасно і здоровий глузд, і забобони, вірні і часом точні спостереження і вигадка.
Другий рівень - теоретична свідомість; це раціоналізі-рова, обґрунтована система знань, яка відображає внутрішні властивості об'єкта, його сутність.
І буденне, і теоретична свідомість можуть бути істинними або помилковими. Обидва вони характеризують суб'єктивний аспект практичної діяльності людини.
Форми суспільної свідомості. Виділяють наступні форми суспільної свідомості:
Політична свідомість - сукупність поглядів, в яких відображаються політичні відносини, тобто відносини з приводу влади;
Правова свідомість - сукупність поглядів на систему загальнообов'язкових правил поведінки (норм), встановлених державою;
Моральна свідомість - сукупність уявлень про моральні відносинах і відповідних нормах і ідеалах, які оцінюють і регулюють поведінку людей (добро, зло, справедливість, обов'язок, честь, совість);
Наукове свідомість - форма відображення дійсності у вигляді системи об'єктивних знань, які розкривають закономірності світу.
Філософське свідомість - форма суспільної свідомості, що виражає раціонально-критичне усвідомлення людиною світу і свого ставлення до нього;
Релігійна свідомість - форма суспільної свідомості, заснована на вірі в існування надприродної реальності (Бога) і передбачає певні відносини людини до цієї реальності.
У кожну історичну епоху домінуюче зна-чення в житті людей набуває то одна, то інша форма об-щественного свідомості (в середні віки, як відомо, домінувала релігія, в Новий час - політика і наука).
Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мова - матеріальний носій свідомості, в ньому мислення виражає (об'єктивує, матеріалізує) себе. Завдяки цій об'єктивації вироблені мисленням знання, ідеї, смисли, цінності та ідеали можуть закріплюватися і зберігатися в культурі, транслюватися і розвиватися. Мова - не тільки спосіб збереження і пе-редачі інформації. але і засіб пізнання і спілкування. За допомогою мови ми позна-му об'єктивний світ, отримуємо нове знання. Сприйняття і пізнання здійснюються через призму мови. У мові існують елементи, за-міщан реальні об'єкти. Ці елементи відіграють роль пред-ставників об'єктів пізнання в мисленні, є знака-ми предметів, властивостей або відносин. Мова - це система знаків і символів, наділених певним значенням. Усяка мова містить в собі певну «концептуальну схему», що задає характер сприйняття світу.
В силу цього мову можна визначити як специфічну складну розвивається знакову систему, що служить для фіксації, зберігання, обробки і пе-редачі інформації, а також для забезпечення пізнання та комунікації.
Таким чином, функції мови - експресивна (вираження думки людини), сигнификативная (позначення), комунікативна (забезпечення спілкування між людьми), когнітивна (найважливіший засіб пізнання), кумулятивна, або інформаційно-трансляционная (забезпечення збереження, накопичення і трансляції знань).
Розрізняють два види мови: природні і штучні.
Природна мова виникає спонтанно в процесі розвитку людини як необхідний засіб спілкування і пізнання (національні мови - російська, українська, вірменська і ін.)
Штучна мова спеціально створюється людиною для будь-яких цілей (азбука Морзе, есперанто, мови математики, логіки, мови програмування, хімії та інших наук).
У природній мові знаками є слова і словосоче-вання, в штучному - ті чи інші символи. Один з важ-кро аспектів мови - його семантика, а найбільш важливими семантичними характеристиками знака є його пред-Метн значення і сенс.
Предметне значення - це об'єкт (окремий предмет або певний клас предметів), представником якого є знак.
Сенс знака - це така сукупність ознак, яка дозволяє виділити позначається знаком об'єкт з інших об'єктів. Один і той же знак може мати кілька різних смислів.
Думка може бути виражена не тільки за допомогою мовно-вих знаків. Вона може бути втілена в тому чи іншому художні-ному образі, їй може відповідати деякий жест, її можна виразити за допомогою різних фігур танцю та інших немовних знаків.