Мистецтво не могло б створюватися й існувати, якби той, хто дає йому життя, не сподівався на те, що воно сприйметься кимось іншим і набуде чинності. Серед різних форм людської діяльності статус художнього сприйняття особливий. У певному розумінні він навіть вирішальний, так як мистецтво живе не тільки створенням нових духовних цінностей, а й незмінним відтворенням його в сприйнятті. Впливаючи на психологію і свідомість, задовольняючи допитливість і даючи пізнання, воно здатне разом з тим включати реципієнта в дійство, надавати йому можливість думати і спілкуватися.
Незмінюваність вже існуючого конкретного художнього твору аж ніяк не означає безповоротність втрати ним активної дії, динаміки зміни функцій і сприйняття реципієнтом. Питання стосується не стільки онтології (його буття у фіксованій формі і стилі), скільки соціології і психології самого часу, постійних культурно-історичних змін в суспільстві. Потім, поруч зі свіжими художніми відкриттями триває нове прочитання ще не пізнаних перш цінностей художніх досягнень попередніх епох. Адже змінюється і самий реципієнт. Він змінюється під враженням від усього побаченого і почутого в новоутворених симбіозі культур. Але ж людство як символічний або загальний реципієнт такою ж мірою впливає на спосіб художнього мімезису (від гр. -наследованіе, успадкування дійсності).
До попереднім зауважень слід додати ще й те, що протягом всієї історії свого існування мистецтво супроводжувалося ідеями художньої міри в сприйнятті і розумінні його: виховання і катарсис (очищення) в Аристотеля-вському тлумаченні впливу на людину античної трагедії; утвердження християнської ідеології в сприйнятті мистецтва в епоху середньовічних культових споруд, ікон, обрядових музичних творів; сприйняття мистецтва як засобу формування смаку; сприйняття як «естетичне бачення»; художньо-емоційний контакт; «Сугестія».
Процес художнього сприйняття в широкому розумінні освоєння художніх цінностей за допомогою активної діяльності реципієнта має свої закони, вимагає знання «мови» мистецтва, творчої співпраці, розвинених здібностей і смаку, естетичного досвіду і психологічної зосередженості на об'єкті сприйняття. Не менш важливими є володіння концептуально-історичним підходом в сприйнятті і оцінці художніх явищ, здатність людини вдосконалювати власну чуттєву культуру, підвищувати рівень естетичного судження.
Слід перш за все вказати, що сприйняття мистецтва найнезаперечнішім чином входить в контекст функцій і впливу художньої культури на процес формування масового громадського та особистісного самосвідомості, збереження і витончені естетичних потреб, концентрації 'творчої енергії в особистість. Торкаючись функцій мистецтва в їх розгалуженому многоаспектном значенні, ми тим самим більше акцентуємо увагу на можливостях мистецтва як суспільне впливового установи і лише опосередковано передбачаємо самий факт спрійнятості його. Коли ж ми звертаємося до безпосередньо розгорнутому розуміння сприйняття мистецтва, то на перший план виходить розкриття сутності суб'єкта сприйняття, его психологічний стан з усіма інтелектуальними, емоційними, продуктивно-творчими проявами. Адже сприйняття - це ще не кінцевий підсумок впливу мистецтва, а важлива його передумова: можуть так і залишатися нездійсненими задум художника або його наміри, якщо не відбулося цього завершального акту в повному розумінні - не просто репродукованого повторення, пасивного наслідування, досягнення автентичності мистецтва в тому другом, хто є реципієнтом, тобто естетичним суб'єктом художнього співтворчості.