Питання-то, загалом, ерундовое. Однак ж саме ними неодмінно задається шанувальник «Майстра і Маргарити», вперше опинившись на Патріарших ставках:
а) на якійсь з лавок розмовляли Берліоз і Бездомний, коли до них підсів таємничий іноземець;
і б) в якому саме місці Берліозові відрізало голову трамваєм.
Давайте спробуємо в цьому розібратися, а то, буває, навіть гіди булгаковських музеїв вказують екскурсантам невірні місця. А для початку ми спробуємо відновити маршрут, яким літератори потрапили на Патріарші.
Отже, після робочого дня голова МАССОЛІТА відправився додому перепочити перед вечірнім засіданням, а заодно прихопив з собою Бездомного, щоб, загорнувши по дорозі на Патріарші, прочитати йому лекцію з наукового атеїзму. Якби Берліоз слідував булгаковського раді не розмовляти з невідомими, після бесіди з поетом він вийшов би по Бронній на Садову, повернув праворуч і через пару хвилин опинився вдома. Дивишся, так без несподіванок і потрапив би на засідання (втім, здається, у Воланда на цей випадок був заготовлений цегла на Бронній?).
Ліричний відступ про північне засідання МАССОЛІТА
Сучасного читача може здивувати, що засідання, на яке так і не потрапив Берліоз, було призначено на десятій вечора. Здавалося б, в цей час радслужбовців якраз пора вирушати в ліжко, щоб виспатися перед напруженим робочим днем. Кому ж при здоровому розумі прийде в голову примха призначити засідання на таку пізню годину?
Однак в тридцяті роки така ситуація була досить повсякденною і причиною тому був цілком конкретна людина, бажання і звички якого визначали життя кожного громадянина Радянського Союзу.
Цій людині чомусь не спалося ночами. Він звик працювати до трьох-чотирьох годин ранку, і великі держустанови волею-неволею привчилися пильнувати разом з ним: в очікуванні можливого виклику до Сам і не стуляли очей міністри; щоб час не пропадало дарма, вони висмикували на робоче місце своїх заступників; ті в свою чергу - своїх підлеглих, і цей ланцюжок тяглася все далі і далі.
Відсидівши на робочому місці першу половину робочого дня, ввечері службовці на кілька годин розходилися по домівках - подрімати перед другою, нічний, частиною. І о десятій вечора знову спалахували вікна великих установ, до яких, як ми бачимо, ставився і вигаданий Булгаковим МАССОЛИТ.
Отже, Берліоз з Бездомним потрапили на Патріарші з боку МАССОЛІТА. Прототипом будинку Грибоєдова, де розміщувалося це поважне установа, є будинок Герцена на Тверському бульварі: там за часів Булгакова містилися РАПП (російська асоціація пролетарських письменників) і МАПП (їх же московська асоціація), що стали, відповідно, колективним прототипом МАССОЛІТА. Підійти звідти до патріарший можна або через Малий Козіхінскій провулок, або через Малу Бронній - що одна, що друга вулиця призведе до східного кута ставка. Там-то, значить, і стояла строкато розфарбована будочка «Пиво-води», яка не містить, проте, ні пива, ні вод.
Так виглядали розфарбовані будочки з мінеральною водою (ця, правда, стояли не на Патріарших, а на площі Великого театру)
Напившись замість прохолодного нарзану теплою абрикосової, літератори попрямували в тінисту алею, де і влаштувалися на одній з перших лав спиною до Бронній і особою до ставка.
Добре, лавку ми знайшли, тепер прийшла черга другого знакового місця: де ж голові МАССОЛІТА відрізало голову?
Здавалося б, в романі це написано досить ясно, проте ж є один нюанс: топографія ставків в «Майстрі і Маргариті» злегка відрізняється від сьогоднішньої. Але про все по порядку.
Якщо ви захочете повторити шлях Берліоза, встаньте з знайденої нами лавки і йдіть в сторону Ермолаевском. Зупиніться на розі ставка - в тому місці, де до вашої алеї зліва під прямим кутом підходить друга така ж. Так ось, в топографії роману ця перпендикулярна алея не закінчував, упершись в вашу, а тривала справа і виходила на Бронній. Поверніть в цьому напрямку і ви, пройдіть через газон, перелезьте невисоку огорожу скверу (якщо у вас струнка фігура, зможете протиснутися в щілину між гратами і ліхтарем) - і вуаля! - ви на місці. Трамвай зараз, як вже було сказано, тут не ходить, так що ви не ризикуєте в повторенні шляху Берліоза дійти до його логічного завершення.
(Клікабельно, як і решта)
До речі, саме в цьому місці булгакознавців Борис Мягков в 1987 році, розшукуючи залишки трамвайних колій, начебто знайшов сліди розриву в огорожі на місці зниклого виходу на Бронній і сліди турнікета, про який Аннушка розбила пляшку з маслом. Я пишу «начебто», тому що дослідник проводив свої дослідження за допомогою біолокації (це щось на зразок лозоходства), так що довіряти отриманого результату можна лише з певними застереженнями. Що ж, шанувальникам роману доводиться задовольнятися і цим. Тим більше, що за допомогою своєї біолокації Мягков знайшов-таки на Патріарших рейки, які дослідникам не вдавалося виявити ні на одному транспортному плані міста.
Втім, багато читачів і без жодних біолокації вірять, що трамвайні колії на Бронній були. А справжньої віри, як відомо, ніякі докази не потрібні.
А на закінчення скажемо пару слів, з яких, власне кажучи, варто було почати цю розповідь: навіщо витрачати стільки сил на таку нісенітницю, як обчислення потрібної лавочки і потрібного перехрестя?
Ну адже насправді, яка до біса різниця, тут Берліозові відрізало голову або на півсотні метрів далі? Невже для розуміння сенсу роману так уже й важливо знати, на який саме лавці сидів Воланд?
Так-то воно, звичайно, так, якщо сприймати «Майстра і Маргариту» виключно розумом. А якщо роман знайде стежку і до серця, то прийшовши на Патріарші і сівши на ту саму лавку, де велася суперечка про Христа, волею-неволею відчуєш причетність до описаних подій, а це в свою чергу породжує бажання ще глибше зануритися в роман і задуматися про тому, що ж намагався сказати світові Булгаков. І кожен почує щось своє.