У нове століття система середньої професійної освіти Росії увійшла не в кращій формі. На це вплинули як демографічний спад, так і розширення доступності вищої професійної освіти. Сьогодні ситуація не так швидко, як хотілося б, але все-таки змінюється. Влада і суспільство починають усвідомлювати, що велике значення для побудови інноваційної економіки мають зростання продуктивності праці і якість робочої сили, які в Росії значно поступаються розвиненим країнам. Президент РФ В.В. Путін дав зрозуміти, що нестача висококваліфікованих кадрів вийшла на перше місце, обігнавши за значенням інші серйозні проблеми суспільства.
Актуальні проблеми підготовки фахівців в системі
середньої професійної освіти
У нове століття система середньої професійної освіти Росії увійшла не в кращій формі. На це вплинули як демографічний спад, так і розширення доступності вищої професійної освіти. Сьогодні ситуація не так швидко, як хотілося б, але все-таки змінюється. Влада і суспільство починають усвідомлювати, що велике значення для побудови інноваційної економіки мають зростання продуктивності праці і якість робочої сили, які в Росії значно поступаються розвиненим країнам. Президент РФ В.В. Путін дав зрозуміти, що нестача висококваліфікованих кадрів вийшла на перше місце, обігнавши за значенням інші серйозні проблеми суспільства.
В даний час на ринку праці збільшується попит на робітників і фахівців середньої ланки, які в обсязі продуктивних сил складають в різних галузях від 60 до 80 відсотків і є найважливішим фактором інноваційного економічного зростання. У цих умовах об'єктивно зростає роль НУО та СПО в підготовці кадрів [1]. Позитивні процеси не говорять про відсутність серйозних проблем у підготовці кваліфікованих робітників і фахівців. По-перше, попит вітчизняного виробництва значно випереджає наші пропозиції за обсягами, структурою та змістом підготовки фахівців середньої ланки. З цього приводу досить сказати, що поки тільки 15 відсотків студентів готуються за напрямками наукоємних і високотехнологічних спеціальностей.
По-друге, актуальна проблема оновлення та розвитку основних фондів. Її рішення уповільнюють недостатні інвестиції та обсяги бюджетного фінансування (в порівнянні з іншими рівнями освіти) і відсутність економічних стимулів для інвестицій роботодавців в установи НУО та СПО. Якщо ситуацію не змінити, програми будівництва і реконструкції навчальних будівель і гуртожитків можуть бути згорнуті. Значна частина обладнання, що використовується в навчальних закладах, не відповідає сучасному рівню в технічному, виробничому і науковому планах. Залишкового ресурсу недостатньо, щоб забезпечити необхідний рівень якості професійної освіти, а це значить, що в довгостроковій перспективі країна не отримає необхідну кількість затребуваних економікою кадрів. Підручники та навчальні посібники з технічних спеціальностей не в повній мірі відповідають завданням модернізації економіки.
По-третє, потребують удосконалення економіка і система оподаткування навчальних закладів. Рівень оплати праці та стипендіального забезпечення в середній ланці - найнижчі, що і служить головним гальмом мотивації колективів на інноваційний розвиток і модернізацію навчально-виховного процесу.
По-четверте, в технікумах і коледжах повільніше, ніж це потрібно сьогодні, ростуть, а іноді і залишаються на колишньому рівні якість кадрового потенціалу, рівень наукового забезпечення і частка наукових досліджень, які працюють на розвиток системи. Власний науковий потенціал цих установ міг би розвиватися швидше, якби вузи навчилися готувати викладачів інноваційного типу, а економічна, правова і організаційна підтримка їх наукової діяльності покращилися.
По-п'яте, хотілося б також, щоб на виробництві був чіткіше визначено статус молодих фахівців, що мають середню професійну освіту, а школи налаштовувалися не тільки на вирішення завдань вищих навчальних закладів, а й пам'ятали про те, що економіка більшою мірою має потребу в кадрах середнього ланки. В майбутньому - сьогоднішній дефіцит студентів стане дефіцитом виробничих кадрів. А будь-яка перепідготовка молодих фахівців під потреби наукомістких виробництв обернеться для держави і роботодавців додатковими витратами.
По-шосте, зараз йде розмова про виключення прийому на базі дев'яти класів в установи СПО [2]. Якщо прийом на базі дев'яти класів в ссузів буде припинений, установи СПО відразу не витримають конкуренції з вузами. Якщо ми згадаємо, при соціалізмі в вищу школу йшло 22 відсотки випускників шкіл, сьогодні - 75-80 відсотків, і не зрозуміло, що ще буде відбуватися надалі.
Новий закон ліквідував професійні училища. Функція початкової профосвіти передається в систему СПО [3]. З одного боку, це добре - якість освіти підвищиться, з іншого - багато дітей, які надходили в училища, просто не здатні засвоїти програму середньої професійної освіти. Значить, їх будуть натаскувати, а не давати знання. Це призведе до зниження числа кваліфікованих робітничих кадрів [3]. На всіх рівнях ми говоримо про необхідність підвищення добробуту за рахунок економічного зростання, але хіба можна його забезпечити без достатньої кількості робочих? На сьогоднішній день з системи профосвіти практично зникли такі важливі для галузей регіональної економіки професії, як слюсар-інструментальник, слюсар-наладчик, слюсар механоскладальних робіт і цілий ряд інших.
