Винайдений А. Поповим і Г. Марконі спосіб безкабельного передачі інформації за допомогою електромагнітних хвиль привів до народження нового засобу зв'язку - радіо.
У 1906 р американець Лі Де Форест винайшов аудіон - електронно-ваккуумную лампу, застосування якої в радиоустройствах дозволило передавати голосові повідомлення, музику, шумові ефекти. У 1908 р винахідник організував першу в історії музичну передачу: радіосигнали, послані з Ейфелевої вежі в Парижі, поширилися в радіусі 500 миль.
Під час першої світової війни потреби в забезпеченні радіозв'язку між частинами діючих армій і кораблями ВМС, а також перші спроби використання радіопередач з метою пропаганди та дезінформації противника викликали бурхливе зростання виробництва радіообладнання. З настанням світу фірми - виробники радіотехніки прагнули переорієнтувати створені в роки війни великі виробничі потужності на масовий випуск і збут передавачів і приймальних пристроїв на цивільному ринку. Одночасно відбувалося швидке вдосконалення технічної бази радіомовлення.
Переломними в розвитку радіомовлення як засобу масової інформації стали 1922-1923 рр. коли в багатьох країнах світу почалися експериментальні і регулярні передачі. У 1922 р в США починається стрімкий підйом радіоіндустрії. Якщо до травня цього року було видано всього близько 300 ліцензій на право мовлення діяльності, то до кінця року кількість виданих ліцензій досягло вже 570. На початку двадцятих років спостерігалося стрімке зростання числа регулярно транслюються радіостанцій.
У 1923 р в користуванні знаходилося близько півмільйона радіоприймачів, а через три роки приймальні пристрої були вже в кожній шостій американській сім'ї. Визначну роль в поширенні і розвитку радіо в США зіграв виходець з Росії Д. Сарнов - керуючий комерційної радіокорпорацій Америки (RCA), створеної в 1919 р електротехнічною корпорацією «Дженерал Електрик». RCA швидко нарощувала виробництво і збут радіоприймачів. У 1926 році під керівництвом Сарнова і за участю корпорацій «Дженерал Електрик», «Вестінгауз» і RCA була утворена Національна мовна компанія (NBC), на базі якої була створена найбільша мережа з 24 комерційних радіостанцій.
Частина радіостанцій була спеціалізована на веденні освітньо-просвітницьких, а також релігійних передач. Але найважливішу роль в формувалася системі радіомовлення США грали комерційні приватні станції. До 1925 р 43% всіх створених радіостанцій вели мовлення на комерційній основі. До цього числа входили найбільші і найбільш добре оснащені станції. У 1927 р сформувалася друга велика мережа комерційних станцій - Колумбійська мовна система (CBS). У 1930 р вже більше 6 тис. Радіостанцій вели передачі, прийом яких здійснювався 12 мільйонами приймачів. Радіомовленням були охоплені (в тій чи іншій формі) понад 40% американських сімей.
Прийнятий в 1927 р в США закон про радіо був покликаний впорядкувати хаотичний розвиток мовної діяльності в ринковому середовищі. Відповідно до закону була створена федеральна комісія, в обов'язки якої було поставлено вирішення технічних проблем мовної діяльності, розподіл частот мовлення (запобігає накладення радіосигналів різних станцій в ефірі), а також видача ліцензії відповідно до класифікації станцій по їх мовного формату (типу).
На початку 1920-х рр. регулярно проводять мовлення радіостанції майже одночасно з'являються і в інших західноєвропейських країнах. У Німеччині, однак, процес поширення радіо штучно стримувався аж до 1926 р огляду на те, що не тільки мовники, а й особи, які мають прийомні радиоустройства, повинні були складати обов'язковий іспит з радіотехніки, а при покупці радіообладнання необхідно було сплатити високий податок. Після скасування цих обмежень Німеччина стрімко перетворилася в одну з країн з високим рівнем радіофікації: в 1929 р там було зареєстровано понад 2,5 млн. Радіоприймачів. Великий інтерес в радіомовлення проявили східноєвропейські країни, які виникли після першої світової війни на уламках Австро-Угорської та Російської імперій. Так, в Чехословаччині регулярні радіопередачі празького радіо ведуться з травня 1923 р найбільш відсталих країнах тодішньої Європи (наприклад, Болгарії) регулярне радіомовлення було організовано лише в кінці десятиліття.
На рубежі двадцятих-тридцятих років радіомовлення здійснювалося в більш ніж 70 країнах світу, а всесвітня аудиторія радіослухачів склала близько 140 мільйонів чоловік. Таким чином, протягом всього лише одного десятиліття радіо впевнено заявило про себе як про новий, що стрімко розвивається засобі масової інформації.
Оформившись як новий засіб масової інформації, радіо продовжувала стрімко розвиватися в 1930-і роки. Організаційне становлення радіомовлення залежало від того, які інтереси домінували при створенні організацій мовлення - комерційні або політичні, а також від панівних у суспільстві відносин власності, ціннісних та ідеологічних установок. У передвоєнні роки оформилися три основні моделі організації та фінансування радіомовлення, основи яких були закладені в попереднє десятиліття: приватна комерційна, державна, громадська.
Приватна комерційна модель радіомовлення в її «класичному» вигляді склалася в США, де повсюдно зростала чисельність віщають станцій, розширювалася аудиторія радіослухачів. У США між 1930-м і 1938 рр. кількість радіоприймачів зросла на 100%, і до кінця десятиліття радіо стало майже всеосяжним: приймачі мали 91% міських сімей і близько 70% - сільських. Електрифікація аграрних районів, активно проводилася в роки правління президента Ф.Д. Рузвельта, сприяла швидкому зростанню аудиторії радіослухачів в американській глибинці. Однак слід зазначити, що воістину всеамериканской радиоаудитория стає лише в 1950 р коли радіоприймачі були вже в 95% будинків.
Транскордонне радіомовлення в роки холодної війни. З початком повоєнного протистояння західного і радянського військово-політичних блоків сталася нова поляризація в сфері міжнародного мовлення. У розпал холодної війни були створені десятки нових іновещательних радіостанцій, відбувалося постійне нарощування загальної тривалості передач, безперервно збільшувалася сумарна потужність передавачів, які транслюють програми для зарубіжної аудиторії. Так, тільки в 1950-і - 1960-і роки загальна щотижнева тривалість радіопередач іновещательних служб 27 держав світу, найбільш активно діючих в міжнародному радіоефірі, збільшилася більш ніж в чотири рази.
У 1946 р на рік раніше «Голосу Америки», Бі-Бі-Сі почала мовлення на Радянський Союз. Після проведеної в 1948 р реорганизационной перебудови іномовлення, що призвела до об'єднання Заморської і Європейської служб, підвищенню рівня централізації і координації передач на зарубіжну аудиторію, передачі Бі-Бі-Сі велися вже більш ніж на 40 мовах народів світу. На початку 1950-х років для мовлення на СРСР була створена радіостанція «Свобода». На веденні передач на країни Східної Європи і балтійські республіки СРСР була спеціалізована радіостанція «Вільна Європа». Аж до середини 1970-х років обидві станції, що мають штаб-квартиру в Мюнхені (ФРН), діяли під вивіскою незалежних інформаційних установ. Після того, як конгрес і уряд США визнали реальний статус станцій, в 1976 р відбулося їх злиття в єдину організацію (RFE / RL, Inc.). «Вільна Європа / Свобода», що має статус самостійної мовної компанії, але фінансується за рішенням конгресу США з держбюджету, стала провідною службою зовнішнього мовлення на СРСР і країни радянського блоку.
У 1953 р почалися передачі іновещательной радіостанції ФРН «Німецька хвиля» ( «Deutsche Welle»), приділяє значну увагу впливу на східноєвропейську аудиторію. З семи найбільш розвинених держав світу великі служби іномовлення створили також Франція і Японія.
У 1948 р за рішенням сталінського керівництва було розпочато глушіння передач іномовлення Бі-Бі-Сі і «Голосу Америки» на СРСР і країни Східної Європи. У періоди «потепління» міжнародної обстановки масштаби глушіння іномовлення скорочувалися. Так, з 1973-го по 1980 рр. єдиною західною радіостанцією, передачі якої піддавалися глушіння з боку СРСР, була «Радіо Вільна Європа / Свобода». У 1980 р в зв'язку з загостренням міжнародної напруженості, що послідував за введенням радянських військ до Афганістану, СРСР знову почав глушіння передач Бі-Бі-Сі, «Голосу Америки» і «Німецькій хвилі». У той же час іномовлення Радянського Союзу, яке здійснювалося на 82 мовах загальною тривалістю 2200 год. в тиждень, глушіння з боку західних країн не піддавалося. Єдиною країною, яка глушіння передач радянського іномовлення, була КНР. Спроби глушіння передач зарубіжних радіостанцій, що вживали в післявоєнний період, продемонстрували неефективність цієї досить дорогим заходи інформаційної ізоляції. Так, здійснюване британськими колоніальними властями в другій половині 1950-х років глушіння радіопередач прихильників незалежності Кіпру, які організували мовлення для кіпріотів з території Греції і Єгипту, не змогло запобігти катастрофі колоніального режиму на острові.