Щоб поставити коледжі, технікуми та професійні училища на твердий грунт, їх інтегрували в регіони. Звичайно, це не звільнило навчальні заклади від проблем. Швидше змінило характер діяльності. У новій обстановці установи НУО та СПО повинні враховувати умови місцевих ринків праці і орієнтуватися на них. Економіка виграє, якщо в області або республіці правильно визначать, в підготовку яких фахівців варто вкладати кошти.
Перш за все, стандарти третього покоління грунтуються на компетентнісний підхід. В освітньому середовищі часто виникають питання, ніж компетентнісний підхід відрізняється від звичної нам тріади «знання, вміння, навички». Компетенції - це і здатність людини застосовувати знання і вміння, орієнтуватися в ситуації, що складається на ринку праці, вирішувати ті завдання, працювати з якими безпосередньо його не вчили. Тільки так випускник дійсно буде готовий до діяльності в умовах модернізації. Але в стандартах реалізований не просто компетентнісний, а модульно-компетентнісний підхід. Йдеться про навчання конкретного виду професійної діяльності. При цьому теоретичну частину студент освоює при вивченні міждисциплінарного курсу, і по будь-якому професійному модулю обов'язковою є навчальна або виробнича практика.
Однак не менш важливо - щоб не залишитися без студентів і госзаданія - готуватися до подолання наслідків наближається демографічної ями. В першу чергу, треба задуматися над розвитком програм додаткової професійної освіти, оскільки цей сегмент в нашій країні на сьогоднішній момент розвинений дуже слабо. Практично всіх громадян необхідно з певною періодичністю доучувати, постачати новими навичками, оскільки змінюється технологія, змінюються багато процесуальні підходи, і це дійсно дуже велике поле для діяльності. Однак важливо розуміти, що потрібно зовсім іншу якість розробки освітніх програм, а також викладачі, які будуть виходити в аудиторію ці програми викладати, повинні абсолютно чітко вміти працювати з дорослими людьми. Для того щоб система СПО з цим серйозним викликом впоралася, для цього необхідно активніше розвивати зв'язки з роботодавцями.
По-восьме, на думку директора Федерального інституту розвитку освіти Олександра Асмолова, за останні двадцять-тридцять років відбулося різке падіння цінностей праці, деформація всієї шкали професій: з цього випливає ще одна особливість, повністю змінює всю систему культури в нашій країні, - вузоцентрізм. До вузу прагнуть батьківські амбіції [2]. Коли ми говоримо «нанотехнолог», «біотехнолог», «політтехнолог», «системотехнік», «психотехнолог» - все це звучить гордо. А коли ми говоримо «технолог» - як це звучить? А тому, «счерківаніе» виховання в навчальних закладах може привести до унікальних втрат ключових соціокультурних функцій початкової та середньої професійної освіти. Підраховано, що сьогодні до тридцяти восьми років людина змінює від восьми до дванадцяти професій. Сьогодні особливо гостро постає питання про формування у молоді інтересу до професій НУО, про підвищення престижу робочого [3]. Необхідна велика цілеспрямована спільна робота навчальних закладів і служб зайнятості населення не тільки з загальноосвітніми навчальними закладами та абітурієнтами, а й з батьками майбутніх фахівців.
Хотілося звернути увагу на виховну функцію профосвіти. Ми всі говоримо про якість підготовки фахівців, але ніхто не говорить про якість підготовки патріота і громадянина. В рамках підготовки святкування перемоги у Великій Вітчизняній війні в коледжі проводилося анкетування серед студентів, і був такий питання: «Якщо завтра війна, хто піде захищати Батьківщину?». Ствердно відповіли 47 відсотки, інші - відмовчалися. Ми можемо підготувати хорошого слюсаря. А громадянина?
Крім методичної підготовки, викладачі повинні володіти вміннями, яким навчають студентів, - по-іншому результати, закладені в державні освітні стандарти, не забезпечити. Отже, набувають великого значення стажування. Навряд чи для викладача є сенс стояти і дивитися, що і як роблять інші. А виробляти потрібні операції самому ризиковано, бо, як показало життя, можна збити виробничий процес. Експерти вважають, що буде більше користі, якщо організувати навчання викладачів нема на конвеєрі, а в імітаційних умовах
За даними Міністерства освіти та науки РФ, в 5 тис. Навчальних закладів НУО та СПО навчається близько 3 млн. Чоловік і ще 200 тис. Студентів отримують знання за програмами початкової та середньої професійної освіти в 170 вузах країни [4]. - Для порівняння, - навів у своєму виступі дані статистики міністр освіти і науки РФ Дмитро Ліванов, - контингент вузів становить 6 млн. Студентів. Система НУО та СПО за масштабами своєї діяльності порівнянна з системою вищої освіти і залишиться точкою зростання російської освіти на найближчі десятиліття.
Сформована в минулому столітті система профпідготовки вже не відповідає сформованому економічному укладу країни, збільшеним вимогам до масштабів і якості підготовки кадрів, і лідери вітчизняного виробництва, бачачи гостроту проблеми, самі створюють освітні установи.
Вкладення в освіту - найвигідніші вкладення, які держава може собі дозволити [4]. Давайте визнаємо, що нам потрібно зберегти традиції фундаментальності нашої освіти, що не зводяться тільки до функціональної грамотності. Давайте відмовимося від розмов, що треба готувати виключно політичну і економічну еліту, що суспільством рухають 5-7 відсотків громадян, і зрозуміємо, що освіта повинна бути якісною для всіх. Нехай воно залишається середньою професійною, але буде тільки вищої якості.